Донато Карризи – Ловець тіні (страница 19)
А понад усе віцеквестор боявся того, що випадково будуть знищені якісь елементи доказів.
Наскільки знала Сандра, поки вони розмовляли в новому оперативному залі, уповноважені експерти слідчої експертизи ретельно перевіряли каналізацію відділку судової медекспертизи. Поліціянтка боялася навіть уявити собі, у яких умовах доводилося працювати тим чоловікам, однак каналізаційна система будівлі була стара, і це давало надію, що лялька, яку вона намацала в туалеті Астольфі, все ще перебувала всередині.
— Отже, ви минулої ночі повернулися до соснового лісу, щоб перевірити, чи правильно провели процедуру фотоогляду.
Моро нахилився до неї.
— Саме так, — відповіла Сандра, намагаючись угамувати хвилювання.
— І там побачили чоловіка, який щось відкопував. Вирішили, що то був лікар Астольфі, а тому сьогодні вранці пішли до нього, щоб поговорити.
Поліціянт із ЦОС повторював ті факти, які вона щойно виклала, але здавалося, що він робить це лише для того, щоб довести їй усю безглуздість її історії.
— Я подумала: перш ніж повідомити когось, я повинна була вислухати пояснення судмедексперта, — зауважила Сандра, щоб надати своїм словам правдивості. — Я вчинила погано?
Моро на мить замислився.
— Та ні. Я б і сам так вчинив.
— Звісно, я навіть уявити не могла, що, затиснутий у куток, він вирішить накласти на себе руки.
Віцеквестор механічно барабанив кінчиком олівця по столу, не відводячи погляду від неї. Сандра почувалася напружено. Звичайно, вона промовчала про зустріч із пенітенціарієм.
— Як на вашу думку, агентко Веґа, Астольфі знав монстра?
Окрім системи каналізації відділку судової медичної експертизи слідчі ЦОС прискіпливо перетрушували все життя судмедексперта. Кабінет і помешкання ретельно перевіряли. Контролювали перелік телефонних контактів, комп’ютери, електронну пошту. Аналізували банківські рахунки, витрати. Детальна реконструкція всього: родинних зв’язків, друзів, колег, навіть випадкових зустрічей. Моро був переконаний: щось має виплисти на поверхню, навіть якийсь мікроскопічний елемент, який допоможе збагнути причину, що змусила Астольфі приховати доказ із місця злочину та зробити все для того, щоб Діана Дельґаудіо не вижила. Однак в обох своїх намірах лікар зазнав поразки. Чи, якщо казати точніше, у нього все майже вийшло. Попри докладені ресурси та технології Моро потребував вислухати особисту думку.
Ось чому він звернувся із цим запитанням до Сандри.
— Астольфі ризикував своєю репутацією, кар’єрою, свободою, — сказала вона. — Той, хто ризикує всім, повинен мати на це дуже вагому причину. Отже, я вважаю, що він знав, хто це скоїв. І вирішив краще вже померти, аніж здати його правосуддю.
— Хтось дуже близький: син, родич, друг. — Моро помовчав. — Але в лікаря нікого не було. Ні дружини, ні дітей, він жив відлюдькувато.
Сандра збагнула, що ретельна перевірка, яку проводили щодо особистого життя лікаря, не привела віцеквестора до сподіваних результатів.
— Яким чином Астольфі опинився на місці злочину? Випадково чи він це якось запланував? Правду кажучи, синьйоре, я вважаю малоймовірним, що лікар не знав убивці. І що суто випадково саме йому довелося працювати із цією справою.
— Судмедексперти працюють за змінами, їхній графік роботи змінюється щотижня. Астольфі не був ясновидющим, щоб наперед запланувати собі роботу саме в ту зміну. Ба більше, він того ранку був вихідний, і йому зателефонували лише через те, що вважали його найдосвідченішим експертом з насильницьких злочинів.
— Тобто вибраний долею.
— У тім-то й річ. — Моро висловив уголос власні сумніви. — Зважаючи на його досвід, було б природно, якби викликали саме його. Астольфі це добре знав.
Віцеквестор підвівся з місця й пройшов до іншого кінця зали.
— Без сумніву, він був причетний до злочину. Він когось прикривав. Можливо, впізнав почерк убивці, тому що вже бачив його в дії в минулому, а тому ми зараз перевіряємо всі колишні справи слідства, до яких він був залучений.
Сандра уважно його слухала.
— Синьйоре, чи у вас була нагода подумати над моєю гіпотезою, що саме убивця нафарбував губи Діані Дельґаудіо? Я дедалі більше вірю тому, що він її потім ще й фотографував. Інакше навіщо такий клопіт?
Моро зупинився перед двома робочими місцями за комп’ютерами. Нахилився до одного з екранів, щоб щось перевірити, і відповів, не повертаючи до неї голови:
— Ота історія з губною помадою… Так, я думав про це; гадаю, ви маєте рацію. Я наказав, щоб її додали то переліку. — І ткнув пальцем на стіну в них за плечима.
Там висіла велика таблиця з переліком усіх елементів справи, визначених у результаті аналізу актів слідчої групи та медично-судових експертів. Їх було наведено в стовпчик.
Балістична експертиза встановила вид зброї убивці: револьвер
— Ходімо зі мною, — промовив Моро, обірвавши її роздуми. — Я хочу вам дещо показати.
Він привів її до сусідньої кімнати. Там було тісно, жодного вікна. Єдине освітлене місце — стіл посередині. Увагу Сандри відразу привернули стіни навколо, цілком покриті фотографіями з місця злочину — як загальним планом, так і окремі деталі. Фотоогляд, розпочатий нею, продовжили колеги зі слідчої групи, які здійснювали перевірку, виміри та проводили різноманітні аналізи.
— Мені подобається приходити сюди, щоб подумати, — мовив Моро.
І Сандра пригадала сказане Маркусом: шукати винуватця слід на місці злочину. «Убивця ще тут, хоч ми його й не бачимо. І ми повинні полювати на нього саме тут, а не деінде», — так сказав пенітенціарій.
— Ось тут ми його і вполюємо, агентко Веґа. В оцій кімнаті.
Сандра на мить відволіклася від знімків на стінах і тепер повернулася до Моро. Аж тут помітила на залитому світлом столі два пакунки з прозорого целофану — як ті, у яких видають білизну в пральні. Усередині лежав складений одяг. Поліціянтка його впізнала. Він належав Діані Дельґаудіо та Джорджо Монтефйорі. Той самий, який вони так ретельно вибрали для свого побачення і який потім покидали абияк на заднє сидіння автомобіля, де на них і напали.
Сандра дивилася на одяг з відчуттям смутку й тривоги. Адже виникало враження, ніби на столі лежали його власники, поряд одне з одним.
Вишукані, як подружжя привидів.
Не було ніякої потреби в тому, щоб той одяг прали, адже ніяких плям крові на ньому не виявили. І до переліку доказів вони теж не належали.
— Ми повернемо його родинам, — промовив Моро. — Мати Джорджо Монтефйорі вже кілька разів приходила й просила, щоб їй повернули особисті речі сина. Не знаю навіть, чому вона так наполягає. Здається даремною справою, на перший погляд — справжнє безглуздя. Однак кожен на свій лад переживає горе. А надто коли йдеться про батьків. Інколи навіть здається, що горе й біль позбавляють їх розуму. І тоді їхні прохання стають абсурдними.
— Я чула, що Діані Дельґаудіо поліпшало; можливо, вона справді зможе нам допомогти.
Моро похитав головою та гірко посміхнувся:
— Якщо ви маєте на увазі те, що пишуть у газетах, то для неї було б краще, якби вона не пережила хірургічної операції.
Сандру такі слова захопили зненацька:
— Що ви маєте на увазі?
— А те, що вона залишиться у вегетативному стані. — Моро підійшов до неї майже впритул. — Коли все це закінчиться й ми нарешті поглянемо в обличчя убивці, то почуватимемося такими йолопами, агентко Веґа! Дивитимемося та думатимемо, що він геть не такий, яким ми його собі уявляли. Насамперед зазначимо, що ніякий він не монстр, а звичайна людина, як оце ми. Ба більше, ще й схожий на нас. Подлубаємося в його недолугому житті пересічного чоловіка і не знайдемо нічого, окрім нудьги, недалекості та злоби. Дізнаємося, що йому таки подобається убивати людей і разом з тим він ненавидить тих, хто знущається з тварин, що він дуже любить собак. Що в нього є діти, родина, навіть хтось такий, хто його щиро любить. Уже не боятимемося його, ще й дивуватимемося із самих себе, що дали такій нікчемній особі так легко себе обдурити.
Сандра стояла як укопана, вражена словами віцеквестора. Ніяк не могла збагнути, навіщо він її сюди привів.
— На цей час ви виконали чудову роботу, агентко Веґа.
— Дякую, синьйоре.
— Але ніколи більше не смійте тримати мене в невіданні, як зробили це у випадку з Астольфі. Я повинен завжди бути в курсі всіх дій моїх підлеглих, навіть того, про що вони думають.
Зіткнувшись із суворою рішучістю віцеквестора, Сандра збентежилася й похнюпилася.
— Добре, синьйоре, — слухняно відповіла.
Моро помовчав якусь хвилину, потім змінив тон:
— Ви приваблива жінка.
Сандра не очікувала від нього компліменту й зашарілася. Їй здалося недоречним, що керівник висловлює компліменти.