Дуглас Адамс – Майже безпечна (страница 33)

— Тут я з тобою повністю згоден.

— Дякую, — сказав Артур і знову сів. — Чекай. Що?

— Темпоральний реверс-інжиниринг.

Артур обійняв голову руками і легенько нею потрусив.

— Є бодай якийсь людський спосіб, — простогнав він, — щоб змусити тебе не розказувати, що таке цей темпоральний бісовий якйоготам?

— Ні, — заперечив Форд, — тому що твоя дочка затягнута по самі вуха у цю байду і все це дуже-дуже серйозно.

Наче на підтвердження його слів прогримів грім.

— Добре, — погодився Артур. — Розповідай.

— Я вистрибнув із вікна офісу на величезній висоті.

Це підбадьорило Артура.

— О! — вирвалось в нього. — Чому б тобі не повторити це ще раз?

— Уже повторив.

— Хмм, — пробурмотів розчаровано Артур. — Звісно нічого добро з цього не вийшло.

— Першого разу мені вдалося врятувати себе завдяки своєму дивовижному і — я кажу це з усією скромністю — приголомшливому, геніальному, метикуватому мозку, спритності, вмілій роботі ногами та самопожертві.

— І що ж це за самопожертва?

— Я викинув половину своєї улюбленої і скоріш за все незамінної пари черевиків.

— І яким боком це схоже на самопожертву?

— Це був мій черевик! — прогарчав Форд.

— Здається у нас різні системи цінностей.

— Що ж, тоді моя краща.

— Згідно твоєї... а, та не зважай. Значить після того як ти дуже зопалу кинувся у вікно, а потім дуже розумно себе врятував, ти повторив все знову? Будь ласка, не кажи мені навіщо. Просто розкажи що трапилось, якщо це дуже необхідно.

— Я впав прямісінько у відкритий салон пролітаючого повз авто, пілот якого зовсім випадково натиснув кнопку катапультування замість перемикання пісень у магнітолі. В цьому випадку не думаю, що тут на щось вплинув мій геніальний мозок.

— Ну, навіть не знаю, — промовив Артур втомлено. — Швидше всього ти таємно заліз в його машину попередньої ночі і встановив його найнеулюбленішу пісню на постійний повтор чи ще щось типу того.

— Ні, я такого не робив, — заперечив Форд.

— Просто перевіряю.

— Хоча це доволі дивно, але це зробив хтось інший. В цьому й вся суть. Можна прослідкувати весь ланцюжок поворотних подій і збігів далеко назад. Виявилось, що новий Путівник може це робити. Та пташка.

— Яка пташка?

— Ти її не бачив?

— Ні.

— О… Це маленька смертельно небезпечна штуковина. Прикольно виглядає, говорить великими речами і за бажанням вибірково колапсує хвильові функції.

— Що це означає?

— Темпоральний реверс-інжиниринг.

— Ааа, — промовив Артур. — Так.

— Залишається тільки з’ясувати для кого вона це все робить?

— Здається в мене в кишені є сендвіч, — сказав Артур порпаючись в ній. — Хочеш спробувати?

— Так, звісно.

— Боюсь він трохи пом’ятий і промоклий.

— Все одно.

Якийсь час вони жували в тиші.

— А він таки доволі непоганий, — сказав Форд. — Що це за м’ясо?

— Абсолютно нормального буйвола.

— Таких ще не зустрічав. Так от питання в тому, — продовжив Форд, — для кого та пташка все це робить? Що це все за гра?

— Ммм, — жував далі Артур.

— Коли я знайшов ту пташку, — продовжив Форд, — що відбулось завдяки цілій купі випадковостей, які цікаві самі по собі, вона показала мені найбільш фантастичне багатовимірне видовище із феєрверків, яке я коли-небудь бачив. А потім сказала, що буде служити мені у моєму всесвіті. Я сказав, дякую, але не треба. Вона сказала, що буде це робити не залежно від того хочу я цього чи ні. Я сказав, спробуй, а вона сказала, що спробує, і, насправді, уже все зробила. Я сказав, що ми це ще побачимо, і вона сказала, що так і буде. Потім я вирішив її запакувати і відправити поділа звідти. Таким чином заради безпеки я надіслав її тобі.

— Серйозно? Чиєї безпеки?

— Та не зважай. А потім, то те, то се і в мене якось швидко закінчились інші варіанти і я розсудливо стрибнув у вікно знову. На щастя для мене повз пролітала машина, бо в іншому випадку мені довелося б знову звертатися до свого геніального метикуватого мозку, спритності та можливо ще одного черевика чи, якби не вдалось нічого з цього, падіння на землю. Але зрештою, подобається мені це чи ні, але Путівник все-таки працював на мене і це дуже непокоїть.

— Чому?

— Тому що, коли ти дістав Путівник, то думаєш, що він працює на тебе. Так і було, все йшло плавно і без перешкод, аж поки я не натрапив на ту кралю з камінцем, і все — бах і я історія. Більше не потрібний в цій виставі.

— Мені здається чи ти маєш на увазі мою дочку?

— Так. На стільки ввічливо, на скільки можна. Вона наступна в цьому ланцюгу, хто буде думати, що все йде прекрасно. Вона може бити кого завгодно по голові шматками ландшафту і все бути йти як по маслу, аж поки вона не виконає те, що мала виконати і тоді гра закінчиться і для неї. Це темпоральний зворотній інжиниринг і ніхто навіть не розуміє, яку небезпеку було випущено на волю!

— О, прямо як я.

— Що? Та прокинься вже, Артуре. Добре, давай спробуємо знову. Новий Путівник було зроблено в якихось дослідних лабораторіях. Він використовує нову технологію нефільтрованого сприйняття. Ти знаєш, що це означає?

— Яким чином я можу знати? Я тут сендвічі робив на славу Боба!

— Хто такий Боб?

— Ай та неважливо. Продовжуй.

— Нефільтроване сприйняття означає, що та пташка сприймає все. Зрозумів? Я не можу сприймати все. Ти не можеш сприймати все. У нас є фільтри. У нового Путівника немає жодних фільтрів. Він сприймає все. Це нескладна технологічна ідея. Питання було тільки в тому як це зробити. Ти зрозумів?

— Давай я просто скажу, що зрозумів і ти продовжиш далі.

— Добре. Отже, оскільки пташка сприймає всі можливі версії Всесвіту, вона присутня у всіх можливих всесвітах. Так?

—Т...а...а...к. Мабуть.

— Отже ті ідіоти із відділу маркетингу і бухгалтерії кажуть «О, та це ж прекрасно. Хіба це не значить, що ми можемо зробити один Путівник і продавати його нескінченну кількість разів?» Не дивись на мене так скоса, так думають бухгалтери!

— Дуже розумний хід, чи не так?

— Ні! Фантастично ідіотський. Дивись. Ця штука лише маленький Путівник. В ній нафаршировано багато класних кібертехнологічних прибамбасів, але оскільки вона має нефільтроване сприйняття, то будь-який її найменший рух простягається навкруги наче вірус. Він може поширюватись крізь простір, час і ще мільйон інших вимірів. Вона може знайти нас з тобою будь-де і будь-коли у будь-якому всесвіті. Її сила рекурсивна. Згадай комп’ютерну програму. Десь є одна ключова інструкція, а все інше просто функції, які викликають самі себе, або дужки умов, які простягаються через нескінченність адресного простору^[12]. Що трапиться, якщо закрити дужки? Де остаточне «end if»? Чи має бодай щось з цього сенс? Артур?

— Вибач, я задрімав на хвильку. Щось про Всесвіт, так?

— Щось про Всесвіт, так, — втомлено сказав Форд.

Він сів знову.