Джеймс Баллард – Висотка (страница 24)

Найближчі сусіди Хіллмана — страховий брокер і його дружина, два фінансові директори та фармаколог — були абсолютно позбавлені ініціативи та дезорганізовані. Вайлдер відвідав їх кілька разів і зрозумів, що ніякі заклики на них більше не діють, їхні застиглі мізки можна було розворушити тільки найбільш кричущими проявами безглуздої злоби. Удаваний і щирий гнів Вайлдера, його фантазії на тему помсти лише на мить виривали бідолах із заціпеніння.

Перегрупування навколо найбільш радикальних й агресивних вождів відбувалося по всій території висотки. Після опівночі світло ліхтарів блукало барикадами в холах та коридорах: там дрібні анклави по п'ять-шість мешканців, присівши серед пластикових сміттєвих мішків, під'юджували самі себе, як гості на весіллі споюють одне одного, знаючи, що скоро будуть спокійно займатися сексом серед десертів.

О другій годині Вайлдер вийшов із квартири Хіллманів і пішов розворушувати сусідів. Чоловіки скупчилися з кийками і списами в руках, додавши фляжки з віскі в загальну купу. Промені ліхтарів вихоплювали з темряви велику музейну експозицію сміттєвих мішків. Вайлдер сидів у центрі кола і розповідав про план чергової експедиції на верхні поверхи за провіантом. Сусіди, хоч і харчувалися багато днів надголодь, не рвалися брати участь у нападі, побоюючись потужної відсічі. Однак Вайлдер уміло грав на їхній уяві, на роль цапа-відбувайла вкотре вибравши Адріана Талбота, якого цього разу звинуватив у домаганнях до дитини в роздягальні басейну. Брехливість звинувачення, очевидна для всіх, тільки зміцнила їхні наміри. Проте, перш ніж вирушити, вони наполягали на тому, щоб Вайлдер вигадав ще більш кричущі злочини, немов уявна природа сексуальних злочинів Талбота могла підкріпити сутність їхніх претензій. За логікою висотки стали найбільш винуваті ті, хто був невинен ні в якому правопорушенні. Незадовго до світанку Вайлдер опинився в порожній квартирі на 26-му поверсі. Жінка з маленьким сином, що жила тут, пішла, навіть не подумавши навісити на колодку. Стомлений нічним буйством, Вайлдер утік від диверсійної групи, нацькувавши їх удесяте громити квартиру Талбота. У його плани входило облаштуватися в порожній квартирі та весь день спати, щоби в сутінках продовжити сходження висоткою.

Вайлдер обійшов усі три кімнати, переконавшись, що ніхто не сховався в кухні чи ванній кімнаті. Він ходив у темряві, відкриваючи шафи та скидаючи на підлогу книги і прикраси. Господиня, залишаючи квартиру, зробила боязку спробу прибрати, склавши дитячі іграшки до гардероба в спальні. Вайлдера засмутив вигляд підметеної підлоги й акуратно складених фіранок. Він вивалив шухляди на підлогу, зірвав із ліжок матраци та помочився у ванну. Його огрядна фігура з розстебнутими штанями, що демонстрували великі геніталії, дивилася із дзеркала в спальні. Вайлдер мало не розбив люстерко, але вигляд власного пеніса — білої палиці в темряві — заспокоїв його. Треба б якось його прикрасити, може, бантик із букетиком пов'язати.

Вайлдер не сумнівався в успіху. Навіть почуття голоду заглушалося радістю перемоги — було вже пройдено більше половини шляху до вершини. З вікна було важко розгледіти землю внизу — залишений позаду світ. Десь у височині прогулюється зі своєю білою вівчаркою Ентоні Ройял, не підозрюючи, який на нього чекає сюрприз.

На світанку прийшла господиня квартири і навпомацки рушила на кухню, де відпочивав Вайлдер. Він сидів, розслаблений, на підлозі, спиною до плити, розкидавши навколо залишки їжі.

Він знайшов кілька консервних банок і дві пляшки червоного вина в примітивній схованці — під днищем гардероба в спальні. Відкривши банки, Вайлдер узявся за магнітофон на батарейках, знайдений серед дитячих іграшок: похрюкав і повідригував у мікрофон, потім прослухав, що вийшло. На серію відрижок вдалося накласти другу і третю, причому все це власноруч — пальцями з обгризеними брудними нігтями.

Пляшки кларету навіяли на нього приємну дрімоту. Розмазуючи червоне вино по широких грудях, Вайлдер дружньо подивився на приголомшену господиню, яка, зайшовши на кухню, перечепилася через його ноги.

Коли жінка поглянула на нього згори вниз, нервово поклавши долоню на горло, він пригадав, що колись її називали Шарлоттою Мелвілл. Ім'я тепер існувало окремо, як зірваний вітром зі спортсмена жилет із номером. Він знав, що частенько заходив до цього помешкання, і тому йому і здалися дещо знайомими дитячі іграшки та меблі, хоча крісла і диван було пересунуто, аби замаскувати сховки.

— Вайлдере?..— тихо, немов із сумнівом, вимовила Шарлотта Мелвілл.

Уночі вона ховалася із сином трьома поверхами вище, у квартирі статистика, з яким нещодавно подружилася. Удосвіта, коли все затихло, вона повернулася, щоб забрати залишки запасів їжі та піти — уже назовсім. Швидко оговтавшись, вона критично оглянула великого чоловіка з розкритим лоном, який лежав, немов дикун, серед пляшок; його груди прикрашали червоні смуги. Вона не відчувала втрати або образи, прийнявши хаос у квартирі і міцний запах сечі у ванній як належне.

Вайлдер, схоже, дрімав, і Шарлотта Мелвілл повільно рушила до дверей. Раптом Вайлдер потягнувся і схопив жінку за щиколотку. Він хтиво їй посміхнувся. Вставши, обійшов довкола, піднявши магнітофон, немов збирався вдарити. Але він тільки вмикав і вимикав магнітофон, демонструючи колекцію відрижок і рохкання, задоволений, що може похвалитися такою неочікуваною майстерністю. Він повільно водив її помешканням, від однієї кімнати до іншої, демонструючи своє відредаговане бурмотіння.

Перший раз ударивши її і притиснувши до підлоги, Вайлдер спробував записати її переривчастий подих, але стрічку зажувало. Він акуратно розправив стрічку, нагнувся і знову почав лупцювати жінку, зупинившись тільки тоді, коли запис криків його задовольнив. Він насолоджувався, тероризуючи її, давив на неї все більше, аж поки вона не починала перелякано задихатися. Під час незграбного злягання на матраці в дитячій спальні Вайлдер залишив поруч на підлозі увімкнений магнітофон і програвав запис короткого насильства з накладеним на нього тріском розривання одягу та злого пихтіння.

Потім йому набридли і жінка, і гри з магнітофоном і він закинув апарат у кут. Звук власного голосу, нехай і грубого, привносив якусь дисгармонію. Говорити взагалі не хотілося, ніби слова надавали всьому неправильного значення.

Шарлотта одяглася, і вони разом поснідали на балконі, сидячи за столом, згідно з недоречними звичаями колишнього світу. Шарлотта їла залишки м'яса з банок, які знайшла на підлозі. Вайлдер допив кларет і оновив червоні смуги на грудях. Сонце, що сходило, зігрівало його розкрите лоно, і він почувався задоволеним чоловіком, який снідає з дружиною на терасі вілли, що приліпилася до схилу гори. Він простодушно хотів розповісти Шарлотті про своє сходження на висотку і сором'язливо показав на дах. Але Шарлотта не зрозуміла; запахнувши розірваний одяг на міцному тілі, вона отупіло дивилася в далечінь. І хоча вуста її та горло були зранені, вона, здавалася безтурботною, спостерігаючи за Вайлдером із виразом пасивності на обличчі.

З балкона Вайлдер бачив дах висотки — десь біля дванадцяти поверхів над ним. Така висота вдаряла в голову навіть сильніше вмісту пляшки. Він уже міг розгледіти птахів, що сиділи рядком на поруччі: вони, безсумнівно, чекали, коли він з'явиться і візьме командування на себе.

Унизу, на балконі 20-го поверху, чоловік готував їжу на вогні: підкладав відламані ніжки кавового столика до купи тліючих палиць, на яких балансувала консервна банка.

До краю автостоянки під'їхала поліцейська машина. Кілька мешканців висотки (акуратно одягнені в костюми і плащі, з портфелями в руках) саме відправлялися в цю ранню годину на роботу. Залишені на під'їзних доріжках автомобілі не давали поліцейським доїхати до входу. Вони вийшли з машини і заговорили з мешканцями. Зазвичай ніхто не став би відповідати чужим людям, але зараз мешканці зібралися навколо двох поліцейських. Вайлдер здивувався: невже збираються злити інформацію? Втім, не чуючи ані слова, він усе ж розумів, про що вони говорять. Мешканці, безсумнівно, заспокоювали поліцейських, що все гаразд, попри сміття і биті пляшки навколо будівлі.

Вирішивши перевірити захищеність квартири, перш ніж лягати спати, Вайлдер визирнув у коридор, відчуваючи, як застояне повітря несеться в бік балкона. Потягло багатими ароматами. Як і сміття, так і екскременти мешканців верхніх поверхів явно відрізнялися за запахом.

Повернувшись на балкон, Вайлдер подивився, як поліцейські сідають у машину і ідуть геть. Із двох десятків мешканців, які продовжували щоранку виходити на роботу, троє повернули назад, до висотки, без сумніву вибиті з колії спілкуванням із поліцією. Не підводячи погляду, вони шмигнули до головного вестибюля.

Вайлдер знав: ще раз вони навіть і не спробують вийти. Не за горами повна ізоляція висотки від зовнішнього світу, і, можливо, вона збіжиться у часі з його появою на вершині. Умиротворений такою картиною, Вайлдер сів на підлогу, поклав голову на плече Шарлотті Мелвілл і заснув, а вона гладила винні смуги на його грудях і плечах.

14

Остаточний тріумф