Дэн Браун – Втрачений символ (страница 99)

Акеда завжди була священною в масонських ритуалах. На найпершому ступені масони вихваляли «найвеличніший дарунок з усіх, запропонованих Богу... підкорення Авраама волі Всевишнього і готовність принести йому в жертву Ісака, свого первістка...»

Малах відчув у руці вагу ножа, і це викликало у нього надзвичайне піднесення. Він нахилився і наново нагостреним лезом перерізав паски, якими Пітер був прив’язаний до візка. Вони впали на підлогу.

Пітер Соломон скривився від болю, коли спробував ворухнути занімілими кінцівками.

— Навіщо ти це робиш? Чого ти цим доб’єшся?

— Хто-хто, а ти маєш знати, — відказав Малах. — Ти ж досліджуєш древні епохи та ритуали. І мусиш знати, що сила таємниць криється в пожертві... у тому, щоб вивільнити душу людини з її тіла. Так було завжди — від самого початку.

— Ти нічого не знаєш про пожертву, — сказав Пітер голосом, сповненим болю й ненависті.

«Прекрасно, — подумав Малах. — Підживлюй свою ненависть. Це лише полегшить ритуал».

Малах походжав перед своїм полоненим, і його порожній шлунок невдоволено забурчав.

— У пролитті людської крові криється величезна сила. Всі це розуміли — від давніх єгиптян і кельтських друїдів до китайців та ацтеків. У людській жертві є своя магія, але сучасна людина стала заслабкою, надто настрашеною, щоб робити справжні пожертви, надто кволою, щоб пожертвувати життям заради духовної трансформації. Втім, древні тексти в цьому значенні є цілком однозначними. Тільки пожертвувавши найдорожчим і найсвятішим, людина зможе набути найвищої сили.

— Отже, ти мене вважаєш святою пожертвою?

Малах не втримався і голосно розреготався.

— Невже ти й досі нічого не зрозумів?

Пітер підозріло поглянув на нього.

— Знаєш, навіщо я тримаю вдома бак для сенсорної депривації? — спитав Малах і, поклавши руки на стегна, почав розминати своє вишукано прикрашене тіло, яке і досі прикривала лише пов’язка на стегнах.

— Я практикувався... готувався... чекав того моменту, коли стану лише розумом, коли покину свою смертну оболонку, коли принесу в жертву богам оце прекрасне тіло. Це я — священна жертва! Це я — неторкане біле ягня!

Пітер розкрив рота, але так нічого й не сказав.

— Так, Пітере, людина має принести в жертву богам те, що вважає найдорожчим. Свою сніжно-білу голубку... свій найцінніший та найдостойніший дарунок. Ти не є для мене цінним. Ти недостойний дарунок. — Малах вирячився на нього. — Невже ти не розумієш? Не ти жертва, Пітере, а я. Це свою плоть я дарую богам. Це я — дарунок. Поглянь на мене. Я приготувався, зробив себе гідним своєї завершальної подорожі. Це я — подарунок!

Пітер так і закляк, не кажучи ані слова.

— Секрет у тому, як померти, — сказав Малах. — Масони це добре розуміють. — Він показав на олтар. — Ви побожно ставитеся до древніх істин, одначе ви боягузи. Ви розумієте силу пожертви, однак тримаєтеся від смерті на поштивій відстані, здійснюючи натомість удавані вбивства та безкровні смертні ритуали. Але сьогодні ваш символічний олтар стане свідком своєї істинної сили, свого справжнього призначення.

Малах нахилився, схопив ліву руку Пітера і втиснув йому в долоню руків’я ножа акеди. Ліва рука служить темряві. Це також було сплановано. Пітер просто не матиме вибору. Малах не міг уявити собі пожертви могутнішої та символічнішої, аніж та, яку здійснить цей чоловік на цьому олтарі саме цим ножем, загнаним у серце жертви, чия смертна плоть була, як подарунок, загорнута в саван з містичних символів.

Офіруючи себе, Малах встановить свій ранг в ієрархії демонів. Темрява та кров — онде була істинна сила. Древні це знали, і адепти приймали той чи інший бік залежно від природи своєї особистості. Малах зробив правильний і мудрий вибір. Хаос був природним законом всесвіту. Байдужість була рушієм ентропії. Людська апатія є родючим ґрунтом, у який лихі й темні привиди сіяли свої зерна.

— Я прислужився їм, і вони приймуть мене як бога.

Пітер не ворухнувся. Він мовчки дивився на древній ніж у своїй руці.

— Я прагну тебе, — глузливо сказав Малах. — Я — охоча жертва. Твою завершальну роль було прописано. Ти трансформуєш мене. Ти вивільниш мене з мого тіла. Ти зробиш це, інакше втратиш сестру і своє братство. І тоді ти дійсно залишишся сам-один. — Він замовк і посміхнувся своєму полоненому. — Вважай це своїм остаточним покаранням.

Пітер повільно підвів очі й зустрівся поглядом із Малахом.

— Убити тебе? Як покарання? Невже ти думаєш, що я завагаюся? Ти вбив мого сина. Мою матір. Усю мою родину.

— Ні! — вибухнув Малах із такою силою, що налякала навіть його. — Ти помиляєшся! Я не вбивав твоєї родини! Ти сам зробив вибір, покинувши Захарія в тюрмі! І відтоді колеса долі крутилися, не зупиняючись! Це ти убив свою родину, Пітере, а не я!

Пітер гнівно стиснув руків’я ножа з такою силою, що аж пальці побіліли.

— Ти нічого не знаєш про те, чому я залишив Захарія в тюрмі.

— Я знаю все! — визвірився Малах. — Я там був. Ти запевняв, що намагаєшся «допомогти» йому. А коли ти пропонував йому вибір між багатством та мудрістю, то теж намагався допомогти? А коли в ультимативній формі запропонував вступити до масонів, теж намагався допомогти? Що ж то за батько, який пропонує дитині вибір між багатством і мудрістю, вважаючи що дитина добре знає, що з ними робити? Що ж то за батько, який залишає свого сина в тюрмі замість визволити його і відправити літаком додому, у безпечне місце? — Малах підійшов до Пітера і нахилився, і його татуйоване обличчя опинилося всього за кілька дюймів від обличчя полоненого. — Та найважливіше ось це: що ж то за батько, який дивиться своєму сину у вічі... через багато років... і навіть не впізнає його!

Кілька секунд слова Малаха відлунювали в кам’яній залі.

А потім запала тиша.

І в цій раптовій тиші та непорушності Пітер Соломон сіпнувся і вийшов з трансу. Його обличчя затуманилося виразом абсолютної недовіри.

— Так, батьку, це я.

Роками чекав Малах цього моменту, щоб помститися чоловікові, який залишив його у біді... Щоб зазирнути в ці сірі очі й висказати всю правду, яку так довго приховував. І ось цей момент настав, і Малах заговорив — повільно, прагнучи побачити, як страшний тягар його слів розчавлює душу Пітера Соломона.

— Маєш радіти, батьку. Твій блудний син повернувся.

Пітер побілів як смерть.

А Малах упивався кожною миттю.

— Мій рідний батько прийняв рішення залишити мене у в’язниці... і тієї миті я поклявся собі — це востаннє він відмовився від мене. Я більше не бажав бути його сином. Тому Захарій Соломон припинив своє існування.

Раптом в очах його батька налилися дві блискучі сльози, і Малах подумав, що то найпрекрасніше видовище в його житті.

Пітер через силу ковтнув, стримуючи сльози і витріщився на обличчя Малаха так, наче вперше його бачив.

— Усе, що потрібно було начальникові в’язниці, — це гроші, — продовжив Малах. — Але ти відмовив йому. Втім, тобі ніколи, мабуть, не спадало на думку, що мої долари так само зелені і так само вагомі, як і твої. Тюремнику було байдуже, хто йому заплатить, аби тільки грошей хапонути. Тож коли я запропонував йому грубеньку суму, він знайшов якогось в’язня-доходягу приблизно моєї статури, вдягнув його в мій одяг і відгамселив так, що того і мати рідна не впізнала б. Ті фото, що ти бачив, і та домовина... то був не я. То був інший чоловік.

Залите слізьми обличчя Пітера спотворила мука і невіра.

— О Господи... Захарію!

— Я вже не Захарій!

Вийшовши з в’язниці, він зазнав трансформації. Його підліткова статура та напівдитяче обличчя зазнали сильної мутації, коли він наситив своє молоде тіло експериментальними гормонами росту та стероїдами. Навіть його голосові зв’язки і ті спотворилися, перетворивши його хлоп’ячий голос на безперервний сиплий шепіт.

Захарій став Андросом.

Андрос став Малахом.

А цієї ночі... Малах стане втіленням найвищої досконалості.

А в Калорама-Гайтс Кетрін Соломон стояла над висунутою шухлядою стола і невідривно дивилася на те, що можна було назвати не інакше, як фетишистською колекцією старих газетних статей і фотографій.

— Не розумію, — мовила вона, звертаючись до Беламі. — Цей псих дійсно зациклився на моїй родині, але ж...

— А ви далі дивіться... — порадив Беламі й сів. У нього і досі був вигляд людини, яка пережила глибоке потрясіння.

Кетрін заглибилася в газетні статті, кожна з яких стосувалася родини Соломонів — успіхів Пітера, дослідницької роботи Кетрін, жахливого вбивства їхньої матері Ізабель, широко розголошеної пристрасті Захарія Соломона до наркотиків, його ув’язнення та жорстокого вбивства в турецькій в’язниці.

Зацикленість цього чоловіка на родині Соломонів була більш, ніж фанатичною, але Кетрін і досі не знайшла пояснення чому.

Аж раптом вона побачила фотографії. На першій був Захарій Соломон. Він стояв по коліно у блакитній воді біля морського берега, всіяного цятками біленьких будиночків. Це фото, припустила Кетрін, вочевидь було зроблене під час походеньок Зака по Європі під наркотичним кайфом. Однак була одна дивна обставина: на цьому фото Захарій мав вигляд людини, що випромінює здоров’я, на відміну від зроблених папараці знімків охлялого та виснаженого підлітка в компанії таких самих наркоманів, як і він. Він здавався сильнішим, стрункішим і неначе дорослішим. Кетрін не пам’ятала, щоб він коли-небудь мав такий квітучий вигляд.