Дэн Браун – Янголи і демони (страница 85)

Боже милосердний!

П’ять тавр лежали у відділеннях по периметру. Але в центрі було ще одне відділення — порожнє, але явно призначалось для іще одного тавра... значно більшого, ніж інші, і до того ж квадратного.

Напад був блискавичний.

Убивця кинувся на нього, як яструб. Ленґдон, чию увагу той так майстерно відвернув, спробував дати відсіч, але прут у нього в руках став важкий, наче колода. Він зреагував недостатньо швидко, і вбивця ухилився від удару. Ленґдон хотів було замахнутися знову, але вбивця спритно вхопився за прут обома руками. Тримав Ленґдон міцно; здавалося, рука, на яку йому впав саркофаг, вже зовсім не болить. Суперники мовчки тягнули залізну палицю кожен до себе. Ленґдон відчув, що іржаве залізо вислизає йому з рук, і долоню пронизав пекучий біль. Наступної миті гострий кінець прута вже був націлений на його груди. Мисливець сам став здобиччю.

Ленґдон почувся так, наче на нього налетів ураган. Убивця з усміхом ходив довкола, намагаючись притиснути його до стіни.

— Яка там у вас, американців, є приказка? — жартівливо дорікнув він. — Щось про цікавість і про кота?

Ленґдон не міг зосередитись. Убивця наступав, і він проклинав власну легковажність. Але те, що він побачив, не давало йому спокою. Шосте тавро ілюмінатів? У відчаї в нього вихопилось:

— Ніколи не читав про шосте тавро ілюмінатів!

— Мабуть, таки читав, — глузливо кинув убивця, відтісняючи Ленґдона вздовж овальної стіни.

Ленґдон геть розгубився. Він був упевнений, що ніколи не чув про шосте тавро ілюмінатів. Він відступав, розглядаючись у пошуках бодай якоїсь зброї.

— Досконале поєднання давніх елементів науки, — сказав убивця. — Останнє тавро найбездоганніше з усіх. Проте боюся, ти його так і не побачиш.

Ленґдон відчував, що ще трохи — і він уже взагалі нічого не побачить. Він задкував, гарячковито шукаючи виходу.

— А ти сам бачив це останнє тавро? — запитав, намагаючись виграти час.

— Колись, можливо, мене удостоять цієї честі. Коли я доведу, що гідний. — Він зробив випад у бік Ленґдона, немов забавляючись.

Ленґдон знову відступив назад. У нього було відчуття, що убивця навмисне відтісняє його вздовж стіни до якось конкретного місця. Якого? Озирнутися Ленґдон не мав змоги.

— Це тавро, про яке ти кажеш, — знову запитав він, — де воно?

— Не тут. Очевидно, Янус нікому його не довіряє.

— Янус? — Це ім’я Ленґдонові було незнайоме.

— Вождь ілюмінатів. Він незабаром буде тут.

— Вождь ілюмінатів їде сюди?

— Щоб поставити останнє тавро.

Ленґдон злякано глянув на Вітторію. Вона здавалася на диво спокійною — лежала, заплющивши очі, і дихала рівно... глибоко. Схоже, вона повністю абстрагувалась від зовнішнього світу. Отже, це вона буде останньою жертвою? Чи він сам?

— Яка самовпевненість, — презирливо посміхнувся вбивця, простеживши за поглядом Ленґдона. — І ти, і вона — ніщо. Звісно ж, ви обоє помрете, це поза сумнівом. Але остання жертва, про яку я говорю, — це справді небезпечний супротивник.

Ленґдон намагався збагнути, на кого натякає вбивця. Небезпечний супротивник? Найвпливовіші кардинали мертві. Папа мертвий. Ілюмінати усіх їх знищили. Відповідь Ленґдон прочитав у порожніх очах убивці.

Камерарій.

Відколи розпочалась ця жахлива трагедія, камерарій Вентреска був для світу єдиним променем надії. Він за один вечір дискредитував ілюмінатів більше, ніж усі історики разом за багато десятиліть. За це, очевидно, йому доведеться поплатитися. Він був останньою мішенню ілюмінатів.

— Ти нізащо до нього не дістанешся, — рішуче сказав Ленґдон.

— Не я, — відказав убивця, змушуючи Ленґдона задкувати далі. — Ця честь належить самому Янусові.

— Ватажок ілюмінатів збирається власноруч випалити камерарієві тавро?

— Влада має свої привілеї.

— Але ж зараз до Ватикану нікого не впустять!

— Впустять, якщо йому призначено зустріч, — із самовдоволеним усміхом відповів убивця.

Ленґдон був спантеличений. Єдиною людиною, яку чекали у Ватикані, був той, кого преса нарекла «самаритянином одинадцятої години» і хто, за словами Рошера, мав інформацію, яка могла б урятувати...

Ленґдон вкляк на місці. О Господи!

Зауваживши збентеження Ленґдона, вбивця зловтішно хмикнув.

— Мені теж було цікаво, як Янус планує потрапити до Ватикану. Але потім в авті я почув по радіо про самаритянина одинадцятої години. — Він посміхнувся. — Ватикан прийме Януса з розкритими обіймами.

Почувши це, Ленґдон заточився. Янус — це той самаритянин! Незбагненний обман! Ватажка ілюмінатів з королівськими почестями проведуть прямісінько в палати камерарія. Але як він зміг обдурити Рошера? Чи Рошер і сам до цього причетний? Ленґдонові мороз пішов по шкірі. Щиро кажучи, він перестав довіряти Рошерові відтоді, як мало не задихнувся в архівах Ватикану.

Убивця зробив різкий випад і трохи зачепив Ленґдонові бік. Ленґдон відскочив і крикнув із люттю:

— Янус нізащо не вийде звідти живий!

— Є речі, за які варто віддати життя, — знизав плечима убивця.

Ленґдон відчув, що вбивця не жартує. Янус їде до Ватикану зі смертельною місією? Як пілот-камікадзе? Що це — справа честі? Раптом, як у світлі блискавки, він побачив увесь жахливий ланцюжок подій. Змова ілюмінатів знову привела їх до того, з чого все почалося. Священик, якого вони, вбивши Папу, мимоволі привели до влади, виявився достойним супротивником. І як вияв найвищого зухвальства, ватажок ілюмінатів особисто його знищить.

Раптом Ленґдон відчув, що стіна за ним зникла. У спину повіяв прохолодний вітерець, і він відступив кудись у темряву. Балкон! Нарешті він зрозумів, куди вбивця весь цей час намагався його відтіснити.

Ленґдон відчув, що буквально висить над безоднею — від балкона до землі було приблизно сто футів. Він помітив це дорогою сюди. Вбивця часу не гаяв. Він різко кинувся до Ленґдона, цілячись прутом у живіт. Ленґдон відскочив в останню мить, і залізо зачепило тільки його сорочку. Убивця знову зробив випад. Ленґдон відступив іще на крок і вперся в низьку балюстраду. Розуміючи, що наступний випад буде для нього фатальним, Ленґдон зважився на щось геть нерозважливе. Різко повернувшись, він ухопився за металевий прут. Долоню прострелив гострий біль, але він терпів.

Убивцю це, схоже, зовсім не збентежило. Якусь мить вони боролися — так близько, що Ленґдон чув на обличчі неприємний подих убивці. Прут почав вислизати в нього з рук. Убивця був надто дужий. У відчаї Ленґдон, ризикуючи втратити рівновагу, виставив уперед ногу, намагаючись із силою наступити вбивці на поранений палець. Але його суперник був професіоналом і вміло захищав своє вразливе місце.

Невдало розігравши останню карту, Ленґдон розумів, що втратив свій шанс.

Убивця різко скинув руки вгору і штовхнув Ленґдона знову до самої балюстради. Той уперся в неї ногами трохи вище колін і відчув за спиною безодню. Тримаючи прут горизонтально, убивця натиснув ним Ленґдонові на груди. Тіло в того прогнулось над прірвою.

— Ma-assalamah, — вишкірився вбивця. — Прощавай.

Із диявольським блиском в очах він пхнув його іще раз, востаннє. Центр ваги Ленґдона змістився назад, і ноги відірвалися від підлоги. Падаючи, він інстинктивно вхопився за перила. Ліва рука зісковзнула, зате правою він тримався міцно. Ленґдон повис над безоднею униз головою, зачепившись за балюстраду ногами й однією рукою...

Над ним замаячіла постать убивці, готового одним ударом скинути його вниз. Палиця вже опускалась, і раптом Ленґдон побачив марево. Можливо, це було передчуття неминучої смерті або й просто сліпий страх, але цієї миті він раптом відчув довкола вбивці якусь ауру. Позаду нього виникло, просто з нічого, якесь дивне сяйво... неначе наближалась кульова блискавка.

Раптом убивця випустив палицю з рук і несамовито закричав.

Залізяка брязнула об балюстраду неподалік від Ленґдона і полетіла в темряву. Убивця повернувся. На спині в нього був сильний опік. Ленґдон підтягнувся і побачив Вітторію. Вона стояла перед убивцею й розмахувала смолоскипом. Очі її палали ненавистю і жагою помсти. Як їй вдалося вивільнитися — цього Ленґдон не знав, та, зрештою, його це й не цікавило. Він поліз назад на балкон.

Сутичка не могла тривати довго. Убивця був страшним супротивником. Із лютим ричанням він кинувся на Вітторію. Вона спробувала ухилитися, але він схопив смолоскип і почав виривати його. Ленґдон не зволікав. Зіскочивши з балюстради, він щосили заїхав кулаком в опік на спині вбивці.

Той закричав так, що луна, мабуть, докотилася аж до Ватикану.

Убивця на мить завмер, скорчившись від болю, відпустив смолоскип, і Вітторія вперіщила його вогнем по обличчю. Щось зашипіло, і вбивця позбувся лівого ока. Він знову закричав і підніс руки до обличчя.

— Око за око, — процідила крізь зуби Вітторія і, розмахнувшись, іще раз вдарила вбивцю смолоскипом. Той заточився й відступив на балкон. Ленґдон і Вітторія підійшли одночасно і разом штовхнули його в груди. Убивця перекинувся через балюстраду й полетів униз. Крику не було. Почувся тільки хрускіт зламаного хребта. Убивця впав горілиць на купу гарматних ядер.

Ленґдон повернувся й розгублено подивився на Вітторію. На поясі та на плечах у неї висіли ослаблені мотузки. Очі палали пекельним вогнем.

— Насправді Гудіні знав йогу.

109

А тим часом на майдані Святого Петра швейцарські гвардійці, вишикувавшись стіною, вигукували накази й намагалися відтіснити натовп на безпечнішу відстань. Здебільшого їм це не вдавалося. Натовп був надто щільний. Близький кінець Ватикану, схоже, цікавив глядачів набагато більше, ніж власна безпека. На величезних екранах, встановлених на майдані, тепер з дозволу камерарія в прямому ефірі показували контейнер з антиматерією — так, як його було видно на моніторі в пункті стеження швейцарської гвардії. Прикро, але навіть крихітний дисплей на контейнері, що вів зворотний відлік секунд, не відлякував цікавих. Очевидно, люди на майдані вважали, що малесенька краплинка рідини, яку вони бачили на екранах, не настільки небезпечна, як вони спершу гадали. Крім того, вони бачили, що до вибуху залишилося ще трохи менше за сорок п’ять хвилин. Море часу, щоб стояти на майдані й спостерігати.