Дэниел Коул – Лялька (страница 57)

10. Охоронець — врятував життя Халіда, зламав Вульфу зап’ясток

11. Свідок — збрехала про гроші, суперечила свідченням Вульфа

12. Вульф — обман

— Це ж абсурд, правда? — сказала Бакстер.

Вона шукала підтримки серед своїх колег.

— Я хотіла сказати, що жоден із вас насправді не купиться на це лайно?

— Чемберс? — запитав він у неї. — Чого бракує?

— Здається дуже зручним, що Вульф учора відлупцював тебе, а тепер, неначе грім серед ясного неба, ти починаєш звинувачувати його у… Я навіть не знаю в чому саме, — відповіла вона.

— Чемберс? — повторив Едмундс.

— Немає зв’язку, — з викликом сказала вона.

— Який зв’язок? — Едмундс закричав на неї, вразивши цим усіх присутніх.

— Я вже сказала тобі, ніякого.

Фінлі прочистив горло й розвернуся до неї. Бакстер насупилася на нього.

— Не вірю жодному слову з цього, мила, але нам потрібно знати, щоб розставити все на свої місця, — сказав він.

Бакстер відмовлялася говорити.

— Натан завжди вважав, що це Бен надіслав листа, — сказав Фінлі.

— Якого листа?

— Отого до відділу професійних стандартів, — продовжив Фінлі, — в якому йшлося про його одержимість та неврівноваженість, а ще була порада про його відсторонення.

Фінлі глянув на Бакстер, однак вона навіть не дивилася на нього.

— Коли того листа зачитали в суді, це стало останнім гвіздком у труні, — згадав Сіммонс, виглядаючи надзвичайно стурбованим.

Едмундс дещо згадав і вже листав свій записник. Він почав переповідати.

— 28 червня — охороняв вхід до кімнати для допитів. Підслухав обговорення між мером Тернблом та детективом Вульфом: «— Я розумію. Ви всі просто виконували свою роботу: преса, адвокати, герой, який розтрощив мій зап’ясток і відтягнув від Халіда».

— Це Вульф так сказав? — стурбовано запитав Сіммонс.

— Слово в слово, — сказав Едмундс. — Він назвав трьох із наших жертв перед тим, як ми навіть почали їх шукати.

— Цього недостатньо, — сказала Ваніта.

Едмундс вийшов із конференц-зали та повернувся з першою з архівних коробок з речовими доказами. Він передав кожному колезі потрібні документи, що стосувалися справи, включно з викривальним аркушем на кришці.

— Ви всі пам’ятаєте, як Вульф відреагував на моє відкриття вчора? — запитав Едмундс. — Що ж, у мене ще шість коробок під моїм столом… нашим столом.

— Це все пояснює, — сказала Бакстер. — Очевидно, Вульф налякав убивцю і тепер він себе захищає.

— Я думав про це, але хіба Вульф розповідав хоч щось із цього будь-кому в цій кімнаті? — запитав Едмундс у присутніх.

Ніхто не відповів.

— Я вважаю, що Вульф хотів помсти, справедливості, називайте це як хочете, задля Анабель Адамс, задля її родини, задля самого себе, — почав Едмундс, усе ще складаючи це докупи, навіть коли говорив. — Він відчував, що ані продажність, ані бездіяльність чи опортунізм не будуть спокутувані, поки він проводив час у психіатричній лікарні, а ще одна молода дівчина лежала мертва.

Згодом, після його відновлення, він почав активно шукати нерозкриті вбивства. Зрештою, нерозкриті вбивства свідчать про вбивцю, якого не впіймали. Він тримав своє розслідування у таємниці, знайшов ці сім старих справ та розкрив особистість убивці. Але замість того, щоб заарештувати його, він використав його, щоб покарати кожного, кого вважав вартим цього.

Винахідливим кроком було додати власне прізвище до списку, повернувши все навколо нього. Вульф знав, що ніхто не запідозрить його, поки його власне життя під загрозою. Я мав на увазі, подумайте про це: якби прізвища Вульфа у списку не було, ми б почали підозрювати його ще від початку.

У кімнаті було тихо, всі обмірковували теорію Едмундса і читали документи, що були перед ними. У скляні двері хтось постукав.

— Не зараз! — усі п’ятеро заволали в унісон на тиху жінку, яка квапливо втекла до свого столу.

— Якщо Вульф встановив особу вбивці, — сказав Сіммонс, ігноруючи погляд Бакстер, — це означає, що відповідь десь усередині цих сімох коробок.

— Мабуть, — кивнув Едмундс.

— Нам слід визнати, що впродовж усього цього часу Вульф постачав убивці інформацію, — сказала Ваніта.

— Це точно чимало пояснило б, — сказав Едмундс. — Мене вже давно непокоїло те, що ми могли втрачати інформацію.

Едмундс глянув на Бакстер задля підтвердження своїх слів. але вона зумисне ігнорувала його. Ваніта зітхнула.

— Тоді ми маємо гарну можливість врятувати Ешлі Локлен, — сказала вона, — оскільки Вульф не буде брати в цьому участі.

Фінлі та Бакстер перезирнулися.

— Я чогось не знаю? — запитала Ваніта.

— Вульф був із нею цього ранку, — байдуже сказала Бакстер. — Складалося враження, наче він провів там ніч.

— Чи є хоч якесь правило, яке не порушив цей чоловік?! — вигукнула Ваніта, звинувачувально глянувши на Сіммонса. — Нам потрібно повідомити місіс Локлен про ситуацію. Детективе Едмундсе, якщо припустити, що ви маєте рацію, ви вірите, що вбивця знає, що за всім стоїть Вульф?

— Важко відповісти.

— Спробуйте.

— Я можу лише припускати.

— Тоді припустіть.

— Ні. Вульф точно вважає себе значно розумнішим за усіх нас, включно із вбивцею. Я не бачу, щоб він хотів залишити хоч якийсь слід. Я також зараз не вірю, що вбивця з власної волі дозволить одній із його жертв вижити, пообіцявши світу вбивство. Це його гордість. Він соромитиметься провалу.

— Що означає, що Вульф мав намір убити його першим, — сказала Ваніта.

Бакстер кинула стос паперів у вже й без того розбиту скляну стіну та встала.

— Це абсолютна маячня! Це ми говоримо тут про Вульфа! — вона розвернулася до Фінлі. — Твого друга, пам’ятаєш?

— Поглянь на факти, Емілі, — хворобливо відповів він.

Бакстер розвернулася до Едмундса.

— Ти торочив про крота в команді вже давно, і ця зручна маленька історія просто випадково так ідеально тобі підійшла, хіба не так? Якщо хтось і думає, що він розумніший за всіх інших, то це ти! — вона благально глянула на колег. — Вульфа підставили.

— Може й так, — заспокійливо сказав Сіммонс, — але так чи інакше нам потрібно привезти його.

— Згодна, — сказала Ваніта, піднімаючи слухавку телефону в конференц-залі. — Це заступник комісара Ваніта. Мені потрібно, щоб озброєна група швидкого реагування навідалася додому до детектива Вульфа зараз же.

Бакстер не вірячи власним очам похитала головою. Вона витягла з кишені мобільний. Фінлі спостерігав за нею.

— Емілі, — наполегливо сказав він, і Бакстер неохоче відклала його.

— Майте на увазі, підозрюваний може бути небезпечним, — продовжувала Ваніта по телефону. Правильно: підозрюваний… підтверджую.

… даю повноваження на арешт детектива Вульфа.

Розділ 29

Бакстер глянула у дзеркало заднього огляду. Ешлі знервовано сиділа на задньому сидінні, визираючи на вулиці, що тяглися вгору, якими вони надзвичайно повільно кружляли.

Бакстер попросила Фінлі сісти за кермо, і це вочевидь шокувало його більше за все, що він коли-небудь чув того дня, що вже й так був неймовірно жахливим. Він віз їх найабсурднішим шляхом у місті. Бакстер знадобилася вся її витримка, щоб змовчати, коли на тимчасовому світлофорі він дозволив проїхати ще двом авто повз яму, яку викопали у центрі міста.