Дэн Браун – Втрачений символ (страница 12)
Інженер саме виводив на монітор цифровий відеокліп.
— Ротонда, камера на східному балконі. Двадцять секунд тому. — І з цими словами він запустив запис.
Андерсон стояв, дивлячись інженерові через плече.
Ротонда була сьогодні майже безлюдною, лиш де-не-де виднілися цяточки нечисленних відвідувачів. Натреновані очі Андерсона відразу ж виокремили чоловіка, який рухався швидше за інших. Голена голова. Зелена армійська куртка. Ушкоджена рука на перев’язі. Легке накульгування. Сутула постава. Розмовляє по стільниковому телефону.
Звукова доріжка відеоролика чітко передавала лункі кроки лисого чоловіка. Аж раптом, опинившись у центрі ротонди, він різко зупинився, закінчив телефонну розмову і нахилився, неначе для того, щоб зашнурувати свій черевик. Але натомість витягнув щось зі свого перев’язу і поклав на підлогу. Потім випростався і швидко закульгав до східного виходу.
Андерсон уважно придивився до предмета, залишеного відвідувачем. Що за чортівня?! Предмет був вісім дюймів заввишки і стояв вертикально. Андерсон підійшов ближче до екрана — і аж скривився. «Не може бути!
Коли лисий відвідувач щезав у східному портику, почувся голос маленького хлопчика:
— Мамцю, цей чоловік щось упустив.
Хлопчина неспішно підійшов до предмета — і раптом зупинився як укопаний. Він довго стояв, непорушний, а потім тицьнув на предмет пальцем — і зайшовся оглушливим вереском.
Тієї ж миті шеф поліції різко крутнувся і кинувся до дверей, віддаючи на ходу уривчасті команди.
— Слухати на всіх постах! Знайти і затримати лисого чоловіка з перев’язом на руці! Негайно!
Прожогом вискочивши з центру безпеки, він кинувся вгору, стрибаючи через три сходинки за раз. Відеокамера показала, що лисий чоловік вийшов із ротонди через східний портик. Отже, найкоротший шлях з будівлі Капітолію лежатиме східно-західним коридором, котрий був саме попереду.
«Я можу його випередити».
Вибігши на верхній майданчик сходів і завернувши за ріг, Андерсон побачив перед собою тихий і майже безлюдний коридор. У дальньому його кінці поволі йшли рука в руку двійко літніх людей. Поблизу якийсь світловолосий турист у блакитній куртці продивлявся путівник і час від часу позирав на мозаїчну стелю біля входу до палати представників.
— Вибачте, пане! — гаркнув Андерсон, підбігаючи до нього. — Ви не бачили тут лисого чоловіка з перев’язом на руці?
Чоловік відірвав від путівника здивований погляд.
— Лисого чоловіка з перев’язом на руці! — повторив Андерсон вже рішучішим тоном. — Ви його не бачили?
Турист завагався і нервово поглянув на дальній східний край коридору.
— Е-е-е, так, бачив. Здається, він пробіг повз мене... до отих сходів. Он туди. — І він махнув рукою вздовж коридору.
Андерсон витягнув рацію і заволав:
— Слухати всім постам! Підозрюваний іде до південно-східного виходу! Оточуймо! — Сховавши рацію, він висмикнув з кобури пістолет і побіг коридором.
А за півхвилини з тихого виходу на східному боці Капітолію вийшов високий та кремезний русявий чоловік у блакитній куртці і ступив у вологе нічне повітря. Він посміхнувся, насолоджуючись приємною прохолодою.
Це було так легко.
Ще хвилину тому він, накульгуючи, швидко вийшов із ротонди, вдягнений у армійську куртку. Заховавшись у темну нішу, він скинув верхню одіж, під якою виявився блакитний блейзер. Перед тим як полишити армійську куртку, він витягнув з її кишені світлу перуку і припасував на свою лису голову. А потім випрямився, витягнув з кишені путівник по Капітолію і елегантною ходою тихо вийшов із ніші.
Поки ноги зі смертної плоті несли Малаха до його лімузина, він гордо розігнув спину, випроставшись на повний зріст, на всі свої шість із гаком футів, і розправив плечі. А потім глибоко вдихнув, набираючи повні легені прохолодного повітря. І відчув, як татуйований фенікс на його грудях широко розпрямив крила.
«От якби вони знали всю мою міць, — подумав він, поглянувши на місто. — Цієї ночі моє перетворення стане повним».
Малах майстерно зіграв своїми козирями в будівлі Капітолію, продемонструвавши повагу до всіх старовинних етикетів.
«Я зробив запрошення згідно з древнім ритуалом. І якщо Ленґдон іще не збагнув, яка роль йому судилася в цьому місці сьогодні, то невдовзі збагне».
РОЗДІЛ 13
Капітолійська ротонда — як і базиліка Святого Петра — завжди чимось дивувала Роберта Ленґдона. Суто абстрактно він знав, що цей зал був настільки великий, що тут спокійнісінько помістилася б статуя Свободи, але чомусь ротонда завжди справляла на нього таке враження, ніби вона є більшою та величнішою, аніж здавалася спочатку. Наче в ній жили духи небесні. Однак сьогодні в ротонді панував хаос.
Поліцейські з капітолійської охорони блокували всі входи й виходи з ротонди і водночас намагалися відтіснити ошелешених туристів від руки. Маленький хлопчик і досі рюмсав. Спалахнуло яскраве світло — то один турист зробив знімок відрізаної руки, — і відразу ж до нього кинулися кілька охоронців, затримали відчайдуха й, відібравши фотоапарат, повели геть. У виниклому сум’ятті Ленґдон відчув, що рухається уперед, наче у трансі, прослизаючи поміж відвідувачами і підбираючись до руки, нанизаної на дерев’яний кілок і поставленої сторч як невеличкий експонат. Три пальці були стиснуті в кулак, а вказівний та великий — випростані і вказували на височенний купол ротонди.
— Всім відійти! — скомандував поліцейський.
Тепер Ленґдон уже підібрався достатньо близько, щоб побачити висохлу кров на зап’ясті й на дерев’яному кілку.
«Рани, завдані після смерті, не кровоточать... Це означає, що Пітер і досі живий. — Ленґдон не знав, чи зітхнути йому з полегшенням, чи виблювати вміст свого шлунка від несподіваного нападу нудоти..— Пітерові відрізали руку, коли він був іще живий?» Нудота підступила Ленґдону до горла. Йому пригадалося, як Пітер багато разів простягав цю руку для привітання або для теплих обіймів.
Кілька секунд професору здавалося, що розум його затьмарився і вимкнувся, наче зображення в телевізорі, що раптово вийшов з ладу. І перше чітке зображення, яке з’явилося на екрані його свідомості, було абсолютно неочікуваним.
Ленґдон скоцюрбився і присів, оглядаючи пучки великого та вказівного пальців Пітера.
«Татуювання?»
Це видавалося диким і неймовірним, але, напевне, ота потвора, що відрізала Пітерові руку, витатуювала крихітні символи на пучках його пальців.
На одному — корону. На другому — зірку.
Цього не може бути. Ці два символи одразу ж закарбувалися у свідомості Ленґдона, посиливши сприйняття і без того жахливої сцени так, що вона почала сприйматися як щось сюрреалістичне. В історії людства ці символи багато разів з’являлися поряд і завжди в одному й тому самому місці: на пучках пальців. То було одне з найжаданіших та найпотаємніших зображень у стародавньому світі.
«Таємнича рука».
Це зображення тепер траплялося вкрай рідко, але впродовж історії воно символізувало потужний заклик до дії. Ленґдон зосередився, напружено намагаючись збагнути побачений гротескний артефакт.
— Пане, будь ласка, відійдіть, — мовив за спиною Ленґдона охоронець.
Професор ледь почув його. «Там є й інші татуювання». Хоча йому й не було видно пучок пальців, зігнутих у кулак, Ленґдон здогадувався, що на них теж будуть якісь татуювання — одне не схоже на інше. Така була традиція. Всього п’ять символів. За тисячу років ці символи жодного разу не змінилися... не змінилося також і призначення цього зображення.
«Ця рука означає... запрошення».
Ленґдон відчув холодок на спині, пригадавши слова чоловіка, який привів його сюди. «Професоре, цієї ночі ви отримали найголовніше запрошення у вашому житті». В давнину «таємнича рука» означала найжаданіше запрошення у світі. Отримати таке зображення означало таємну пропозицію приєднатися до певної елітної групи людей, котрі, як вважалося, охороняють таємну мудрість усіх часів. Таке запрошення було не лише великою честю; воно означало також, що володар вважає вас гідним почути таємну мудрість. То була рука господаря, простягнута ініціатові.
— Пане, — знову мовив охоронець, поклавши руку на плече Ленґдону. — Я вимагаю, щоб ви зараз же відступили назад.
— Я знаю, що це означає, — вичавив із себе професор. — Я зможу вам допомогти.
— Зараз же відійдіть! — гаркнув охоронець.
— Мій друг потрапив у біду. Нам потрібно...
Ленґдон відчув, як дужі руки підняли його і повели геть од відрізаної руки. Він не пручався, бо почував себе надто спантеличеним, щоб протестувати.
Щойно він отримав офіційне запрошення. Хтось викликав Ленґдона для того, щоб відкрити містичний портал, котрий розкриє світові древні таємниці та приховані знання.
Але все це була маячня.
РОЗДІЛ 14
Довжелезний лімузин Малаха поволі від’їхав від Капітолію і рушив на схід по Індепенденс-авеню. Якась молода парочка на тротуарі напружено вдивлялася в затемнені вікна авто, сподіваючись узріти в ньому якесь велике цабе.