Дуглас Адамс – Путівник по Галактиці для космотуристів (страница 14)

– Що?

– Поки не вимкнувся Двигун Непередбаченості.

– Але це неможливо!

– Можливо, Зафоде. Просто неймовірність була дуже висока.

– Хіба що так.

– Гаразд, Зафоде, – сказала Тріліан примирливо. – Не хвилюйся. Усе нормально. Зараз ми вишлемо за ними робота й усе з’ясуємо. Гей, Марвіне!

Робот підвів голову, обвів посоловілим поглядом рубку. Тоді з величезними зусиллями звівся на ноги. Сторонньому спостерігачеві його вчинок видався б героїчним. Він важко перетнув кімнату й зупинився перед Тріліан, дивлячись через її ліве плече кудись удалину.

– Як на мене, то ви повинні знати, що я дуже погано себе почуваю. У мене депресія, – пробурмотів він безнадійним металевим голосом.

– Боже! – буркнув Зафод і опустився в крісло.

– Нічого, – підбадьорила його Тріліан, – ми дещо придумали. Це розвіє тебе.

– Безнадійно, – прогугнявив Марвін, – у мене винятково великий обсяг пам’яті.

– Марвіне! – Тріліан почала втрачати терпець.

– Гаразд, – сказав Марвін. – Що накажете?

– Збігай до виходу номер два і приведи цих хлопців сюди. Він вагався близько мілісекунди, потім мовив із ледь відчутним (причепитись було ні до чого) тоном презирства і відрази до всього роду людського.

– Усього лишень?

– Так, – сказала Тріліан твердо.

– Я щасливий, – мовив уїдливо Марвін.

– Ніхто не просить тебе стрибати з радощів, – вигукнув Зафод, рвучко підводячись із крісла. – Роби, що тобі кажуть.

– Добре, – відповів Марвін голосом надтріснутого дзвона, – я зроблю це.

– Чудово, – гаркнув Зафод, – дуже люб’язно з вашого боку. Марвін повільно повернувся до Зафода і звів на нього червоні трикутники безмежно сумних очей.

– Я вас не образив часом? – запитав він.

– Ні, Марвіне, аніскільки, – відповіла замість Зафода Тріліан, – усе гаразд...

– Я дуже засмучусь, коли дізнаюсь, що мимоволі образив вас.

– Нічого, нічого, не турбуйся, – Тріліан не давала Зафодові розкрити рота, – усе добре, навіть чудово.

– Ви переконані? – недовірливо перепитав Марвін.

– Звичайно, все – у цілковитому порядку, – Тріліан заступила собою Зафода, – життя прекрасне.

Марвін кинув на неї зневажливий електронний погляд.

– Життя? – зітхнув він. – Що ви про нього знаєте? Він повернувся на підборах і з пригніченим виглядом почвалав до виходу. Двері полегшено зітхнули і з радісним клацанням зачинились.

– Знаєш, Зафоде, я більше не можу витримати цього робота, – промимрила Тріліан.

"Енциклопедія Галактики" визначає робота як механічний пристрій, призначений для полегшення праці людини. Відділ маркетингу Кібернетичної Корпорації Сіріуса визначає робота як "Пластмасового Приятеля, 3 Яким Весело Розважатися".

"Путівник по Галактиці для космотуристів" визначає відділ маркетингу Кібернетичної Корпорації Сіріуса як "банду недоумків, яких ліквідують першими, коли відбудеться революція". У примітках редакційна колегія щиро запрошує усіх охочих зайняти посаду кореспондента по робототехніці звертатися до видавництва.

Цікаво, що у виданні "Енциклопедії Галактики", примірник якої, завдяки зміненню структури часу, виштовхнуло з віддаленого на тисячоліття майбутнього, про відділ маркетингу Кібернетичної Корпорації Сіріуса написано ось що: "То була банда недоумків, яких ліквідували першими, коли відбулася революція".

Рожевий будуар розтанув. Мавпочки розбіглись у кращі виміри. Друзі опинились у вантажному відсіці корабля. На підлозі не було ані порошинки.

– Схоже, що корабель щойно спустили із стапелів, – зазначив Форд.

– Звідки тобі це відомо? – здивувався Артур. – Чи, може, у тебе є якийсь хитромудрий пристрій, що визначає вік металу?

– Ні. Просто я знайшов ось цей рекламний аркушик "Із нашим кораблем-увесь всесвіт до ваших послуг". Еге ж! Дивись, я мав рацію. – Форд тицьнув пальцем у перший-ліпший абзац. – Ось послухай: "Сенсаційне відкриття у фізиці неймовірностей. як опинитись у будь-якій точці всесвіту. Провідні держави луснуть від заздрості". О, тут грають не на дріб’язок.

Форд пробіг поглядом технічні характеристики, час від часу посвистуючи від захвату. Він очікував, що за час його вимушеного ув’язнення космічна технологія зробить крок уперед, але ж не семимильний.

Артур трохи послухав його вигуки, тоді засумував, бо було надзвичайно важко зрозуміти хоча б щось. Відчужено совав він пальцем по якійсь хитромудрій панелі, аж поки намацав приємну на дотик велику кнопку. Не замислюючись, він натис на неї. "Будь ласка, не натискайте більше цю кнопку", – спалахнув напис. Він знизав плечима.

– Слухай-но, – Форд усе ще не міг відірватись від захоплюючого чтива, – їм чимало довелось пометикувати над технічним забезпеченням. "Роботи й комп’ютери кібернетичної корпорації Сіріуса нового покоління із СЛЯ-характеристиками".

– СЛЯ-характеристиками? – перепитав Артур. – Це ще що за штука?

– Справжні людські якості.

– Ах, он воно що, – зітхнув Артур, – можу собі уявити цей жах.

– Ваша правда, – пролунав голос іззаду. Низький і сумний, із слабким металевим відлунням.

Друзі різко повернулись і опинились лицем до лиця із сталевою людиною. Вона стояла в дверях і усім своїм виглядом демонструвала повну безнадію.

– Що? – перепитали вони одночасно.

– Жах, – повторив Марвін, – що вірно – то вірно. Жах і мерзотність. І не кажіть. Лишень погляньте на ці двері. – Він пройшов крізь одвірок. У його мозку замкнулись електричні ланцюги, що відповідали за іронію в голосі. – "Усі двері нашого корабля, – перейшов він на мову рекламного аркуша, – мають веселий і доброзичливий характер. Відчинитись перед вами – для них величезна насолода, зачинитись – задоволення від добре виконаного обов’язку".

Цієї миті двері зачинились, ніби навмисне хотіли проілюструвати виголошене.

– Охххххххххххххххххххххххххххххххх, – рипнули двері.

Марвін кинув на них презирливий погляд. Електричні ланцюги, які відповідали за логіку, пересмикнулись від відрази, його мозок почав розробляти детальний план здійснення над дверима фізичного насильства.

У обговорення ввімкнулись допоміжні ланцюги. Не псуй нерви через дрібниці. Воно тобі треба? – сказали вони й перемкнулись на співставний молекулярний аналіз матеріалу дверей і сірої речовини мозку присутніх індивідів. Працюючи в паралельному режимі, вони вирахували ступінь емісії атомів водню в оточуючому корабель кубічному парсеці простору. Тоді вимкнулись.

По корпусу робота пробігли дрижаки.

– Ідіть за мною, – промимрив він, – мені наказано супроводити вас на капітанський місток. Мене, у кого в голові комп’ютер завбільшки із цілу планету, вони примушують виконувати чорну роботу. Ви називаєте це життям?

Він повернувся й почвалав до ненависних дверей.

– Е-е, перепрошую, – Форд кинувся навздогін, – у підпорядкуванні якої держави знаходиться цей корабель?

– Дивіться, – Марвін, здавалося, не чув питання, захоплений процесом відкривання дверей, – вони відчиняються. Від них ще за кілометр тхне улесливістю.

Двері запобігливо зітхнули й розчинились.

– Ідіть за мною, – повторив Марвін.

Двері м’яко зачинились за останнім, вдоволено зойкнувши.

– Хочеться щиро подякувати Кібернетичній Корпорації Сіріуса, – буркотів Марвін собі під ніс, насуплено крокуючи начищеним до болю в очах коридором, – Давайте створювати роботів із справжніми людськими якостями. Ось вам, будь ласка. Погляньте, що вони зробили зі мною.

Форд і Артур промимрили щось незрозуміле.

– Як я ненавиджу двері! – вигукнув Марвін, тоді, схаменувшись, додав. – Я не дуже дію вам на нерви?

– У підпорядкуванні якої держави... – почав був Форд знову.

– Ніякої, – перебив робот, – його вкрали.

– Вкрали?

– Так, свиснули, потягли, поцупили...