Дэн Браун – Втрачений символ (страница 18)

І Триш усілася писати програму. Кодування пошукового «павука» було суто справою техніки, завданням для фахівця набагато нижчого класу, але Триш було байдуже. Для Кетрін Соломон вона зробила б усе, що завгодно. Інколи дівчині навіть не вірилося, що їй пощастило потрапити до цієї лабораторії.

«Тобі колосально пощастило, крихітко».

Рік із гаком тому вона пішла з посади метасистемного аналітика в одній із численних фірм-підрядників електронної промисловості. У вільний від роботи час вона підробляла програмуванням і започаткувала промисловий Інтернет-щоденник на тему «Майбутнє застосування комп’ютерного метасистемного аналізу», хоча не була впевнена, що хтось буде його читати. Раптом одного вечора задзвонив телефон.

— Це Триш Дюн? — ввічливо спитав жіночий голос.

— Так, а хто їй телефонує, скажіть, будь ласка?

— Мене звуть Кетрін Соломон.

Триш мало не зомліла прямо на місці. «Кетрін Соломон!»

— Я нещодавно прочитала вашу книгу «Ноетична наука: Сучасна брама до древньої мудрості» і навіть писала про неї у своєму інтернет-щоденнику!

— Так, я знаю, — ввічливо відповіла жінка. — Саме тому я й зателефонувала вам.

«Ясна річ, — здогадалася Триш. — Навіть відомі й талановиті науковці — і ті шукають одне одного через «Ґуґл»».

— Ваш щоденник мене заінтригував, — вела далі Кетрін. — Я й не здогадувалася, що метасистемне моделювання просунулося так далеко вперед.

— Так, пані Соломон, — вичавила з себе Триш. У неї аж дух перехопило від того, що нею цікавиться така відома людина. — Інформаційні моделі — це технологія, що розвивається буквально вибуховими темпами і потенційно має велике майбутнє.

Кілька хвилин вони потеревенили про роботу Триш з метасистемами, обговоривши її досвід у галузі аналізу, моделювання та передбачення потоків масивних інформаційних полів.

— Чесно кажучи, у вашій книзі є багато для мене незрозумілого, — зізналася Триш, — але я зрозуміла достатньо, аби побачити, що вона перетинається з моєю роботою в галузі метасистем.

— У своєму щоденнику ви зазначили, що, на вашу думку, метасистемне моделювання здатне трансформувати ноетичні дослідження?

— Саме так. Я переконана, що метасистеми зможуть перетворити ноетику на справжню науку.

— Справжню науку? — інтонація Кетрін злегка посуворішала. — У порівняні з чим, наприклад?

«От зараза, бовкнула не до речі».

— Е-е-е, я хотіла сказати, що ноетика — вона, головним чином, езотерична.

Кетрін розсміялася.

— Розслабтеся і заспокойтеся. Я чую це мало не щодня.

«І не дивно, — подумала Триш. — Навіть Інститут ноетичної науки в Каліфорнії — і той схарактеризував цю галузь малозрозумілою та мудрованою мовою, визначаючи її як вивчення «прямого й безпосереднього доступу людства до знань поза межами того, що є доступним нашим нормальним чуттям та нашій здатності логічно мислити».

Триш іще до цієї розмови дізналася, що слово «ноетичний» походить від давньогрецького «nous», що приблизно перекладається, як «внутрішнє знання» або «інтуїтивна свідомість».

— Мене цікавить ваша робота з метасистемами, — сказала Кетрін, — до речі, вона має стосунок до проекту, над яким працюю я. Може, якось зустрінемося? Мені хотілося б, щоб ви поділилися зі мною своїми ідеями.

«Кетрін Соломон хоче, щоб я поділилася з нею своїми ідеями? Та це те саме, що Марія Шарапова попрохала б мене навчити її грати в теніс!»

Наступного дня на під’їзній доріжці перед будинком Триш зупинився білий «вольво», і з нього вийшла приваблива і гнучка, як лозинка, жіночка в блакитних джинсах. Триш одразу ж відчула себе пігмеєм. «Круто! — подумала вона. — Розумна, багата, та ще й тендітна — от і вір після цього в те, що Господь справедливий і добрий!» Але невимушена поведінка та вигляд Кетрін одразу ж налаштували Триш на так само невимушений лад.

Вони сіли на величезному задньому ґанку, з якого відкривався вид на її шикарний маєток.

— У вас пречудовий будинок, — зауважила Кетрін.

— Дякую. Мені поталанило в інституті: я запатентувала декотрі зі своїх комп’ютерних програм.

— Метасистемні штуки, еге ж?

— Предтечі метасистем. Після одинадцятого вересня дві тисячі першого року уряд перехоплював і переробляв гігантський обсяг інформаційних полів — персональну електронну пошту, дзвінки стільникових телефонів, факси, тексти, веб-сторінки, винюхуючи в них ключові слова, пов’язані зі спілкуванням потенційних терористів. Тому я написала програму, яка дозволила урядові обробляти цю інформацію іншим способом, добуваючи з неї ще й додатковий розвідувальний продукт. — Триш посміхнулася. — Якщо коротко, то моя програма дозволила їм вимірювати температуру Америки.

— Прошу?

Триш розсміялася.

— Знаю, це схоже на маячню. Я хотіла сказати, що моя програма дала можливість перевести в цифри емоційний стан нашої країни. Вийшло щось на кшталт всеосяжного барометра суспільної свідомості, якщо так можна висловитися. — І Триш пояснила, як за допомогою інформаційного поля комунікацій усередині країни можна оцінити її настрій, спираючись на «щільність зустрічальності» певних ключових слів та емоційних індикаторів в інформаційних полях. У радісніші часи і мова радісніша, а в лиху годину — навпаки. Наприклад, у разі нападу терористів уряд зможе скористатися інформаційними полями для того, щоб виміряти зсув суспільних настроїв у Америці і, відповідно, дати президентові точніші відомості про емоційний вплив цієї події.

— Як цікаво, — мовила Кетрін, погладжуючи себе по щоці. — Отже, ви досліджуєте популяцію індивідів, наче єдиний організм?

— Безперечно. Як метасистему. Як єдине ціле, що визначається сумою його частин. Наприклад, людське тіло складається з мільйона окремих клітин, і кожна з них має різні властивості та різне призначення, але всі вони функціонують як єдине ціле.

Кетрін захоплено кивнула.

— Як зграя птахів або косяк риби, що рухаються разом. Ми називаємо це конвергенцією або ж переплетенням.

Триш відчула, що її відома гостя починає розуміти потенціал метасистемного програмування в галузі ноетики.

— Моє програмне забезпечення, — пояснила Триш, — призначалося для того, щоб допомогти державним установам оцінити й ефективніше реагувати на масштабні кризи — пандемічні захворювання, загальнонаціональні трагедії, тероризм і таке інше. — Вона на мить замовкла. — Звісно, завжди є ймовірність, що мою програму використають за іншим призначенням... наприклад, можна зробити такий собі знімок національних умонастроїв і передбачити результат виборів або ж напрямок, у якому рушить фінансова біржа після початку торгів.

— Ніби переконливо.

Триш кивнула на свій масивний будинок.

— Уряд був такої самої думки.

Аж раптом Кетрін зосереджено поглянула на неї.

— Триш, а можна спитати вас про ту моральну дилему, що виникає в результаті вашої роботи?

— Ви про що?

— А про те, що створеною вами програмою запросто можна зловживати. Ті, хто нею володіє, мають доступ до потужної інформації, не доступної кожному. Ви не відчували сумнівів, коли працювали над нею?

Триш і оком не повела.

— Жодних. Моя програма нічим не відрізняється... скажімо, від програми пілотного тренажера. Дехто тренується на ньому, щоб літати з місіями першої допомоги в малорозвинені країни. А дехто — для того, щоб спрямовувати реактивні пасажирські лайнери на хмарочоси. Знання — це знаряддя, і, подібно до решти знарядь, воно чинить вплив залежно від того, в чиїх руках перебуває.

Вражена почутим, Кетрін відкинулася на спинку крісла.

— А тепер дозвольте мені поставити вам суто гіпотетичне запитання.

Триш зненацька відчула, що їхня розмова несподівано перетворилася на співбесіду з роботодавцем.

Кетрін нагнулася і підняла з землі малесеньку щіпку піску так, щоб її побачила Триш.

— Наскільки я розумію, — сказала вона, — ваші метасистеми фактично дозволяють обчислити вагу всього піщаного пляжу, зважуючи його по одній піщинці.

— Так, загалом саме так воно і є.

— Як ви знаєте, ця щіпка піску має масу. Дуже маленьку масу, та все ж має.

Триш кивнула.

— І завдяки цій масі вона має також силу власного тяжіння. Знову ж таки — надто малу, щоб її відчути, але ж має.

— Правильно.

— Так от, — сказала Кетрін, — якщо взяти трильйони отаких піщинок, щоб вони утворили, скажімо, місяць, тоді їхньої об’єднаної сили тяжіння буде достатньо, аби рухати величезні маси води в океанах, влаштовуючи припливи та відпливи по всій нашій планеті.

Триш не розуміла, куди хилить Кетрін, але їй подобалося те, що вона чула.

— Тож міркуймо тепер гіпотетично, — вела далі Кетрін, викинувши пісок. — А що ви скажете на те, що думка... будь-яка крихітна ідея, котра утворюється у вашому мозку... фактично має власну масу? А що ви скажете на те, що думка є матеріальною річчю, вимірюваною одиницею з вимірюваною масою? Мікроскопічно малою масою, ясна річ, але таки масою. Якими будуть потенційні наслідки?

— Суто гіпотетично? Ну, очевидними наслідками будуть... якщо думка має масу, отже, вона має також силу тяжіння і притягує до себе предмети.

Кетрін посміхнулася.

— Правильно мислите. А тепер ходімо далі. Що трапиться, коли велика кількість людей зосередяться на однаковій думці? Всі зустрічальності однієї і тієї самої думки почнуть зливатися в одну, і сукупна маса цієї думки почне зростати. А тому зростатиме і її маса.