Денис Казанський – Як Україна втрачала Донбас (страница 30)

Усю зиму дії влади мали сумбурний і хаотичний характер. Очевидно, Янукович не розумів справжньої природи народної стихії і не знав, як приборкати її. Не відрізнялися розумом та кмітливістю й інші топ–чиновники. У відповідь на протести опозиції регіонали збирали так званий Антимайдан, але масові акції прихильників влади повністю програвали мітингам опозиції. У Києві в Януковича майже не було підтримки, тому людей на Антимайдан доводилося привозити до столиці з інших міст.

На Донбасі людей на провладні мітинги збирали безкоштовно, але із застосуванням адмінресурсу. Тисячі робітників шахт, заводів та комбінатів привозили автобусами на площі, де перед ними на заздалегідь встановлених сценах виступали представники місцевої влади — посадовці та депутати. Промовці не шкодували опонентів. Часом лунали відверті заклики до насильства. Антимайданівці вимагали від Януковича жорстоко придушити протести.

Але київський Майдан був далеко. Тому вся ненависть ораторів діставалася місцевим опонентам Януковича, які виходили на невеликі локальні Майдани у Донецьку та Луганську. На сході країни прихильники опозиції були у явній меншості і тому не представляли серйозної небезпеки для влади, але добре підходили для того, щоби зірвати на них злість. Донбаські прибічники Майдану постійно піддавалися нападкам, при цьому атакували їх не прості прихильники Януковича, якими справді могли рухати щирі емоції, а наймані хулігани — «тітушки».

Спочатку протестувальники у Донецьку мали можливість збиратися безперешкодно. Місцем збору був пам’ятник Шевченку, встановлений недалеко від будівлі обласної адміністрації. У листопаді та грудні збори біля нього проходили мирно, але 19 січня 2014 року ситуація різко змінилася. Того дня донецькі прихильники опозиції вирішили автоколоною проїхати до маєтку Януковича, розташованого у селищі Калінкіно‑2, і пікетувати його на знак протесту проти ухвалення диктаторських законів. Самого президента у Донецьку в цей день не було, але, за задумом організаторів, він мав обов’язково дізнатися про пікет із преси. Розрахунок був на гучний медійний ефект. І справді, після того, як організатори донецького Автомайдану анонсували свою акцію, новина про неї моментально розлетілася у ЗМІ. Такий крок донецьких опозиціонерів, які перебували у самому «лігві ворога», виглядав досить відчайдушно.

Віктор Янукович, очевидно, розцінив цю акцію як посягання на свою територію. За словами джерела у Донецькій ОДА, дізнавшись про підготовку поїздки до маєтку, старший син президента розлютився і поставив своїм людям завдання «розібратися» з опозиціонерами і не допустити виїзду автоколони. Виконувати завдання доручили «авторитетному бізнесмену» Армену Саркісяну з Горлівки, якого в місті називали «смотрящим» від Юрія Іванющенка.

19 січня донецькі опозиціонери зібралися на стоянці біля облдержадміністрації, щоб прямувати звідти до дому Януковича, однак їх швидко заблокували автомобілі людей Сарксяна. Автоколоні майданівців не дали виїхати навіть зі стоянки. Активістів оточили молоді люди напівкримінального вигляду, які почали ображати прихильників Майдану, штовхати їх та виривати у них із рук українські прапори. Міліція, яка була присутня на мітингу, стояла осторонь і не втручалась у події.

Керував «тітушками» сам Армен Саркісян, який стояв у них за спинами в кепці, насунутій на очі, а також його люди Гагік Агавелян та Едуард Полєпкін. Брав участь у протистоянні ще один відомий у майбутньому персонаж — бритоголовий здоровань Олексій Петров, який у 2014 році став одним із лідерів бойовиків так званої ДНР у Горлівці. Найманці домоглися свого — поїздка до будинку Януковича так і не відбулася.

Після «бойового хрещення» 19 січня найняті владою «тон–тон–макути» намагалися зірвати практично кожну акцію опозиції в Донецьку. «Тітушки» обливали учасників донецького Євромайдану зеленкою, жбурляли у них яйцями, відбирали і ламали прапори. Траплялися й ексцеси виконавців. 26 січня у Донецьку сталася курйозна історія: біля пам’ятника Шевченку побилися два угруповання «тітушок», які помилково прийняли одне одного за прихильників Майдану.

У Луганську місцева влада вимагала жорстких заходів. 20 січня фракція Партії регіонів у Луганській обласній раді оприлюднила заяву, в якій містився заклик до Януковича застосувати силові заходи, щоб погасити протистояння на вулицях. Окрім того, луганські депутати вимагали заборонити партію «Свобода» і ввести у Києві надзвичайний стан.

«Євромайдан як мирна акція закінчився ввечері 19 січня, коли він перейшов у фазу силового протистояння, що поставило країну на межу громадянської війни. Ті, хто називають себе мирними демонстрантами та активістами Євромайдану, йшли на вулицю Грушевського з цілком чіткою метою: застосувати силу, організувати заворушення аж до кровопролиття», — говорилося у заяві луганських регіоналів.

Цинізм цієї заяви приголомшував. Як відомо, 19 січня з’явилися перші жертви серед протестувальників, а луганська влада не тільки не співчувала загиблим, а й висловилася в дусі «самі винні», не згадавши про відповідальність правоохоронців.

На тлі ескалації подій у Києві дані загострювалася обстановка і в тих регіонах, де переважно підтримували опозицію. 23 січня тисячі львів’ян заблокували площу перед Львівською облдержадміністрацією. Люди увірвалися до будівлі, вимагаючи зустрічі з губернатором Олегом Салом. Вони заявили йому, що «відтепер беруть владу в свої руки». Під тиском Сало написав заяву про відставку. Слідом у відставку подав і волинський губернатор Борис Климчук. У декількох регіонах західної та центральної України прихильники Майдану взяли під контроль обласні адміністрації.

25 січня Партія регіонів знову організувала в Луганську масштабний мітинг на підтримку Януковича. Більшістю серед присутніх були робітники заводів «Маршал» та «Автомотозапчастина», що належали двом відомим луганським регіоналам — нардепу Сергію Горохову та депутату облради Андрію Нєдовєсу. Промовці знову вимагали «навести лад» та застосувати «жорсткі заходи». Події у Києві було названо «державним переворотом».

«Ми звертаємося до президента України як до гаранта Конституції, до обраних нами депутатів Верховної Ради, до всіх представників державної влади з вимогою негайно навести лад у Києві і відновити законність на всій території країни. Проявити твердість та послідовність у захисті конституційного ладу України. Захистити мешканців нашої держави від громадянського протистояння, застосувавши всі потрібні законні дії та жорсткі заходи, аж до введення надзвичайного стану», — говорилося у резолюції мітингу.

Паралельно у соціальних мережах «Одноклассники» та «Вконтакте» почався розгін пліток про «вихід східних областей зі складу України» та про приєднання до Росії. В усіх цих вкидах фігурував добре відомий нам депутат Луганської облради Арсен Клінчаєв. По суті, він же першим і починав озвучувати ці ідеї від свого імені.

«Ми не хочемо розколу країни і не дозволимо цього. Але я переконаний, що якщо влада в державі дістанеться фашистам, Схід України цього не потерпить. Схід чекає, хоча у багатьох сверблять руки. І багато хто готовий, так би мовити, «повеселитися». І я не виключаю можливості, що східні області, якщо влада в державі перейде до рук мітингувальників, не захочуть жити в такій Україні і возз’єднаються з Росією», — говорив Клінчаєв в інтерв’ю журналістам видання «Восточный вариант».

До кінця січня стало зрозуміло, що влада поступово спливає з рук Януковича. Але, незважаючи на рішучі заклики земляків розправитися з Майданом, президент зволікав. І це зволікання лякало донбаських чиновників. У ситуації, що склалася, вони, як і в 2004 році, намагалися мобілізувати свій електорат старими перевіреними методами. Людей почали лякати радикалами та фашистами із західної України, які нібито збиралися приїхати на Донбас та влаштувати в регіоні заворушення. І мешканці східних областей, налякані подіями в Києві, знову повірили цим страшилкам.

Одним із тих політиків, що цілеспрямовано розпалювали істерію у Донецьку, був секретар міськради Сергій Богачов. Уранці 27 січня він зробив заяву, яку відразу ж показали на місцевих телеканалах, підконтрольних Партії регіонів. Богачов заявив, що у бік Донецька рухаються вісім автобусів із членами «Правого сектору», які нібито збираються захопити будівлю Донецької ОДА. Майже одразу після цієї заяви до будівлі адміністрації почали стягуватися автобуси з шахтарями державних шахт. Разом зі співробітниками «Беркуту» шахтарі мали захищати будівлю від штурму неіснуючих «загарбників». На питання журналістів про те, хто дав наказ шахтарям приїжджати до ОДА, губернатор Донецької області Андрій Шишацький відповів, що такого рішення не ухвалював, і гірників прислали за рішенням трудових колективів.

Сотні шахтарів у помаранчевих касках цілий день безглуздо тинялися в околицях адміністрації. При цьому деякі донеччани, налякані чутками про автобуси з фашистами, приймали їх за активістів «Правого сектору». Влада нагнітала істерію, але у підсумку бандерівці в місті, звичайно, так і не з’явилися. Сергій Богачов пояснив їхню відсутність тим, що автобуси з націоналістами нібито не доїхали і розвернулися на кордоні Донецької області.