Дуглас Адамс – Ресторан на краю Всесвіту (страница 9)

– Я знаю набагато більше, ніж ви уявляєте.

– Я абсолютно впевнений, що цей будинок не повинен тремтіти, – сказав Зафод.

Ступнями ніг він відчув, як будинок легенько затремтів під ним. Потім ще раз. У сонячному промінні пилинки закружляли веселіше. Ще одна тінь промайнула за вікном.

Зафод подивився на долівку.

– Або, – не дуже впевнено почав Зафод, – у них тут якась вібросистема для підтримки тонусу м’язів під час роботи, або ж...

Він вирішив підійти ближче до вікна і несподівано зупинився як укопаний, бо у цю хвилю його чутливі до небезпеки суперхроматичні окуляри Джу-Джанта-200 стали зовсім чорними. З різким дзижчанням повз вікно пролетіла ще одна велика тінь.

Зафод зірвав окуляри і одночасно з цим здригнувся від громоподібного вибуху. Він підскочив до вікна.

– О, – вигукнув він, – на будинок скидають бомби!

Ще один вибух струсонув будинком.

– Кому у цілій Галактиці могло спасти на думку бомбардувати видавництво? – вигукнув Зафод, але так і не почув відповіді Марвіна, бо у цю хвилину будинок здригнувся від нової бомбової атаки.

Він спробував було кинутися до ліфта – він розумів, що це позбавлено сенсу, але нічого іншого вигадати не міг.

Несподівано в одному з коридорів, які під прямим кутом відходили від головного, він помітив постать – це був якийсь чоловік. Він помітив Зафода.

– Бібльброксе, сюди! – крикнув чоловік.

Бібльброкс недовірливо зміряв того очима. Будинок застугонів від ще одного вибуху.

– Ну, – гукнув Зафод. – Ну, я Бібльброкс! А ви хто?

– Друг! – крикнув у відповідь чоловік і побіг до Бібльброкса.

– Он як? – сказав Зафод. – Чийсь друг зокрема чи просто по-дружньому ставитеся до всіх?

Незнайомець мчав по коридору, а під його ногами здригалася, наче божевільна, долівка. Він був невисокого росту, кремезний і засмаглий, а його одяг виглядав так, наче він двічі змотався навколо Галактики, не скидаючи його з себе.

– Чи знаєте ви, – закричав Зафод у вухо, коли той підбіг, – що ваш будинок бомбардують? Чоловік ствердно кивнув.

Несподівано навколо потьмяніло. Зафод повернувся через плече, щоб виявити причину, і відкрив рота від здивування – величезний, схожий на равлика, з металевим полиском зелений космічний корабель проплив у повітрі повз будинок. За ним наближалися ще два.

– Уряд, який ви зрадили, хоче прибрати вас до рук, Зафоде, – просичав йому у вухо незнайомець, – вони послали за вами ескадру винищувачів із зоряної системи Жаби.

– Винищувачі із зоряної системи Жаби! – повторив за ним Зафод. – От халепа!

– Вам зрозуміло?

– Що це за винищувачі з зоряної системи Жаби? – Зафод був впевнений, що вже чув, як хтось згадував про них, коли він ще був президентом. Але він ніколи не звертав уваги на службові справи.

Незнайомець потягнув його назад до дверей. Зафод не пручався. У повітрі, жалібно виючи, промайнуло щось схоже на павука і зникло в кінці коридору.

– Що це було? – пошепки запитав Зафод.

– Це вас розшукує робот-розвідник класу А з зоряної системи Жаби, – відповів незнайомець.

– Подумати тільки!

– Пригніться!

З протилежного боку з’явився трохи більший чорний павукоподібний об’єкт і щез із очей.

– А це..?.

– А це вас розшукує робот-розвідник класу Б з тієї ж сонячної системи.

– А оце? – запитав Зафод, коли втретє щось промчало повз них.

– Робот-розвідник класу В. Теж вас шукає.

– Гм, – вдоволено усміхнувся Зафод, – але ж і недотепи ці роботи, хіба ні?

З боку переходу до іншої вежі почувся грюкіт і гримотіння. Гігантська чорна тінь сунула переходом з протилежної вежі. Розмірами і формою вона нагадувала танк.

– От дива, а це що таке? – одними губами промовив Зафод.

– Танк, – відповів незнайомець, – робот-розвідник класу Г.

– Може, нам варто забиратися геть?

– Гадаю, що варто.

– Марвіне! – гукнув Зафод.

– Чого вам?

Марвін виповз з-під купи уламків далі по коридору і подивився у їхній бік.

– Бачиш того робота, що наближається до нас?

Марвін поглянув на величезну чорну брилу, що просувалася до них переходом, потім опустив голову і подивився на власне невелике металеве тіло. Потім знову підвів очі і подивився на танк.

– Мені здається, ви хочете, щоб я зупинив його, – сказав він.

– Еге ж.

– А ви тим часом рятуватимете свою шкуру.

– Ага, – відповів Зафод. – Ставай он там!

– Як добре, – зітхнув Марвін, – що тепер я принаймні знаю, що мені робити.

Чоловік потягнув Зафода за рукав, і Зафод подався за ним.

І тут у нього виникло запитання.

– А куди ми йдемо?

– У кабінет Зарнівупа.

– Ви вважаєте, що за таких обставин нам необхідна ця зустріч?

– Вперед.

РОЗДІЛ 7

Марвін зайняв позицію на початку коридора, який вів до протилежної вежі. По правді, не можна сказати, що він був особливо малий робот.

Його лискучий сталевий корпус відблискував у наповнених пилом сонячних променях і здригався у такт будинкові – бомбардування тривало.

Втім, він справді видався нікчемно маленьким у порівнянні з гігантським чорним танком, який підкотив до нього і зупинився. Танк обмацав його щупом. Щуп зник.

Марвін стояв непорушно.

– Геть з дороги, малеча, – загарчав танк.

– Мені шкода, – озвався Марвін, – але мене тут залишили, щоб я зупинив тебе.

Танк простягнув щуп для повторної перевірки. Потім втягнув його.

– Тебе? Щоб заступити мені дорогу? – заревів танк. – Тільки спробуй!