Долорес Редондо – Диригент (страница 71)
— Справді? — В її голосі бриніло бажання повірити йому.
— Іпар знищить відьму, даю тобі слово.
Дівчинка не посміхалася, усвідомлюючи серйозність ситуації. Вона поклала поранену руку на голову собаки й мовила до нього:
— Ходімо, Іпаре.
46. Без шкіри
Лікарня «Черіті», Новий Орлеан
Ранок вівторка, 30 серпня 2005 р.
Амая побачила Джонсона, який стояв на порозі палати й жестом кликав її. Потім він попрощався з незнайомим чоловіком. Не випускаючи руку Джейкоба, вона попрямувала туди.
— Щось відомо?
Джонсон нетерпляче розвернувся до дверей.
— Поки що нічого. Якісь люди постійно заходять і виходять, але нічого не кажуть. Я покликав вас, бо маю розповісти дещо важливе.
Амая звернула увагу на його обличчя. Джонсон помітно зблід, хоча в лікарні було дуже жарко. Шкіра виглядала тьмяною, неначе після зими. Навіть вуса — найвиразніша риса його обличчя — здавалися маленькими й понурими, втративши свою звичну пишність та силу.
Він хвилювався за Дюпре. Вона не дорікала йому за це. Було очевидно, що агенти поважали один одного попри те, що Джонсон відверто не схвалював його таємної змови з Буллом і приховування інформації. Та відданість начальнику важила більше.
Джонсон подивився їй у вічі, ймовірно, бажаючи припинити цей прискіпливий огляд.
— Ви бачили чоловіка, з яким я розмовляв? То був Лоренцо.
Вона збентежено позирнула на агента.
— Філ Лоренцо, з волонтерської групи «Врятуй мене». Вони розмістили свою базу в лікарні. Пам’ятаєте? Ми телефонували їм учора вранці.
— Напарник Бреда Нельсона, — згадала вона. — І що ж він сказав?
— Багато чого, хоча сумніваюсь, що ця інформація стане нам у пригоді. Все неоднозначно. З одного боку, він каже, що Нельсон зникав кудись принаймні один раз, а якось приїхав пізніше. Крім того, під час одного з виїздів Лоренцо прикрив його, сказавши, що Нельсон вирушив до іншого контрольного пункту, хоча насправді той поїхав додому. Очільник групи нічого не дізнався.
Амая кинула на нього запитальний погляд. Усе збігалося.
— Також Лоренцо підтвердив, що Нельсон мав проблеми у шлюбі й прагнув розв’язати чимало сімейних конфліктів. Він ставився до цього з розумінням, оскільки десять років тому
— Отже, він вважає, що Нельсон схильний до алкоголізму?
— Здається, він не схотів запитати у нього напрямець.
— Ясно. Ми маємо справу з чоловіком, який забезпечує йому алібі, тому що ототожнює себе з ним і вважає його алкоголіком. Очевидно, що ця інформація не проливає світла на відомі нам факти, а лише підтверджує, що Бред Нельсон мав серйозні сімейні проблеми, прагнув вирішити їх і неодноразово відлучався з місця роботи. Він відвідав усі містечка, де були скоєні вбивства родин. І ніхто про це не знав, крім його чарівного напарника.
— Попри це, ви не думаєте, що він є диригентом...
— Мені здається, що напади гніву більш притаманні тим, хто пиячить. Збори Анонімних алкоголіків часто проводяться у місцевих парафіях. Не забувайте, що капітан Рід бачив, як Нельсон крадькома заходив до церкви, хоча ніхто не підозрював, що він — набожна людина.
— Ясно. Як я вже казав, маю ще одну новину. — Він легенько постукував ноутбуком по наплічнику. — Мобільні телефони досі не працюють, але здається, що інформаційна система лікарні не вийшла з ладу. Одна медсестра розповіла, що мережа Інтранет працює, хоча з перебоями. Можна читати електронну пошту. Мені вдалося підключитися з допомогою вашого пароля. Надійшло кілька листів. Усе завантажується дуже повільно, довелося чекати двадцять хвилин, поки з’явиться текст. Одне повідомлення адресоване вам. — Він показав їй екран. — Відправник — Вірджил Ландіс, директор Американської страхової асоціації.
Амая читала лист, поки Джонсон тримав перед нею ноутбук і переказував зміст.
— Він пояснює вам особливості функціонування його асоціації та роботи інспекторів. Підтверджує, що ці особи мають доступ до всіх даних, вказаних у полісах, оформлених ними. Зазвичай вони виїжджають до зруйнованих стихійними лихами місць, аби підготувати документи на отримання компенсації — у таких випадках виплати здійснюються із загального фонду. Якщо чесно, мені видається дивним, що Ландіс виявляє готовність до співпраці й нічого не приховує. Єдине, що він умовчує, так це інформація про інспекторів певної вікової категорії з трьома дітьми. Каже, що не має права розкрити її в електронному листі, який може прочитати будь-хто.
Він знизав плечима, виражаючи покірність долі.
Амая відвела очі від екрана.
— Хай там як, а ми майже не просунулися вперед. Я могла помилитися щодо віку його дітей. Зіставивши вік жертв, я дійшла висновку, що все повторюється, однак йому б не вистачило часу. Якщо вісімнадцять років тому він... — вона покосилася на маленького Джейкоба, який стояв поряд, — зробив це і зник, його діти мають бути молодшими, навіть якщо він поспішив розпочати нове життя. Джейкоб мені допоміг. Ймовірно, що зловмисник має сина, який вчиться у четвертому чи п’ятому класі. Його звуть Мік, Майкл або Мішель, і скрипка належить йому. Не виключено, що хтось із його братів та сестер теж грає. Гадаю, саме з цієї причини диригент повернувся до Ґальвестона й украв скрипку.
— Він згадав, що його син зробив позначку на інструменті, і вирішив, що це може вивести на нього, — припустив Джонсон.
Амая задумливо нахилила голову вбік.
— Я щойно помітила ще одну деталь. Коли диригент залишає скрипку на місці вбивств, він не просто перетворює будь-яке приміщення на концертну залу. Якщо його діти грають на скрипці, йдеться про ідеальну підміну. Це підтверджує версію про те, що вчинені ним злочини — репетиція вбивства його власної родини.
Джонсон кивнув, обмірковуючи почуте.
— Блискуча логіка, як на мене. Дюпре буде в захваті.
Амая втомлено засопіла, випустивши все повітря з легенів.
— Не знаю, все якось заплутано. Або я мислю надто логічно, або мій мозок силкується заповнити прогалини, вигадуючи абсурдні теорії.
— Я певен, що ви маєте шанс щось вивідати у Ландіса. Він пише, що вважає недоречним повідомляти таку інформацію електронною поштою, проте нічого не каже про судову заборону й на додачу надсилає вам свій номер телефону. Здається, йому кортить трохи попліткувати, — мовив Джонсон.
— Так, але мобільного зв’язку досі немає.
Джонсон нахилився і прошепотів їй на вухо:
— Медсестра, з якою ми говорили про мережу Інтранет, зізналася мені, що стаціонарні телефонні лінії лікарні працюють. Інформаційні центри та головна станція перевантажені, тож сигналу не буде. Але вони встановили спеціальний код, що дозволяє здійснювати дзвінки до інших міст. На четвертому поверсі ви знайдете зачинені кабінети адміністрації. Там є телефони. Треба набрати 001. Вмієте користуватися відмичкою? — спитав він, сунувши їй у долоню дві металеві шпильки.
Вона простягла йому крихітну руку Джейкоба.
— Ця медсестра — дивовижна жінка. Або ви їй дуже сподобалися.
— Я ще не втратив усього свого шарму, — злегка усміхнувся він. На якусь мить його вуса стали менш понурими.
Амая згадала, котра година, вже після того, як набрала номер. Небо розвиднилося, поки вони з Джейкобом сиділи в коридорі. Вікна кабінету були заклеєні жахливим пластиком кислотного кольору, і це заважало бачити, що відбувається надворі. Дівчина позирнула на годинник: 7:40. Зважаючи на різницю у часі між Вашингтоном і Новим Орлеаном, цілком імовірно, що Ландіс уже не спить. Не варто гальмувати. Урешті-решт, якщо хтось дає тобі свій номер телефону, він не виключає можливості, що йому подзвонять о будь-якій годині.
Як виявилося, Ландіс таки прокинувся і снідав. Амая не вибачалася. За інших обставин вона, напевно, запропонувала би передзвонити пізніше, але зараз не мала права ризикувати: шансів знайти телефон було обмаль. Здавалося, Ландіс не заперечував.
— Сподіваюсь, що я став вам у пригоді. Правду кажучи, робота страхових інспекторів видається складною.
— Сеньйоре Ландісе, ви зробили мені ласку, повідомивши ваш номер телефону. Я розумію, що необхідна мені інформація може бути конфіденційною. Поки що я прошу вас надати інформацію загального характеру, доступну будь-якому відділу кадрів. Ви дуже допомогли б нам, оскільки ми проводимо надзвичайно важливе секретне розслідування. — Вона видала дурненький смішок. — Мені заборонено розповідати подробиці, але... ми підозрюємо, що один із ваших інспекторів замішаний у серйозній справі.
Джонсон мав рацію. Ландіс отримував неабияке задоволення від цієї розмови.
— Моя мета — допомагати поліції усім, чим можу. Уявіть мою реакцію, коли я побачив запит від ФБР. Я дуже радий співпрацювати з вами.
— Ви дуже люб’язні, сеньйоре Ландісе. Само собою, я розраховую на вашу стриманість, адже що довше ми співпрацюватимемо, то більше подробиць розслідування мені доведеться розкрити. Тим паче що йдеться про таку «делікатну» справу. — Вона інтонаційно виділила передостаннє слово, вимовивши його так, ніби закинула вудочку зі спійманою сардиною.