Денис Казанський – Як Україна втрачала Донбас (страница 21)
Така різка метаморфоза доводила, що донбаські політики ніколи насправді не вірили у позитивний ефект федералізації для України. Просували цю тему вони лише з власних корисливих інтересів — для того, щоб виторгувати для себе якісь додаткові преференції. Та коли «донецькі» самі стали владою, ніякого сенсу послаблювати владу центру вже не було. І тема федералізації поступово відповзла з перших шпальт газет на периферію маргінальних форумів та листівок.
НАРОДЖЕНІ МАЙДАНОМ. СЕПАРАТИСТСЬКІ РУХИ ДОНБАСУ СЕРЕДИНИ 2000-Х
Перемога Майдану‑2004 та пов’язані з нею легенди про американське втручання в українські вибори породили на Донбасі нову хвилю сепаратистських рухів. Переважно — маргінальних та маріонеткових, підконтрольних політикам із тієї ж Партії регіонів. Утім, не всі з них відкрито проголошували сепаратистські гасла та використовували антиукраїнську риторику. Більшість маскувало українофобію «антипомаранчевою» політичною позицією. Віктор Ющенко втілював для них усе те, чого вони так боялися і що ненавиділи — Америку, НАТО, Захід, український націоналізм.
Після 2004 року ветерани донецького сепаратизму 90‑х відійшли на другий план і майже припинили нагадувати про себе, проте почали з’являтися нові структури з новими ватажками, про які раніше ніхто не чув. У Донецьку на початку 2005 року вперше заявив про себе Андрій Пургін, який очолив карликову організацію «Союз народжених революцією». У лютому 2005 року ця організація, створена за підтримки місцевої влади, встановила у центрі Донецька невеличке наметове містечко, яке виглядало поганою пародією на Майдан у Києві. Містечко було відвертою фальшивкою. У ньому ніхто не жив, і намети здебільшого стояли порожніми. Учасники акції висунули 12 вимог до нової української влади, серед яких, зрозуміло, були федералізація та надання російській мові статусу другої державної, однак довго намети не простояли, й уваги на акцію практично ніхто не звернув.
У мережі збереглося інтерв’ю Андрія Пургіна, яке він давав у березні 2005 року виданню «Новости Донбасса» і де розповідав про плани своєї організації. У той час головним жупелом для жителів Донбасу була організація «Пора», яка підтримувала на виборах 2004 року Віктора Ющенка. В інтерв’ю Пургін стверджував, що активісти цієї організації тероризують Донецьк і ночами б’ють на вулицях дівчат. Жодних доказів цих звинувачень він при цьому не наводив.
«Ми намагаємося знайти людей, які постраждали і які страждають ночами у нас у Донецьку. Одна дівчина півтори доби у непритомному стані, інша у Красногорівці в лікарні з вибитими зубами та щелепою. Ми все–таки будемо піднімати питання, що «Пора» — це терористична організація, яка тероризує наше місто. І якщо влада не в змозі буде це вирішити, значить, це будемо вирішувати ми», — розповідав Пургін.
У березні 2005 року «Союз народжених революцією» провів біля стін Донецької ОДА акцію проти «Пори». В руках активістів «союзу», очолюваних Андрієм Пургіним та його заступником Сергієм Рибалком, були транспаранти з гаслами: «Пора пороти «Пору», «Пора» — геть з Донбасу». У квітні вони протестували вже проти візиту в Донецьк групи «Океан Ельзи», яка підтримала на виборах «помаранчевих». Тоді ж проявив себе ще один відомий у майбутньому донецький сепаратист — голова Донецької обласної спілки підприємців малого та середньою бізнесу Олександр Хряков. Він заснував у Донецьку рух «За Україну без Ющенка», який регулярно брав участь у різних вуличних акціях у 2005–2006 pp., але, як і більшість маргінальних донецьких організацій подібного штабу, складався фактично з кількох осіб.
Хряков та Пургін висували досить радикальні гасла, включаючи заклики до насильства та розколу держави. Офіційно Партія регіонів ніякого стосунку до маргіналів не мала, але неофіційно регіонали явно підтримували їх, оскільки радикали могли вільно озвучувати те, що було неприпустимо для топових політиків та офіційних осіб. Приховати зв’язок із сепаратистами у ПР особливо не намагалися. Той же Олександр Хряков був помічником народного депутата Андрія Клюева, який очолював на виборах 2004 року тіньовий передвиборний штаб Віктора Януковича.
У грудні 2005 року Пургін разом з Олександром Цурканом заснував у Донецьку ще одну організацію, якій судилося отримати значно більшу популярність, ніж «Союзу народжених революцією». Ця нова організація мала назву «Донецька республіка». Тоді мало хто в Донбасі звернув увагу на цю подію. Навряд чи хоч хтось міг повірити в те, що у майбутньому цей задум може вилитись у щось серйозне.
Прапором своєї організації Пургін та Цуркан обрали прапор «Інтерруху Донбасу», який на той момент уже не проявляв жодної активності. Починаючи з 2006 року, «Донецька республіка» час від часу проводила свої акції у місті. І хоча акції ці завжди були нечисленними, а їхні учасники нагадували міських божевільних, виступи ДР завжди привертали до себе увагу. Для Донецька така сепаратистська організація виглядала на той момент екзотично.
22 червня 2006 року представники «Донецької республіки» брали участь у мітингу, організованому місцевим осередком КПУ. На цьому мітингу сепаратисти вперше закликали до створення так званого «народного ополчення», однак тоді ці заклики ніхто не сприйняв усерйоз.
«Наш рух закликає до формування народного ополчення. Ми не говоримо, що якщо це народне ополчення, то обов’язково з палицями бігати. Ні. Поки є можливість, поки проголошені демократичні перетворення, ми будемо діяти за законом і, не порушуючи закону, протестувати. Але завжди матимемо на увазі, що можемо провести акції громадської непокори», — заявив із трибуни Олександр Цуркан.
У своєму виступі лідер «Донецької республіки» традиційно лякав донеччан вторгненням «помаранчевих паразитів» і звинувачував правлячу коаліцію у прагненні «знищити Донбас».
«Сьогодні дуже трагічний день у нашого народу — початок Великої Вітчизняної війни. І до того ж, так вийшло, що в цей день у Верховній Раді було сформовано антинародну коаліцію — «помаранчеву», яка, практично, об’єдналася для того, щоб повністю знищити наш Донбас. Це моє глибоке переконання, тому ми не можемо сидіти вдома і чекати, поки до нас прийдуть помаранчеві паразити і з'їдять те, що у нас ще залишилося. Ми втратили вже все. Нам втрачати більше нічого, і ми не зупинимося», — волав Цуркан.
Однак у 2006 році мобілізаційний ефект від подібних страшилок уже не йшов у жодне порівняння з тим, що було в 2004 році. На Донбасі, як і раніше, не любили Ющенка, але вже не боялися його. За два роки після Майдану страшилки вже не виглядали правдоподібними.
У листопаді того ж року активісти «Донецької республіки» встановили агітаційні намети у самому центрі Донецька, на площі Леніна, в яких відкрито збирали підписи на підтримку референдуму про створення «незалежної Донецької Федеративної Республіки» та поширювали брошури відверто фашистського толку. Намети, які використовували Цуркан і Пургін, належали КПУ. Сепаратисти лише закрили символіку комуністів прапорами своєї організації. Як відзначали донецькі журналісти, подібна акція навряд чи могла б відбутися без негласного заохочення міської влади.
Таке нахабство навіть за мірками вегетаріанських часів ющенківського президентства було вже перебором.
Представники націонал–демократичних політсил Донецька обурились як самою акцією, так і «злочинною бездіяльністю» міської влади та правоохоронців. На сепаратистів надійшли скарги до прокуратури та СБУ. Після довгих розглядів, у 2007 році, організація «Донецька республіка» була все ж заборонена судом за позовом Донецького обласного управління юстиції і перейшла на нелегальне становище. Крім того, СБУ порушила кримінальні справи щодо лідерів «Донецької республіки» за посягання на територіальну цілісність держави.
Та насправді цих активістів ніхто не переслідував, і вони й надалі відкрито діяли в Донецьку. Розслідування і суд тяглися аж до 2013 року, й у підсумку закінчилися нічим. У роки президентства Януковича справа передбачувано розвалилася.
Риторика активістів «Донецької республіки» більше нагадувала тролінг. Олександр Цуркан у своїх інтерв’ю пропонував «перейменувати Україну на Бандеріну», а сама організація час від часу публікувала абсолютно божевільні заяви, які важко було сприймати всерйоз. Наприклад, у 2008 році від імені ДР поширювалася резолюція, в якій, окрім іншого, пропонувалося «вважати гуманітарним злочином проти етносу русів штучно створену спільність і як таку, що не існує, — «українську націю».
Обіцяв Цуркан також створити «Армію порятунку Донбасу», щоб протистояти «українській окупації», однак втілювати ці плани однодумцям довелося вже без нього. У 2009 році Цуркан помер і командувати «Донецькою республікою» почав Андрій Пургін.
Судячи зі знімків, які активісти «Донецької республіки» викладали у соціальних мережах, у 2008–2009 pp. сепаратисти час від часу влаштовували на Донеччині щось на зразок військових таборів. Виїжджали у безлюдний степ, де жили у наметах, навчалися стріляти з вогнепальної зброї та жбурляти пляшки із запалювальною сумішшю. На знімках, зроблених під час таких зборів у 2009 році, активісти ДР позують з автоматом Калашникова і снайперською Гвинтівкою та стріляють бойовими патронами у портрети українських націоналістів. Окрім подібних виїздів, лідери «Донецької республіки» також тісно співпрацювали з ультраправою російською організацією «Євразійський союз молоді» Олександра Дугіна і їздили до Росії, де брали участь у зльотах цієї організації.