Джеймс Баллард – Висотка (страница 21)

На ліжку у спальні лежало розбите дзеркало, мерехтячи уламками, ніби фрагменти іншого світу, що намагаються зібратися докупи.

— Дивіться, Лейнг,— покликав знайомий чіткий голос ортодонта.— Це цікаво.

Стіл кружляв кімнатою, тримаючи в руці шпагу з тростини. Іноді він робив випад у підлогу, немов репетирував мелодраму. Він поманив Лейнга до себе, у блимаюче світло.

Лейнг обережно підійшов до дверей, радіючи, що Стіл знайшовся, але розуміючи, наскільки він сам беззахисний, якщо тому спаде на думку якась примха. Лейнг вважав, що Стіл уполював господаря квартири чи волоцюгу, який знайшов тут притулок, але в спальні нікого не було. Потім, прослідувавши поглядом за лезом шпаги, Лейнг побачив, що Стіл загнав під туалетний столик невеликого кота. Стіл метнувся вперед, змахнув парчевою завісою, зірваною з вікна, і потягнув перелякану тварину до ванної.

— Стривайте, докторе! — голос ортодонта був просякнутий дивною крижаною радістю, як у сексуальної машини.— Не йдіть...

Світло й надалі блимало, Лейнг немов дивився страшну кінохроніку. Сам собі дивуючись, він спостерігав, як Стіл розправляється з котом під завісою. Діючи відповідно до якоїсь потворної логіки, ортодонт, що мучив тварину, отримував подвійне задоволення від присутності бридливого, але зачарованого свідка. Лейнг стояв біля входу до ванної кімнати, сподіваючись усупереч собі самому на те, що вогні не погаснуть знову. Він чекав, поки Стіл спокійно придушить кота, убиваючи його під завісою, як ніби здійснюючи комплексну реанімацію під лікарняною ковдрою.

Насилу відірвавшись од видовища, Лейнг мовчки вийшов. Він обережно йшов темним коридором, а в дверях розорених квартир блимало світло від перекинутих на підлогу ламп, від телеекранів, що востаннє повернулися до життя. Десь поруч лунала тиха музика. Знову працював покинутий програвач. У порожній спальні на стіні перед ліжком кінопроектор докручував останні кадри порнофільму.

Коли Лейнг дістався квартири Еліс, він затримався, не знаючи, як пояснити свій прихід. Але коли сестра відчинила двері і поманила його, Лейнг тут же зрозумів: вона знала, що він прийде. Дві валізи, уже зібрані, стояли у вітальні. Еліс востаннє підійшла до дверей своєї спальні. Там, у жовтому, переривчастому світлі непробудним сном спав Фробишер; поруч стояв напівпорожній ящик віскі.

Еліс взяла брата за руку.

— Ти пізно,— сказала вона з докором.— Я давно чекаю.

Залишаючи квартиру, вона навіть не подумала озирнутися на чоловіка. Лейнг пригадав, як багато років тому, вдома, вони з Еліс так само вислизнули з вітальні, де мати лежала непритомна, поранивши себе під час запою.

Коли вони у безпечній темряві піднімалися на 25-й поверх, від сходової клітки відлунювали звуки незначної сутички. Тепер на п'ятнадцяти поверхах, поміж ними і на поверсі Лейнга, світла не було зовсім.

Як буря, що не бажає вщухати, інколи налітаючи новим поривом, так і насильство тривало всю ніч, поки Лейнг із сестрою лежали без сну на матраці в його спальні.

12

Уперед, до вершини

а чотири дні, приблизно о другій пополудні, Річард Вайлдер повернувся з телестудії та в'їхав на автостоянку біля будівлі. Скинувши швидкість, щоби повною мірою насолодитися моментом повернення, він зручно влаштувався за кермом і впевненим поглядом оглянув фасад висотки. Довкола нього були довгі шереги припаркованих автомобілів, що вкрилися шаром бруду та цементного пилу, який летів через відкритий простір комплексу від споруджуваної розв'язки за медичним центром. У ці дні мало машин від'їжджало зі стоянки, так що вільних місць майже не було, але Вайлдер катався під'їзними доріжками, доїжджаючи до кінця і здаючи назад до відправної точки.

Вайлдер погладив пальцем свіжий шрам на неголеному підборідді — пам'ять про жорстоку коридорну сутичку напередодні вночі. Він навмисне розколупав рану і з задоволенням поглянув на закривавлений палець. Дорогою з роботи Вайлдер гнав на повній швидкості, немов намагався вирватися зі злого сну, гудів клаксоном і кричав на інших водіїв. Тепер він був спокійний і розслаблений. Сам вигляд п'яти висоток умиротворив його, як завжди, надавши реальності, якої не вистачало в студії.

Упевнений в тому, що знайде вільне місце, Вайлдер продовжував їздити стоянкою. Спочатку він паркувався, як і його сусіди з нижніх поверхів, у рядах по периметру стоянки, але в попередні тижні він поступово наближував машину до будівлі. Те, що починалося як мирна гра марнославства (іронія стосовно самого себе), скоро перетворилося на серйозний процес — очевидний показник успіху чи поразки. По декількох тижнях сходження на вершину він відчув, що має право паркуватися в тих же рядах, що і його новоспечені сусіди. У момент тріумфу, коли він підніметься на 40-й поверх, його машина стане поряд із дорогими розвалинами біля самих стін.

Минулої ночі Вайлдер кілька годин утримувався на 20-му поверсі і навіть за кілька хвилин несподіваної сутички досяг 25-го. До світанку його змусили відступити із зайнятих позицій до попереднього базового табору на 17-му поверсі, до квартири асистента режисера з телестудії, Хіллмана, колишнього товариша по чарці, який без особливого бажання прихистив зозуленятко у своєму гнізді. Захоплення поверху, за суворою кваліфікацією Вайлдера, означало більше, ніж випадкові захоплення покинутої квартири. Вільних жител у висотці були вже десятки. Вайлдер вибрав для себе більш складну версію сходження — нові сусіди повинні визнати його за свого, за людину, яка отримала права на квартиру не просто грубою силою. Якщо стисло, він повинен стати їм потрібним.

На 20-й поверх Вайлдер потрапив унаслідок однієї з демографічних примх, які супроводжували його сходження. Під час локальних сутичок, які заповнювали ніч, він допоміг заблокувати зламані двері квартири на 20-му поверсі. Там проживали дві жінки — фахівці з фондового ринку. Спочатку, мало не вибивши пляшкою шампанського мізки Вайлдеру, коли він засунув голову в дверний отвір, вони потім із радістю прийняли його пропозицію допомоги (він був на диво спокійний у хвилини кризи). Старша з жінок, яскрава блондинка років тридцяти, навіть зробила Вайлдеру комплімент, назвавши єдиним розсудливим чоловіком у висотці. Вайлдер, зі свого боку, радий був грати роль господаря будинку, а не вождя народу і Бонапарта на барикадах у ліфтових холах або інструктора загону недосвідченої міліції, що складався з редакторів журналів і фінансових директорів, що радить, як штурмувати захищені сходи або захоплювати ворожий ліфт. Крім того, чим вище він видирався, тим більше місцевих знаходив у поганій фізичній формі: довгі години на велотренажері готували їх тільки до довгих годин на велотренажері.

Надавши допомогу двом жінкам, Вайлдер коротав час до світанку, попиваючи їхнє вино і очікуючи на запрошення переїхати в їхню квартиру. Як завжди, він розмахував кінокамерою і розповідав про документальний фільм про висотку, запрошуючи жінок з'явитися на екрані. Проте така пропозиція їх не дуже приваблювала. Якщо на нижніх поверхах мешканці радо готові були брати участь у програмі та виплакати свої жалі, то мешканці верхніх поверхів уже всі бували на телебаченні, багато хто і не по одному разу,— як експерти в актуальних програмах.

— Телевізор потрібен, щоб його дивитися, Вайлдере,— суворо сказала одна з жінок.— А не для того, щоби в нього лізти.

З настанням світанку з'явилися члени жіночого диверсійного загону. Їхні чоловіки і супутники хто переїхав до друзів на інший поверх, хто зовсім зник, їхня очільниця, літня дитяча письменниця, у відповідь на пропозицію стати зіркою документального фільму тільки сердито зиркнула на Вайлдера. Зрозумівши натяк, той вклонився і повернувся на проміжну базу, до квартири Хіллмана на 17-му поверсі.

За тридцять футів од машини Вайлдера, який намірився знайти гідне свого нового статусу місце, на дах чийогось автомобіля, розлетівшись хмарою блискучих скалок, упала пляшка. Вона прилетіла з далеких висот, мало не з 40-го поверху. Вайлдер пригальмував машину, майже зупинивши її, являючи собою мішень. Він навіть готовий був побачити фігуру Ентоні Ройяла (у позі месії) в білій куртці біля поруччя пентхауса і білу вівчарку біля його ніг.

Протягом останніх днів Вайлдеру кілька разів мигцем довелося побачити архітектора: той зникав в експроприйованому ліфті, несучись у цитадель верхніх поверхів. Поза всякими сумнівами, він навмисне виставлявся перед Вайлдером, приманюючи того вгору. Іноді здавалося, ніби Ройял незбагненним чином знає про каламутну фігуру біологічного батька, що з'являється у високих вікнах дитячої, яка зачаїлася на горищі мозку Вайлдера. Чи свідомо Ройял грав цю роль, сподіваючись, що складні почуття Вайлдера до батька похитнуть його рішучість до сходження?.. Вайлдер ударив важкими кулаками по керму. Щоночі він ставав ближчим до Ройяла, роблячи кілька кроків до їхньої вирішальної сутички.

Під шинами захрустіли скалки скла — ніби розстібали блискавку. Просто перед очима Вайлдера, у першому ряду, призначеному для мешканців верхнього поверху, виявилося вільне місце; раніше там стояла машина загиблого ювеліра. Без коливань Вайлдер повернув кермо і встав на вільне місце.