Долорес Редондо – Диригент (страница 18)

Дюпре вкрай серйозно подивився на нього.

— Можеш розраховувати на мене.

Форнере усівся за стіл і зняв слухавку.

— Ну-ну, знаю я вас, вашингтонських агентів. Ваш принцип — «зникне з очей, зійде з думки», — пробурмотів він із ледь помітною усмішкою.

На порозі кабінету з’явилися двоє чоловіків. Жодному з них не було більше тридцяти років; один був білий, а другий — афроамериканець. Спортивні, м’язисті, вони були одягнені в обтислі джинси й чорні футболки, взуті в модні кросівки. Обоє носили пістолети за поясом. Якби не бронежилети й логотип новоорлеанської поліції, Амая прийняла би їх за голлівудських акторів із популярного детективного серіалу.

— Проходьте, хлопці, — звернувся до них Форнере. — Дозвольте відрекомендувати вам агента Дюпре та його групу. Співробітники ФБР, про яких я вам нещодавно розповідав. Найближчими днями ви працюватимете разом. Агенте Дюпре, агенти... Представляю вам двох моїх найкращих штурмовиків. Детективи Білл Шарбу і Джейсон Булл. Працюють в Управлінні з розслідування злочинів проти громадян. Ця парочка спіймала більше злочинців, ніж весь наш відділок. Вони знають усі вулиці й провулки. Знайомі з усіма наркодилерами та їхніми клієнтами, повіями й сутенерами і, звичайно, з усіма інформаторами. Якби я мав сина, то довірив би їм його життя, а якби я мав дочку, то тримав би її подалі від цих двох красунчиків, — з усмішкою зазначив він.

— Штурмовики? — здивувалась Амая, простягаючи їм руку. Білл Шарбу, усміхаючись, потиснув її.

— У Новому Орлеані так називають пари детективів, які діють у нетрях і неблагополучних районах. «Штурмовик» передбачає постійну готовність вступити в бій. У нашому телефоні зібрані номери всіх суддів штату — в разі потреби ми натискаємо на клавішу швидкого набору й негайно отримуємо відповідні накази. Ми ніколи не носимо поліцейську форму й ніколи не знімаємо бронежилети; у тих місцях, де ми працюємо, наявність бронежилета визначає різницю між поверненням і неповерненням додому.

Амая вигнула брову, скептично поставившись до демонстративних виявів мужності. Вона по-змовницьки глянула на Джонсона, який усміхнувся, вибачився і вийшов із кабінету, щоб відповісти на телефонний дзвінок.

— Шеф розказав нам, що ви плануєте пересуватися містом після урагану, — напрямець сказав Булл, який став поряд із Дюпре.

— Це правда, — підтвердив агент, не дивлячись йому у вічі.

— Ми будемо раді співпрацювати з вами, — пояснив Шарбу. — Але це місто як таке є проблемним, тож неважко передбачити, що після урагану ситуація ускладниться. Ми виконуватимемо всі ваші накази, що стосуються розслідування, будемо вашими провідниками й захищатимемо ваші дупи, проте керуватимемо операцією на вулиці. Ми увійдемо першими. Ми вирішимо, коли це станеться. Ми вирішимо, чи увійдемо взагалі. Вулиця наша, — підсумував він.

Амая глипнула на Дюпре з сумішшю веселощів і недовіри. Дюпре теж розвернувся до Джейсона Булла. Вкрай спокійний, детектив обмінявся з Дюпре поглядом, де читалося недвозначне послання: «Все під контролем».

Джонсон повернувся і повідомив:

— З Тампи дзвонили Емерсон і Такер. Їм вдалося розпочати роботу в штаб-квартирі, але виникли проблеми: зламалися вебсервери, більшість записів у паперовому реєстрі знищені або дуже пошкоджені, і до того ж вони мають вагомі сумніви щодо оновлення інформації; роблять усе, що в їхніх силах. Зараз вони намагаються роздобути гелікоптер і дістатися районів, відрізаних від зв’язку. Поки що немає підтвердженої інформації про загибель цілих родин. На відміну від них, наші хлопці досягли неабияких успіхів, — мовив він, показавши екран свого портативного комп’ютера. — Складено доволі точний список сімей з необхідними характеристиками, хоча вони досі опрацьовують ще один перепис населення — як пояснив нам агент сьогодні вранці, ці відомості не занесені до офіційного реєстру. Список вийшов довшим, ніж я очікував, і всі ці сім’ї розсіяні по місту.

Детектив Білл Шарбу підійшов до Джонсона й глянув на екран.

— Так, наш штат славиться значною кількістю великих родин. Батьківський дім перетворюється на місце, куди члени сім’ї постійно навідуються на різних етапах свого життя залежно від роботи й особистих обставин. Інколи хтось виїжджає, а потім вертаються троє, бо він одружився і має дитину. Здебільшого такі люди не зволять повторно внести свої дані до реєстру. Та цей список навряд чи стане вам у пригоді, — зауважив він, тицьнувши пальцем в екран. — Якщо ви сподіваєтесь знайти сім’ю, яка перебуватиме тут під час проходження урагану, забудьте про елітні райони: тамтешні мешканці вже забралися звідти; нікого немає, крім працівників охоронних компаній. Якщо ваш вбивця шукає родину, що залишиться в місті, він не піде до Французького кварталу чи Гарден-Дистрикту, а діятиме в скромнішому районі.

Амая кивнула, подумавши, що версії Білла й Булла, можливо, посприяють успіху розслідування.

— Чи не могли би ви показати нам зони, де, на вашу думку, залишиться більше людей?

— Авжеж, — відказав Білл Шарбу. Ступивши кілька кроків уперед, він став поряд із мапою міста.

— Ураган не вперше вдаряє по Новому Орлеану, ми вже переживали це лихо. Попри те що цього разу оголошено загальну евакуацію, ми знаємо, що деякі люди нікуди не поїдуть, а сидітимуть тут, ризикуючи власним життям. Ось хто залишиться: надто бідні, — мовив він, показуючи на мапу, — надто старі, позбавлені будь-якої допомоги родичів; інваліди; громадяни без власної автівки (а таких у Новому Орлеані багато) й добре знайомі нам злочинці, які займуться мародерством, щойно ураган пронесеться далі. Відтоді як очільник міста наказав здійснити евакуацію, чимало крадіїв готуються нагріти руки. Коли ми з вами діятимемо разом, ви ні на мить не зніматимете бронежилет... Боже милий! А це що таке? «Кевлар»? «Спектра»? — скрикнув він, дивлячись на жилет, що звисав з наплічника Амаї, який вона поклала біля дверей кабінету. — Ви одягнете жилет четвертого типу — такий, як наш. «Спектра» й «Араміда», у п’ятнадцять разів міцніший за сталь, не тоне у воді, вологостійкий, знижує травматизм від численних пострілів, зменшує силу удару куль, що увійшли під косим кутом, і навіть куль, випущених із гвинтівки.

— Це офіційно затверджені жилети, що відповідають нормам, — запротестував Джонсон.

— Не знаю, як ФБР проводить практичні заняття, але запевняю вас, що будь-який нікчемний наркоторговець має зброю, що проб’є цей жилет, наче кусень масла. Гадаєте, що наркодилери втечуть і віддадуть схованки з товаром на поталу конкурентам лише тому, що насувається ураган? Якщо ви плануєте вештатися цими районами після проходження урагану й стукати в двері, демонструючи посвідчення ФБР, то мусите дотримуватися наших норм. Інакше ми відмовляємось, — оголосив Шарбу.

Дюпре перебив його:

— Сеньйоре Шарбу, сеньйоре Булле, я згоден з вами. Певен, що наша співпраця буде плідною, — сказав він і простяг руку, аби скріпити угоду.

Джейсон Булл швидко потиснув руку Дюпре, супроводжуючи цей ритуал шанобливим жестом, який Амая вже бачила. Її здогадки підтвердилися: йшлося про конкретний сигнал, визнання єдності й партнерства. Джейсон Булл і Дюпре були знайомі раніше. Вона запитувала себе, навіщо вони влаштували виставу, прикидаючись незнайомцями, які вперше вітаються і представляються один одному.

Білл Шарбу позирнув на свого напарника в пошуках підтримки й скорчив гримасу, що виражала глибоке розчарування. Потім простяг руку Дюпре.

— Білл і Булл. Забудьте про сеньйора такого-то й сеньйора такого-то, — ображено сказав Шарбу. — Білл і Булл. Так нас називають тут, і під цими іменами нас знають на вулицях.

І знову Джейсон Булл покосився на Дюпре й зробив вибачливий жест. «Підтверджено», — подумала Амая.

— Як бажаєте, Білле і Булле, — погодився Дюпре.

Задоволені, детективи обмінялися рукостисканням і знову розвернулися до мапи.

— Ми з Біллом зійшлися на думці, що найзручніше місце для перечікування урагану — пожежна частина на озері Пончартрейн. На горішніх поверхах розташована служба екстреної допомоги 911. Гадаємо, що це найкращий варіант, зважаючи на важливість якнайшвидше дізнатися про можливу стрілянину. Ми вже переговорили з координатором екстреної служби й начальником пожежної частини. Що ж до транспорту, ми маємо позашляховик, а портова рятувальна служба поділилася з нами надувним човном «Зодіак». Однак, якщо ситуація ускладниться (а це неодмінно станеться), нам нададуть вантажівки, спеціальні машини, необхідне знаряддя і навіть гелікоптер. Кілька патрулів нашого відділку обійшли різні квартали й попередили про небезпеку тих мешканців, які, попри наближення урагану, не покидають своїх домівок. Ця інформація дозволить нам скласти доволі чітке уявлення про райони, де залишиться найбільше людей.

Дюпре прочитав повідомлення на мобільному й перебив їх, звертаючись до Джонсона й Амаї:

— Мені пишуть із Квантіко, що нам надіслали добірку справ, які відповідають вимогам, запропонованим Саласар; вияви агресії та різні збіги, ймовірно пов’язані з невдалими спробами замаху на життя й зірваними нападами на родини, подібні до тих, які шукає наш об’єкт. Джонсоне, очільник Форнере надасть вам кабінет, де ви роздрукуєте всі отримані матеріали — шість кримінальних справ. Окрім тексту, там є чимало світлин. Зображення мають бути чіткими. Коли ви матимете на руках роздруківки, агенти Шарбу та Булл відвезуть вас до готелю, де ми зупинимось. Починайте вивчати інформацію. Я приєднаюсь до вас згодом. Сеньйори, — мовив він до Білла й Булла, — не відходьте від них надворі.