Дуглас Адамс – Майже безпечна (страница 21)

От це було справді щось.

Основною його відмінністю від звичайного кондиціонера було те, що він був незрівнянно набагато дорожчий, вимагав величезної кількості складних вимірювань та налаштувань обладнання, яке набагато краще ніж люди знало яким повітрям їм треба дихати.

Також це означало те, що аби впевнитись, що працівники не зпоганять надскладні розрахунки, які веде система за їх рахунок, всі вікна у будівлі були наглухо закриті.

Поки такі системи тільки встановлювали, кілька людей, які працювали у таких будівлях, інколи знаходили час, щоб порозмовляти із монтажниками РозумноДих. Такі розмови проходили приблизно так:

— Але, якщо я захочу відчинити вікно?

— Вам не захочеться відчиняти вікно з новою системою РозумноДих.

— Так, але припустімо, що мені таки захочеться трішечки відчинити.

— Вам не захочеться відчиняти його навіть на трішечки. Нова система РозумноДих прослідкує за цим.

— Хммм.

— Насолоджуйтесь РозумноДих!

— Добре, а якщо РозумноДих зламається або ще щось?

— А! Не переживайте. Одна із найкращих особливостей РозумноДих в тому, що він практично не може зламатися. Тому, не переживайте з цього приводу. Насолоджуйтесь диханням і гарного вам дня.

(Звісно, як результат Великих Вентиляційних та Телефонних Бунтів SrDt 3454, всі механічні чи електричні, чи квантово-механічні, чи гідравлічні, чи навіть вітряні, парові чи поршневі прибори мали мати певну примітку, яка б красувалась на якомусь їх місці. Не важливо на скільки малий цей об’єкт, його проектувальники мають знайти як втиснути цю примітку десь на його поверхні, тому що скоріше вони мають пам’ятати про те, що в ній йдеться, ніж самі користувачі.

А легенда звучить так:

«Головна відмінність між тим, що може зламатись і тим, що практично не може зламатись в тому, що коли річ, яка практично не може зламатись все-таки ламається, то зазвичай виявляється, що до неї або неможливо дістатися, або полагодити.») Сталося так, що величезні теплові хвилі співпадали майже з магічною точністю з величезними поломками у системах РозумноДих. Спочатку це викликало лише кипляче обурення та кілька смертей від задухи.

Але справжній жах трапився тоді, коли одночасно трапилося три події. Першою — було те, що РозумноДих Корп. зробила заяву, що найкращі результати від використання їх систем досягають у помірному кліматі.

Другою подією стала поломка системи РозумноДих особливо гарячого та вологого дня, що спричинило евакуацію багатьох тисяч офісних працівників на вулицю, де вони зутрілися із третьою подією, а саме лютуючим натовпом операторів телефонних ліній дальнього зв’язку, які настільки задовбались з дня у день повторювати «Дякуємо за використання BS&S» кожному ідіоту, який їм додзвониться, що вийшли на вулиці зі сміттєвими баками, мегафонами та рушницями.

У наступні дні бунту кожне вікно у місті, ракетонепробивне чи звичайне, було вибите, що не рідко супроводжувалося криками «Повісь трубку мудло! Та мені плювати, яку ти там модель хочеш, і тим більше твої дебільні додаткові функції. Піди запихни собі феєрверка в сраку! ТАААК! Вууу-хууу! Єєєє! Хаяяяя!» та ще купа інших тваринних звуків, які офісні робітники не мали змогу попрактикувати за нормальних обставин.

Як результат, всім телефонним операторам було надано кнституційне право казати «Користуйтеся BS&S та здохніть!» принаймні один раз на годину під час телефонних дзвінків, а всі офісні приміщення були переобладнані так, щоб можна було відчинити вікно. Принаймні на трішечки.

Іншим неочікуваним результатом стало значне зниження рівня суїцидів. Всі ці пригнічені та розчаровані начальники, що були змушені за темних часів тиранії РозумноДих стрибати під потяги чи заколювати себе ножем, могли тепер просто вилізти через власне вікно, стати на карниз і зірватися з краю у власне задоволення. Хоча частіше траплялося так, що через хвильку чи дві, коли вони оглянулися навколо і зібралися з думками, то раптом розуміли, що все чого їм не вистачало це лише ковтка свіжого повітря та нового погляду на речі, а може й ферми з кількома вівцями.

Іншим несподіваним результатом було те, що Форд Префект, закинутий на тринадцятий поверх важкоброньованої будівлі, озброєний лише рушником та кредиткою, разом з тим все ж таки зміг пролізти через так зване «ракетонепробивне» скло і врятувати собі життя.

Одразу після того як за ним залетів Колін Форд зачинив вікно і почав роззиратися наколо в пошуках тієї штуковини схожої на пташку.

Що він зрозумів, поки пролазив через вікно так це те, що спочатку спроектовані бути неприступними, а пізніше перероблені на такі, що відкриваються, ці вікна, по-факту, були набагато менш безпечним, ніж якби вони встановили просто звичайні вікна.

Хей-хо! Та це ж старе добре життя, подумав він про себе, коли раптом зрозумів, що кімната, в яку він так довго і з такими проблемами намагався пробитися, була не дуже той цікавою.

Заскочений зненацька Форд зупинився.

Де ж та дивна літаюча штука? Де ж хоч щось варте всіє тієї балаканини, незвичайної завіси тайни, що окутувала цю кімнату та екстраординарної послідовності подій, які його сюди привели?

Ця кімната, як і будь-яка інша в цьому будинку, була виконана у доволі кошмарних і з несмаком сірих тонах. На стіні висіло кілька графіків і малюнків. Більшість з них значили для Форда майже нічого, але згодом він натрапив на щось таке, що виглядало як макет до якогось рекламного постера.

На ньому був якийсь логотип схожий пташку і слоган, в якому йшлося: «Путівник по Галактиці для космотуристів версія 2.0: єдина в своєму роді і найбільш приголомшлива річ. Запитуйте у найближчому до вас вимірі.» І більше ніякої інформації.

Форд знову оглянувся навколо. Потім його увага поступово перемістилася на Коліна, до абсурду щасливого робота, який забився в куток і трусився від того, що можна було б назвати страхом.

Дивно, подумав Форд. Він озирнувся, щоб знайти, що саме так лякає Коліна. І раптом побачив те, чого не помічав раніше. Воно тихенько собі лежало на верстаку, мало округлу форму, чорний колір і було розміром із невелику настінну тарілку. Верхівка і низ цієї штуки мали плавні вигини, тому вона нагадувала фрісбі.

Поверхня здавалася повністю гладенькою, без тріщин і виступів.

Штука ніяк себе не проявляла.

Потім Форд помітив, що на ній щось написано. Дивно. Мить назад на ній не було нічого, аж ось раптом щось з’явилося. Між цими двома станами не було ніякого видимого переходу.

Маленькими, попереджувальними буквами на штуковині було написано єдине слово:

ПАНІКУЙ

Секунду назад на ньому не було жодних значків чи тріщин. А тепер вони з’явилися. І невпинно росли.

Панікуй, сказав Путівник версії 2.0. Форд почав робити точно так, як той і сказав. Раптом він згадав, чому ті слимаки здалися йому дуже знайомими. Їхня загальна кольорова схема була коропоративного сірого кольору, але у всьому іншому вони виглядали точнісінько як вогони.

Розділ 13

Корабель тихенько опустився на землю біля краю широкої просіки, яка знаходилася десь за сотню ярдів від селища.

Він з’явився раптово і неочікувано, але спричинив мінімум метушні. Якусь мить назад це було повністю звичайний передвечір ранньої осені — листя тільки починало забарвлюватися у червоний та золотистий кольори, річка починала наповнюватися від дощів та гірських струмків із півночі, оперення пташок пікка починало ставати товстішим в очікуванні зимових морозів, ось-ось уже почнуть свою шумну міграцію абсолютно нормальні буйволи, а Старий Трешберг починав бурмотіти щось про себе шкандибаючи по селищу, те бурмотіння означало, що він складає і репетирує історії про минувший рік, які розказуватиме щойно опуститься вечір, а люди, у яких немає іншого вибору, зберуться навколо вогню слухати його, нарікаючи, що вони все пам’ятають зовсім по-інакшому — а в наступний момент на землі космічний корабель, блищить у теплому осінньому сонці.

Він трохи погудів і затих.

То був невеликий корабель. Якби жителі цього селища були експертами з космічних кораблів, то знали б, що це доволі модний корабель моделі Хрунді: маленьке гладеньке чотирикаютне судно з майже усіма додатковими опціями доступними у брошурі, хіба що крім розширеного вектоїдного стабілізису, який замовляли лише слабаки. З цим розширеним вектоїдним стабілізисом ніколи не зробиш гарної і точної дуги навколо трилатеральної часової осі. Звісно так трохи безпечніше, але кермувати при цьому взагалі нудно.

Жителі селища, звісно, цього всього не знали. Більшість з них тут, на віддаленій планеті Ламуела, ніколи не бачили космічного корабля, а тим більше цілого, тому він, виблискуючи у теплому вечірньому світлі, був найбільш екстраординарною річчю, яка траплялась тут відтоді, як Кірп зловив рибу із головами на обох кінцях.

Усі позамовкали.

Там, де мить назад дві чи три дюжини людей гуляли по селищу, розмовляли, рубали дрова, носили воду, гралися із пташками пікка чи просто люб’язно намаглися уникати Старого Трешберга, раптом вся діяльність зупинилась і всі з подивом витріщились на дивний об’єкт.

Ну, не зовсім всі. Пікка взагалі, як правило, дивувались зовсім іншим речам. Зовсім звичайний листок, який незвичайно лежить на камені змусить їх пурхнути геть у нападі збентеження; щоранку схід сонця заставав їх цілковито зненацька, але от прибуття іншопланетного космічного корабля просто було не взмозі привернути й краплі їх уваги. Вони продовжували ритися, порпатися і дзьобати насіння на землі. Та й річці було якось по барабану, вона тихенько собі тікла і булькотіла.