Дмитрий Жуков – Небо над Іраном ясне (страница 4)
Очі їх блищали молодо. Поступово я став розбиратися і в одязі, який вони носили. Улеми пов'язують голови білими тюрбанами, а чорні були знаком того, що їх власники сеїди - нащадки пророка, і їх родовід сягає через праведних імамів до самого Мохаммеда. Вони користуються великою повагою у шиїтів, незалежно від того, улеми вони або миряни. Їм не рекомендується лише займатися торгівлею. Не священнослужителі взагалі не носять тюрбанів, багато хто не афішують свою приналежність до сеїдів, і я з подивом дізнався, що мій постійний супутник Хасан Захраї, доцент російської кафедри Тегеранського університету, який захистив дисертацію в Москві і з елегантністю носить піджак - нащадок пророка.
* * *
Імам Хомейні носив чорну чалму, як і нинішній духовний лідер Ісламської Республіки Іран Хоменеї, промову якого я слухав, знявши туфлі, в п'ятницю при великому скупченні народу в мечеті Тегеранського університетського містечка, яка представляє собою великий навіс, і який дуже різниться від розкішних палаців з радіофікованими мінаретами, які зараз повсюдно будуються в розбагатілих на нафті мусульманських країнах. Чудово поставленим голосом зі своєрідним тембром з хрипинкою, він говорив про "своє поточне місце перебування", спираючись на висловлювання імама Хомейні. Чув я і найбільшого релігійного і державного діяча аятолу Рафсанджані, який був у білій чалмі.
Це не звіт спеціального кореспондента, а тому зазначу лише, що у обох досконало відпрацьована риторика, з належними паузами і ударними кінцівками пасажів, після яких лунав багатотисячний гомін: "Аллаху Акбар!" або якесь інше ритуальне скандування. Кажуть, кожен іранець - прирожденний оратор…
Помолившись під керівництвом п'ятничного імама, який подавав знак, коли всім разом, торкаючись ліктями один одного, щоб відчути спільність, треба схилятися, віруючі розійшлися. Майже всі вони були в сучасних костюмах, але в жодного з них не було краватки, у жодного чоловіка в Ірані, ніби наперекір всесвітньої моді, в знак протесту проти зашморгу. У всіх бороди, але у молодих це щось на зразок сильної неголеності, що стала модною і на Заході, який не усвідомлює, звідки що пішло.
Жінки молилися окремо під навісом і одягнені були всі в просторі сукні, що приховують спокусливу витонченість фігури. Голови покриті великою хусткою, хіджабом, чадрою, що не закриває обличчя. Втім косметика дозволена і плечики теж, а мішкуватість або приталеність сукні, як мене запевняли чоловіки, залежить від того, наскільки дружина любить чоловіка і не хоче або хоче подобатися іншим чоловікам.
Багатожонство? Спробуй утримувати чотирьох дружин однаково добре за сучасними поняттями. В Ірані мене з якимось прихованим жахом запитували - невже багатожонство, за чутками, збереглося у мусульман Росії? Оскільки їжа дуже дешева (своя, непривізна, уряд витрачає близько 2 мільярдів на рік, щоб ціни на неї і на бензин не піднімалася), а до столу не подають спиртних напоїв, то в численні доглянуті ресторани ходять сім'ями, з виводками дітлахів, яких обожнюють, і неважко було помітити, що в родині верховодить все-таки жінка - "ханум", а чоловік встигає і соплі підтерти дитятку і кинутися за її підказкою до офіціанта, щоб уточнити замовлення. А щодо легкості розлучення, коли чоловікові досить, за шаріатом, тричі заявити про це публічно, то це ще вилами на воді писано…
І це після ісламської революції, про яку наговорили стільки жахів по частині гноблення жінки. До речі, студенток в університеті ніяк не менше студентів.
Іранці своєрідно добродушні і привітні. Вулиці дванадцятимільйонного Тегерана забиті машинами із, мабуть, кращими в світі водіями, які при нечисленних світлофорах і зовсім непомітній поліції примудряються дуже швидко розсмоктувати пробки, звертати, як кому заманеться, проходячи в лічених міліметрах один від одного, домовляючись на ходу ледь помітними рухами рук і мімікою без скреготу зминання металу і лайки. У мене, звиклого до московської непоступливості і вічно похмурого настрою водіїв, раз у раз падало серце…
Скажуть, це не показник, але у мене було чимало випадків дивуватися, як такі незлобиві люди, збившись в шалену юрбу, йшли голим руками на американські танки в революцію, не кажучи вже про гладкоствольні рушниці охорони російської місії, які не відстояли посла Грибоєдова. Але тут вже замішана політика і релігія, нахабство американських прихвостнів, про що скажу пізніше…
Здогадки мої у випадку з Грибоєдовим підтвердилися. Були нашарування всіх перерахованих причин, провокації, які підігріли лють натовпу, як і гордовита поведінка поета, пам'яті якого дісталося від нашої ліні і нецікавості. Боягузливий перський монарх тоді негайно послав принца в Петербург з подарунком царю - одним з найбільших у світі алмазів, і в шумі прийомів і балів велика імперія надала перевагу поганому миру добрій сварці.
Ведуть іранці своє літочислення з 26 липня 622 року н.е., коли пророк Мохаммед зі своїми прихильниками зробив хіджру, переселився з Мекки в Ясриб, згодом названий Медіною (Містом Пророка). У мусульман прийнято літочислення за місячним календарем, в якому рік менший нашого, і тому ісламська революція співпала з настанням 15-го століття хіджри. Але в самому Ірані більше користуються сонячним календарем, за яким у них зараз на дворі 1376 (книжка була написана 1998 – прим. перекл.) рік, що почався в березні. Був ще введений останнім шахом календар, що починався в 559 році до н.е., за яким, якби він не був скасований в передреволюційній обстановці, зараз був би 2527 (очевидно 1968 ? – прим. перекл.) рік. При такій великій кількості календарів, хоча існують всякі порівняльні таблиці, навіть вчені мужі часто плутаються, намагаючись дати одну і ту ж дату за різними календарями, що автоматично переноситься перекладачами на іноземні тексти повідомлень про імама Хомейні, в чому я не раз переконувався. А час годинника, вилітаючи з Москви, доводиться переводити на півгодини назад, хоча в наших колишніх закавказьких республіках різниця в годину.
Мовою Азері в Ірані говорить більше людей, ніж в пострадянському Азербайджані. Але іслам національностей не визнає. Як для християнської церкви "немає ні елліна, ні іудея", так і перед обличчям Аллаха усі рівні - що перс, що тюрк, що курд… На фарсі, через який свого часу іноземці назвали країну Персією, говорять майже всі, як по-російськи спілкуються усі "тюркомовні народи", від якутів до туркменів, уже не розуміючи родинних діалектів.
Оскільки ми вже заговорили про давнє літочислення, то не гріх згадати, що в II або III тисячолітті до н.е. на великий простір на південь від моря, яке пізніше назвали Хозарським або Каспійським, прийшли арійські народи. Від них і пішла назва країни - Іран. Чи не тому тут часто зустрічаються чорняві люди з сірими і зеленими очима і європеоїдними рисами, а в музиці, поряд зі східними, зустрічаються мелодії, що нагадують вагнерівські і вкрадені Дунаєвським? Справді, варто прислухатися при нагоді до іранського гімну…
* * *
Імам Хомейні повторював за Цицероном, що історія - вчителька життя, і часто вдавався до прикладів з минулого, а часом воно просто втручалося в сучасне життя, викликаючи кипіння умів і аж ніяк не схоластичні суперечки. Самі іранці свою давню історію сприймають, як віддзеркалення міфів і легенд, відображених в "Ведах", "Махабхараті", "Авесті" і особливо в "Шахнаме", літературному творі, який, за мусульманськими джерелами, був написаний на дванадцяти тисячах спеціально вироблених телячих шкур.
Стародавні греки і римляни наповнили її (історію) брязкотом зброї, вихвалянням своїх перемог і зневажливими характеристиками перських владик.
Історія смутно пам'ятає мідян, які розправилися з Ассирією і, в свою чергу, підкорених персами, що жили на південному заході Ірану, в районі квітучого і понині міста Фарси (Персісам по-грецьки) в середині VI століття до нашої ери на чолі з царями з династії Ахеменідів. Кир Великий завоював Центральну Азію і Близький Схід, виблискували його столиці Сузи, Екбатан, Пасаргад. Царі Камбіз і Дарій розсунули межі імперії від Індії до Балкан, придушивши опір лідійців, вавилонян, єгиптян і побудувавши Персеполіс, величні руїни якого мені пощастило побачити і запам'ятати назавжди.
Кожен з підкорених народів зберігав свою мову, релігію, звичаї, закони, але на чолі його стояв перський сатрап, що стежив за тим, щоб добробут підданих не зменшувався і податки надходили вчасно, хоча саме слово, дароване світу теж через стародавніх греків, має негативний відтінок. Перси хизувалися чудовим одягом та озброєнням, в них виховували войовничий дух, почуття честі, правдивості і любові до слави.
Державною релігією був зороастризм, заснований міфічним пророком Заратуштрою, який стверджував, що світ це арена боротьби бога світла Ормузда і бога темряви Ахрімана. Це від нього світові релігії почерпнули есхатологічну ідею кінця світу, воскресіння з мертвих і навіть народження майбутнього рятівника Дівою, але занепалому ангелу поруч з Богом місця не знайшлося.