Дуглас Адамс – Майже безпечна (страница 5)

Щойно від абсолютно незнайомої людини вона почула таємницю, яку приховувала протягом сімнадцяти років.

Вона обернулась і поглянула на Ґейл:

— Я... — і замовкла.

За барною стійкою, мініатюрна камера служби безпеки повернулася і повторила її рухи. Це було вже останньою краплею. Більшість людей її б не помітило. Камеру спеціально спроектували, щоб вона була непомітною. Але розробники не підозрювали, що на сьогоднішній день навіть у таких дорогих та елегантних готелях Нью-Йорку дирекція побоюється, щоб клієнтура раптом не дістала з-за пазухи пістолета або не з’явиться в барі без краватки. Але як її старанно не ховали за пляшкою горілки, вона не могла втекти від інстинкту телеведучої, який завжди допомагав їй вгадати, яка камера і коли буде націлена на неї.

— Щось не так? — запитала Ґейл.

— Ні, я... Я хотіла сказати, що ви мене буквально вразили, — сказала Тріція.

Вона вирішила ігнорувати камеру. Це лише розігралася її уява через надлишок думок про телебачення. Таке вже не вперше. Камера дорожнього контролю поверталася за нею вслід коли вона проходила повз, а камера служби безпеки у Блумінгдейл слідкували за тим, як вона вибирає капелюшки. Вона вже явно почала втрачати клепку. Одного разу їй навіть здалося, що пташки в парку витріщалися на неї.

Вона вирішила викинути ці думки з голови і відсьорбнула горілки. Хтось ходив по бару і розпитував чи немає тут містера МакМануса.

— Добре, — раптом випалила вона. — Я не знаю, як ви про це дізналися, але...

— Це працює не так як ви думаєте. Я просто слухала те, що ви казали.

— Те, що я втратила, мабуть, було зовсім інше життя.

— У всіх так. Це відбувається щодня, щохвилини, щомиті. Кожне рішення, яке ви приймаєте, і навіть кожен ваш подих, відкриває одні двері і закриває інші. Як правило, ми не помічаємо цих дверей. Але інколи і навпаки. Здається ви одні такі вже помітили.

— Так, таке було — сказала Тріція. — Ну, добре. Ось як це було. Історія дуже проста. Багато років тому я зустріла на вечірці одного хлопця. Він сказав, що з іншої планети і запитав, чи не полечу я з ним. Я сказала так, звісно. Нічого не поробиш, то була така вечірка. Я попросила його почекати, поки я схожу за сумочкою, а потім буду рада полетіти з ним на іншу планету. Він відповів, що сумочка мені не знадобиться. Я сказала, що він мабуть прилетів з дуже відсталої планети, бо інакше знав би, що жінки не можуть без своїх сумочок. Він здавався нетерплячим, але я не збиралася так легко здаватися тільки тому, що він прилетів з іншої планети.

Я піднялася нагору. Мені потрібен був деякий час, щоб зібрати сумочку, і потім в туалеті хтось був. Коли я спустилася вниз його вже не було.

Тріція замовкла.

— І...? — запитала Ґейл.

— Двері в сад були відчинені. Я вийшла. Там були вогні. Якась блискуча штука. Я якраз встигла побачити як вона піднімалася в небо, беззвучно пролетіла крізь хмари і зникла. От і все. Кінець історії. Кінець одного життя і початок іншого. Але в цьому житті майже не буває хвилини, щоб я не думала про те, що сталося б зі мною в тому житті. Зі мною, яка не пішла за сумочкою. У мене таке відчуття ніби вона насправді десь там живе, а я лише її тінь.

По бару ходив портьє і шукав когось на ім’я містер Міллер. Але таких не було.

— Ви справді думаєте, що він... був з іншої планети? — запитала Ґейл.

— Так, звісно. Там був літаючий корабель. О, а ще він мав дві голови.

— Дві? І що ніхто більше їх не помітив?

— Це була костюмована вечірка.

— Розумію...

— І на другій голові була пташина клітка. З накинутою поверх неї тканиною. Робив вигляд, що у нього там папуга. Він стукав по клітці, а звідти щоразу лунало «Кєша хороший», якийсь пташиний щебіт і таке інше. Та одного разу він зірвав тканину з клітки і розреготався. Там виявилась ще одна голова, яка теж сміялася. Мушу сказати, це була незабутня мить.

— Здається ви все-таки зробили правильно, люба, чи не так? — сказала Ґейл.

— Ні, — відрізала Тріція. — Неправильно. І з ти х пір я не можу займатися тим, чим займалася раніше. Розумієте, я була астрофізиком. Не можна залишатися астрофізиком після того, як зустрів когось з іншої планети, хто видає свою другу голову за папугу. Це неможливо. Я у всякому разі не змогла.

— Я розумію, це буде нелегко. Мабуть, тому ви так суворо ставитесь до тих, хто плете різну нісенітницю.

— Саме так, — сказала Тріція. — Мабуть, ви праві. Вибачте.

— Та нічого.

— Між іншим, ви перша людина, якій я розповіла про це.

— Цікаво. А ви заміжня?

— Ем, та ні. В наш час важко зрозуміти чи одружена людина, хіба ні? Але ви маєте право запитати, тому що це має певне відношення до моєї історії. Кілька разів в мене майже вийшло вийти заміж, в основному через те, що я хотіла дитину. Але кожного разу все закінчувалось тим, що мій майбутній чоловік запитував, чому я постійно дивлюсь поверх його плеча. І що мені було відповісти? Одного разу я навіть вирішила просто піти до банку сперми і покластися на удачу. А дитина буде як лотерейний квиток.

— Ви б не зробили такого, адже так?

Тріція засміялась.

— Мабуть, що ні. Насправді, я туди не ходила і не дізнавалась. Я нічого подібного не робила. І так все життя. Ніколи нічого не зробила по-справжньому. Мабуть, тому я і пішла на телебачення. Там також суцільні вигадки.

— Вибачте, леді, ваше ім’я випадково не Тріція МакМіллан?

Тріція здивовано оглянулась. За її спиною стояв чоловік у шоферському картузі.

— Так, — відповіла вона, миттю протверезівши.

— Леді, я шукаю вас уже майже цілу годину. Службовці з готелю сказали, що в них нема нікого з таким іменем, але я зв’язався з офісом містера Мартіна і він… і мені сказали, що ви точно зупинилися тут. Тому я попросив їх знову пошукати, але вони так само відповіли, що ніколи не чули про вас. Тоді перевірили реєстраційну книгу і там також не знайшли. В решті решт, я домовився, щоб з офісу мені надіслали факсом до машини вашу фотографію і я перевірив сам.

Він поглянув на годинник.

— Зараз вже трохи запізно, але чи не погодилися б ви поїхати зі мною?

Тріція була приголомшена.

— Містер Мартін? Ви маєте на увазі Енді Мартін з Ен-Бі-Сі?

— Саме так, леді. Пробна зйомка для «Доброго ранку США».

Тріція кулею злетіла зі свого місця. Вона навіть боялася уявити скільки повідомлень від містера МаМанус і містера Міллера пропустила.

— Але нам треба поспішати, — сказав водій. — На скільки я зрозумів, містер Мартін хоче спробувати використати британський акцент. А його бос категорично проти. Я маю на увазі містера Цвінгера. На скільки мені відомо, він збирається сьогодні ввечері летіти на курорт, а я маю відвезти його до аеропорту.

— Добре, — зраділа Тріція, — я готова. Їдьмо.

— Окей, леді. Он той лімузин біля входу, найбільший.

Тріція повернулась до Ґейл. — Вибачте, — промовила вона.

— Їдьте! Їдьте! — відповіла Ґейл. — І удачі. Було приємно з вами зустрітися.

Тріція потягнулася за сумочкою, щоб розплатитися.

— Чорт, — вирвалося в неї. Вона залишила її нагорі.

— Я заплачу, — наполягла Ґейл. — Справді. Мені було дуже цікаво.

Тріція зітхнула.

— Слухайте, мені справді дуже шкода за те, що я сказала вам сьогодні вранці...

— Ні слова більше. Зі мною все гаразд. Це лише астрологія. Від неї ніякої шкоди. І це не кінець світу.

— Дякую.

Підвладна несподіваному пориву, Тріція обійняла її.

— У вас все з собою? — запитав шофер. — Ви не хочете взяти сумочку чи ще щось?

— Якщо життя мене бодай чомусь і навчило, — сказала Тріція, — так це ніколи не повертатися за сумочкою.

Трохи більше ніж через півгодини по тому, Тріція сиділа на одному з двох ліжок у себе в кімнаті. Вона зовсім нерухалась ось уже кілька хвилин. Тільки дивилася на сумочку, яка невинно лежала на протилежному ліжку.

В руці вона тримала записку від Ґейл Ендрюс, «Не розчаровуйтесь так сильно. Зателефонуйте, якщо захочете поговорити. На вашому місці, я б нікуди не ходила б завтра ввечері. Відпочиньте. Але не беріть в голову. Це лише астрологія. Це не кінець світу. Ґейл».

Шофер мав рацію. Насправді, шофер знав більше про те, що відбувалося в Ен-Бі-Сі, ніж будь-який інший працівник компанії, з яким вона зустрічалась. Мартін був за неї, Цвінглер — проти. В неї був лише один шанс аби довести, що Мартін має рацію, і вона провалила його.

Такі справи. От… і… добре... От і добре... От-і-добре.

Час повертатися додому. Пора зателефонувати до авіакомпанії і дізнатись чи вона встигне на нічний рейс до Хітроу.