Дуглас Адамс – Ресторан на краю Всесвіту (страница 44)

Агда і Мелла перезирнулися.

– Слухайте, – сказала Агда, – сьогодні увечері після засідання комітету буде вечірка. Можете піти з нами, якщо ви не проти.

– Гаразд, – відповів Форд.

– Із задоволенням, – докинув Артур.

Через кілька годин Артур і Мелла сиділи поруч і спостерігали, як над темно-золотими верхівками дерев піднімається місяць.

– Оця історія про знищення планети... – почала Мелла.

– Так, через два мільйони років.

– Ти говорив так, наче ти й справді думаєш, що це правда.

– Так. Я справді думаю, що це так. Бо я був на місці подій.

Вона похитала головою у замішанні.

– Ти дуже дивний, – сказала вона.

– Ні, я звичайнісінький, – відповів Артур. – Просто зі мною сталися дуже дивні пригоди. Можна сказати, що цей світ настільки дивний для мене, що я сам собі видаюся чужинцем у ньому.

– А інша планета, про яку розповідав твій товариш, та, яку закинули у чорну діру?

– А, про неї я нічого не знаю. Нагадує оповідання, вичитане з книжки. Звучить, наче історія з книжки.

– З якої книжки?

Артур подумав.

– “Путівник по Галактиці для космотуристів”, – зрештою сказав він.

– А що це за книжка?

– Це книжка, яку я сьогодні ввечері викинув у річку. Не думаю, що вона мені ще колись знадобиться, – відказав Артур Дент.

***

© ВСЕСВІТ. – 1996.– № 3.

© Насада Павло, переклад з англійської, 1996.