Дэн Браун – Втрачений символ (страница 108)

Пітер швидко видобув з кишені маленький предмет.

— Ти пам’ятаєш оце?

Ленґдон взяв кубоподібну коробку, яку колись давно ввірив йому Пітер.

— Так... але мені здається, що з мене вийшов поганий хранитель...

Соломон усміхнувся.

— Мабуть, настав час, щоб ця скринька побачила світло дня.

Ленґдон кинув погляд на кам’яний кубик, дивуючись, навіщо Пітер віддав його.

— Тобі це нічого не нагадує? — спитав Соломон.

Ленґдон поглянув на напис і пригадав своє перше враження, коли Кетрін розгорнула пакунок.

— Нагадує. Наріжний камінь.

— Точно, — зазначив Пітер. — Гадаю, навряд чи є щось таке, чого б ти не знав про наріжні камені. По-перше, ідея закладати наріжний камінь йде зі Старого Заповіту.

Ленґдон кивнув.

— З Книги Псалмів.

— Так. А справжній наріжний камінь завжди закопується в землю — як символ першого кроку будівлі з-під землі до небесного світла.

Ленґдон поглянув у вікно на Капітолій і пригадав, що його наріжний камінь був заритий так глибоко, що і до сьогодні всі розкопки з метою знайти його виявилися марними.

— І, насамкінець, — сказав Пітер, — як і кам’яна скринька у твоїй руці, багато наріжних каменів являють собою маленькі склепи... вони порожні всередині, і в них можна ховати дорогоцінні скарби... навіть талісмани як символи надії на добре майбутнє будівлі, яку ще належить спорудити.

Ленґдон також дуже добре знав про цю традицію. Навіть у наш час масони закладали наріжні камені, в котрі запечатували якісь значущі предмети — послання нащадкам, фото, прокламації і навіть прах відомих людей.

— Мета моєї розповіді, — сказав Соломон, поглянувши на сходову шахту, — є очевидною.

— Отже, ти гадаєш, що Втрачене Слово криється в наріжному камені монумента Вашинґтона?

— Я не гадаю, Роберте, я знаю. Втрачене Слово було поховане в наріжному камені цього монумента четвертого липня тисяча вісімсот сорок восьмого року, точно відповідно до масонських ритуалів.

Ленґдон витріщився на нього.

— Наші масонські батьки-засновники поховали слово?

Пітер кивнув.

— Саме це вони й зробили. Вони прекрасно розуміли істинну силу того, що вони ховали.

Всю ніч Ленґдон намагався подумки охопити широкі ефемерні концепції — древні таємниці, Втрачене Слово, секрети древності. Він прагнув чогось солідного, і попри заяви Пітера, що ключ до цього схований у наріжному камені, закладеному під ним, на відстані п’ятсот п’ятдесяти п’яти футів, йому було вкрай важко усвідомити цей факт.

«Люди все своє життя вивчають ці таємниці, але й досі не можуть добратися до могутньої сили, яка здогадно там захована. — Ленґдонові вмить пригадалася Дюрерова «Меланхолія 1» — образ розгубленого і засмученого адепта, оточеного приладдям як свідченням його марних спроб розкрити таємничі загадки алхімії. — Якщо таємниці нарешті розгадають, то невже вони будуть всі в одному місці?!»

Ленґдон завжди був переконаний, що будь-яка відповідь розкидана по всьому світу в тисячах томів... закодована у творах Піфагора, Гермеса, Геракліта, Парацельса та сотень інших вчених. Відповідь шукали у запилених і забутих фоліантах з алхімії, містицизму, магії та філософії. Відповідь крилася у древніх бібліотеках Александрії, у шумерських глиняних табличках, у єгипетських ієрогліфах.

— Вибач, Пітере, — тихо сказав Ленґдон і похитав головою. — Осягнення значення древніх таємниць — це процес на все життя. Я просто уявити не можу, що ключ до їхньої розгадки може критися в єдиному слові.

Пітер поклав руку професорові на плече.

— Роберте, Втрачене Слово — це не слово. — Він загадково посміхнувся. — Ми називаємо його «словом» лише тому, що так називали його древні... на самому початку.

РОЗДІЛ 130

А на початку було Слово.

Настоятель Геловей стояв навколішки у великому середхресті Національного собору і молився за Америку. Він молився, щоб його люба країна невдовзі прийшла до розуміння істинної сили Слова — збереженої впродовж сторіч рукописної збірки мудрих висловлювань древніх мислителів, духовних істин, яких навчали ці великі мудреці.

Історія благословила людство мудрими вчителями, людьми проникливими і просвіченими, чиє розуміння таємниць духу та розуму виходило далеко за межі розуміння пересічної людини. Безцінні висловлювання цих адептів — Будди, Ісуса, Магомета, Зороастра та багатьох інших — передавалися крізь сторіччя історії через найдревніші та найцінніші носії — книги.

Кожна культура на землі має свої священні книги — своє власне Слово — дуже різні і водночас однакові. Для християн цим Словом є Біблія, для мусульман — Коран, для юдеїв — Тора, для індуїстів — Веди і так далі, і так далі.

Слово освітить шлях.

Таким Словом для масонських батьків-засновників Америки була Біблія. Однак за всю історію людства мало хто спромігся збагнути її істинну суть.

Цієї ночі Геловей, ставши навколішки, сам, посеред величезного собору, поклав руки на Слово — потертий примірник своєї масонської Біблії. Ця священна книга, як і решта масонських біблій, містила Старий Заповіт, Новий Заповіт, а також дорогоцінні скарби у вигляді масонських філософських творів.

Хоча очі Геловея вже давно не могли читати, він знав передмову напам’ять. Її славетні рядки читали й читатимуть мільйони його братів багатьма мовами в усьому світі.

Ось про що йшлося в передмові.

Час — це ріка... Книги — човни. Багато їх відпливають за течією, але розбиваються, тонуть та невідворотно губляться на її піщаних мілинах. І лише нечисленні, вкрай нечисленні витримують випробування часом і залишаються жити на радість прийдешнім тисячоліттям.

«Це не просто так, що ці книги вціліли, а інші зникли». Як проповіднику віри, настоятелю Геловею завжди видавався дивовижним той факт, що древні духовні тексти — найбільш читані твори у світі — були, фактично, найменш зрозумілими.

«У цих сторінках криється чудесний секрет».

Невдовзі настане світанок, і людство нарешті усвідомить просту перетворювальну істину древніх учень... і здійснить гігантський крок уперед у розумінні власної чудесної природи.

РОЗДІЛ 131

Гвинтові сходи, що спускаються крізь хребет монумента Вашинґтона, налічують 896 сходинок, що звиваються навколо ліфтової шахти. Ленґдон та Соломон пробиралися вниз, і професор й досі намагався вмістити у своїй свідомості той дивовижний факт, про який розповів йому Пітер кілька хвилин тому.

— Роберте, в порожнистий наріжний камінь цього монумента наші батьки-засновники поклали примірник Біблії, який чекає свого часу в темряві біля підніжжя цих сходів.

Коли вони спускалися, Пітер несподівано зупинився на майданчику і спрямував промінь ліхтаря на великий кам’яний медальйон, вмурований у стіну.

«Господи, а це що таке?!» — аж підстрибнув Ленґдон, коли побачив зображення.

На медальйоні виднілася моторошна постать у мантії, що стояла навколішки над пісковим годинником. У руці вона тримала косу. Другою рукою показувала вказівним пальцем угору, прямо на велику розкриту Біблію, неначе промовляючи: «Онде відповідь!»

Ленґдон довго дивився на зображення, а потім повернувся до Пітера.

Очі його наставника загадково виблискували.

— Я хочу, щоб ти над дечим замислився, Роберте. — Голос Соломона відлунив у порожньому сходовому колодязі. — Як ти гадаєш, чому Біблія пережила тисячі років бурхливої історії людства? Чому вона і досі існує? Тому що її розповіді такі вже цікаві? Звісно, що ні... Але ж є причина. Є причина, через яку християнські монахи присвячують все своє життя спробам розгадати Біблію. Є причина, через яку юдейські містики та кабалісти вчитуються в Старий Заповіт. А причина ця полягає в тім, Роберте, що на сторінках цієї древньої книги криються могутні таємниці... велике зібрання непізнаної мудрості, яка чекає того часу, коли її відкриють.

Ленґдон не раз чув теорію, що Святе Письмо містить прихований смисловий шар, таємне послання, оповите алегоріями, символами та притчами.

— Пророки попереджають нас, — продовжив Пітер, — що мова, якою будуть розкриті ці секрети, є кодованою. В Євангелії від Марка йдеться: «Вам дано пізнати таємницю», але вона мовлена притчею. Книга притч Соломонових застерігає, що вислови мудрих — це «загадки», а в Посланні до Коринтян йдеться про «приховану мудрість». Євангеліє від Іоанна попереджає: «Я в притчах до вас говорив».

«Гм, притчі, загадки», — подумав Ленґдон, знаючи, що ці дивні слова багато разів з’являється то тут, то там у притчах Соломонових, а також у Псалмі 78. «Нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів’я я висловлю». Ленґдон уже знав, що поняття «приказка, прислів’я» не означали нічого лихого, а лише те, що справжнє їх значення було приховане від очей.

— А якщо ти маєш якісь сумніви, — додав Пітер, — то в Посланні до Коринтян відкрито йдеться про те, що притчі мають два смислових рівня: «молоко для немовлят і м’ясо для чоловіків», де молоко означає розбавлений текст для незрілих умів, а м’ясо — це істинне значення, доступне лише умам зрілим. — Пітер знову спрямував промінь на постать, що показувала на Біблію. — Знаю, Роберте, ти скептик, але поміркуй ось над чим. Якщо Біблія дійсно не має прихованого значення, то чому ж тоді так багато найталановитіших умів людства — включно з блискучими науковцями з Королівського наукового товариства — одержимо студіювали її? Сер Ісак Ньютон написав аж мільйон слів, намагаючись розшифрувати істинне значення Святого Письма, включно з рукописом тисяча сімсот четвертого року, де заявив, що видобув з Біблії приховану наукову інформацію!