Дуглас Адамс – Бувайте, і дякуємо за рибу (страница 3)
Одна з кісток Фордового плеча почала зміщуватись відносно інших, в таким чином, ніби його руці пропонував вивчити основні принципи болю висококваліфікований хіропрактик. Він сподівався, що зможе вирішити всі питання до того, як його кістка почне зміщувати відносно інших частин його тіла. На щастя, це було не те плече, на якому висіла його сумка.
Бармен сунув карту Фордові.
— Ми ніколи, — сказав він з приглушеною жорстокістю, — не чули про цю річ.
І не дивно.
Форд отримав її через серйозну комп'ютерну помилку наприкінці п'ятнадцятого року тимчасового перебування на Землі. Компанія Амерікан Експрес, дуже швидко стала відомою, а домагання її відділу збору боргів стали настільки сильними, що їх зміг заглушити лише вибух цілої планети, який влаштували вогони, щоб прокласти гіперкосмічну магістраль.
З тих пір він носить її як зручний засіб оплати, який ніхто, ніде не приймає.
— Кредит? — запитав бармен, — Ааааагрх…
Ці два слова зазвичай сполучалися в барі Старий Рожевий Пес.
— Я думав, — ахнув Форд, — що це заклад високого ґатунку…
Він озирнувся навколо, на строкату колекцію вбивць, негідників і вповноважених компаній зі звукозапису, які ховались по краях плям приглушеного світла, якими була продірявлена внутрішня темнота бару. Їх всіх було добре видно з будь-якої сторони, крім тої, з якої сидів Форд. Вони знали, що зараз має статися, і не хотіли спостерігати це видовище, бо воно відволіче їх від напоїв.
— Хлопче, ти зараз помреш, — тихо пробурмотів бармен, і все свідчило на його користь. Раніше на барі висіла вивіска «Будь ласка, не просіть у нас кредит, тому що удар в лице часто ображає людей», але її акуратно переписали: «Будь ласка, не просіть у нас кредит, тому, що, горло, розірване дикою пташкою, і безтілесна рука, яка розбиває вашу голову об барну стійку часто ображають людей». Однак, хоч як акуратно вона не була переписана, повідомлення на вивісці з часом перетворилося у нерозбірливу кашу, та й в будь-якому випадку, воно втратило своє звучання. Тому табличку зняли знову.
Здавалося, що історія зараз піде на інший лад. Так воно і було.
— Дай-но я погляну на рахунок ще раз. — сказав Форд. Він взяв рахунок і почав його уважно вивчати, під злісним поглядом бармена, і таким же злісним поглядом пташки, яка саме довбала борозни в барній стійці своїми пазурями.
Це був досить довгий шматок паперу.
На його кінці був номер, схожий на серійний номер, який можна знайти на нижній частині стерео систем. Тільки згадати, скільки ж часу займає переписування його в реєстраційну форму. Форд, врешті решт, був у барі цілий день, і випив багато різного пійла з бульбашками, а ще жахливу кількість разів пригощав усіх тих негідників, вбивць, і вповноважених компаній звукозапису, які раптом не змогли згадати хто він.
Він дуже тихо прочистив горло і поплескав себе по кишенях. Нічого не змінилося, в них як і раніше було порожньо. Він легенько, але впевнено поклав ліву руку на напіввідкриту сумку. В той же час, безтілесна рука поновила свій тиск на праве плече.
— Розумієш, — сказав бармен, і його лице злісно погойдувалось перед лицем Форда, — в мене є репутація, яку я ціную. Розумієш, чи не так?
Ну ось і все, подумав Форд. Нічого більше не залишалось. Він підкорявся всім правилам, і зробив чесну спробу заплатити за рахунок, і цю спробу відхилили. Зараз його життя було в небезпеці.
— Ну що ж, — сказав він тихенько, — якщо це ваша репутація…
Зі швидкістю блискавки він відкрив рюкзак і кинув на барну стійку копію
— Хочете, я вас запишу?
Лице бармена застигло посередині погойдування. Пазурі пташки застигли посередині борозни. Рука поволі відпустила його плече.
— Це, — сказав бармен, ледь чутно, пошепки, сухими губами, — було б чудово, сер.
а) вони зробили чесну спробу заплатити за рахунок в нормальний спосіб;
б) інакше їх життя опиниться в небезпеці;
в) їм дійсно цього хочеться.
Оскільки третє правило завжди включало в себе звільнення з посади редактора, Форд надавав перевагу першим двом пунктам.
Він вийшов на вулицю і швидко пішов.
Повітря було душним, але йому воно подобалось. Це було задушливе міське повітря, повне збуджуючих, неприємних запахів, небезпечної музики і звуків поліцейської сирени.
Він легенько накинув сумку на плече так, щоб зручно відбити будь-кого, хто спробує забрати її. В ній знаходилось все його майно, а на даний момент це було не так уже й багато.
Дорогою, оминаючи палаючі купи сміття, промчав лімузин. Автомобіль злякав стару в'ючну тварину, яка з криком угинаючись від нього, налетіла на вікно крамниці лікувальних трав, і ввімкнула сигналізацію, а потім спотикаючись погналась вниз вулицею. Пізніше вона зробила вигляд, що впала на східцях маленького італійського ресторану, де, вона знала напевне, її спочатку сфотографують, а потім і нагодують.
Форд йшов на північ. Він думав, що потрапить таким чином до космодрому. Але він так думав і раніше. Форд знав, що прямує тією частиною міста, де людські плани часто, досить несподівано, змінюються.
— Хочеш приємно провести час? — запитав голос крізь прочинені двері.
— Поки що я і так добре проводжу час, — сказав Форд. — Дякую.
— В тебе багато грошей? — запитав інший голос.
Форд засміявся.
Він повернувся і розвів руками у широкому жесті.
— Хіба я схожий на багатого? — запитав він.
— Я не знаю, — сказала дівчина. — Може так, а може ні. Може ти станеш багатим. Я маю особливі послуги для багатих людей…
— О, справді? — запитав Форд, зацікавлений. — І що ж це?
— Я кажу їм, що це добре, бути багатими.
Високо над ними пролунали постріли і розбилось вікно, але то, всього на всього, був басист, якого застрелили за те, що він от уже тричі поспіль грав не той риф4. А басистів в цьому місті, як відомо, було достобіса.
Форд зупинився і поглянув у прочинені двері.
— Що? — запитав він.
Дівчина засміялась і вийшла на крок з тіні. Вона була високою і мала таку витриману сором'язливість, що грає на руку, якщо ви вмієте нею користуватись.
— Це мій улюблений номер, — сказала вона. — Я маю ступінь магістра із соціальної економіки і можу бути дуже переконливою. Людям подобається. Особливо в цьому місті.
— Ґуснарх, — сказав Форд Префект. Це було особливе слово на мові Бетельгейзе. Він використовував його тоді, коли потрібно було щось сказати, але не знав що.
Він сів на сходинку, дістав із сумки пляшку Джанкс Спіріт і рушник. Він відкрив її, верхівку рушником, що мало протилежний від очікуваного ефект. Джанкс Спіріт миттю вбив мільйони мікроорганізмів, які вже почали будувати доволі таки складну і розвинуту цивілізацію, особливо в смердючих ділянках рушника.
— Хочеш? — запропонував Форд, після того як хильнув сам.
Вона знизала плечима і взяла пляшку.
Вони якийсь час сиділи і мирно слухали шум сигналізацій в сусідньому кварталі.
— Трапилось так, що я заборгував багато грошей, — сказав Форд. — Коли я їх віддам, мені можна прийти і побачитися з тобою?
— Звісно, я буду тут, — відповіла дівчина. — А багато це скільки?
— Заробітня плата за п'ятнадцять років.
— За що?
— За написання двох слів.
— О, Заркуон, — сказала дівчина. — І яке ж з них забрало стільки часу?
— Перше. Друге прийшло якось саме, одного разу після ланчу.
Велика електронна ударна установка вилетіла через вікно, впала прямо перед ними і розбилась на шматочки.
Скоро стало зрозуміло, що деякі із сигналізацій вимкнув поліцейський патруль, спеціально, щоб засісти в засідку і чекати на інший патруль.
Здавалося, що машини з найбридкішими сигналізаціями з'їхались з усього міста, аби їх запустив гелікоптер, який пролітав через гірські хребти багатоповерхівок.
— Насправді, — сказав Форд, який намагався перекричати шум, — це було не зовсім так. Я написав неймовірно багато, але вони взяли і обрізали.
Він дістав свою копію