Дэн Браун – Цифрова Фортеця (страница 69)
Стретмор був сам не свій від люті. Гулогот уперше не зміг виконати завдання — вибрав несприятливий час та недоречне місце. Найголовнішим аспектом завдання було забрати перстень, але Стретмор знав, що послати глухого вбивцю до севільського моргу — то самогубство. Тому він почав міркувати над іншими варіантами. І такий варіант вимальовувався сам. Раптом Стретмор узрів для себе шанс перемогти відразу на двох фронтах — здійснити відразу дві мрії замість однієї. І о шостій тридцять того ранку він зателефонував Девіду Бекеру.
РОЗДІЛ 97
Фонтейн стрімголов влетів до зали засідань. Брінкергоф та Мідж бігли за ним слід у слід.
— Он — погляньте! — здавлено крикнула Мідж, панічно кивнувши на вікно.
Фонтейн визирнув у вікно й побачив купол шифрувального відділу, що світився миготливими вогнями. Очі його розширилися від жаху.
Брінкергоф саркастично пирхнув:
— Схоже на дискотеку, чорт забирай.
Фонтейн вдивлявся в темряву й намагався збагнути, що відбувається. За ті кілька років, що «Транскод» був в експлуатації, такого жодного разу не траплялося. «Це перегрів, — подумав він. — Чому ж, дідька лисого йому в печінку, Стретмор не вимкнув комп’ютер?!» Минуло всього кілька секунд, а Фонтейн уже мав рішення.
Вхопивши зі стола телефон внутрішнього зв’язку, він набрав номер шифрувального відділу. Та телефон запищав так, наче зв’язок порушено.
Фонтейн роздратовано гепнув слухавку на апарат.
— От зараза! — А потім знову взяв слухавку й набрав номер стільникового телефону Стретмора. Цього разу на лінії почулися гудки.
П’ять гудків. Шість.
Брінкергоф і Мідж мовчки дивилися, як директор походжає туди-сюди на довжину телефонного кабелю, наче тигр на ціпку. Минула ціла хвилина — і Фонтейн аж позеленів від люті.
І знову гепнув слухавкою об телефон.
— Неймовірно! — заволав він. — Шифрувальний відділ ось-ось вибухне, а чортів Стретмор не відповідає на дзвінок!
РОЗДІЛ 98
Гулогот прожогом вискочив із кімнати кардинала Ґуерри на сліпуче ранкове сонце. Кілер прикрив очі й вилаявся — він опинився біля собору в маленькому внутрішньому дворику, огородженому високим кам’яним муром, який слугував ще й західним фасадом вежі Гіральда, та двома парканами з кованого заліза. Ворота були розчинені. За ними виднівся безлюдний майдан. Поодаль бовваніли стіни району Санта-Крус. Бекер ніяк не міг відбігти далеко за такий короткий час. Гулогот обернувся й почав обдивлятися дворик. «Він десь тут! Мусить бути тут!»
Цей дворик, Jardin de los Naranjos, був знаний у Севільї за двадцятьма квітучими апельсиновими деревами. Ці дерева стверджували славу Севільї як батьківщини англійського мармеладу. У вісімнадцятому сторіччі якийсь англійський торговець придбав у севільського собору три дюжини бушелів апельсинів, привіз їх до Лондона, але виявив, що ці плоди такі гіркі, що
Гулогот рушив крізь апельсиновий гайок, наставивши перед собою пістолет. Дерева були вже старі, і листя на них росло високо. До найнижчих гілок дотягнутися було неможливо, як неможливо було сховатися й за їх тонкими стовбурами. Гуло-гот швидко переконався, що дворик — порожній. І підвів догори голову. Перед ним височіла вежа Гіральда.
Вхід до Гвинтових сходів вежі огороджували мотузок і невеличка дерев’яна табличка. Мотузок висів непорушно. Гулогот зміряв очима вежу заввишки чотириста дев’ятнадцять футів — і відразу ж збагнув, що то абсурдна думка. Хіба ж Бекер такий дурний? Не може бути. Єдині сходи, звиваючись, вели до квадратної кам’яної камери з вузькими щілинами для огляду, і другого виходу звідти не було.
Девід Бекер здолав останні круті сходинки і, похитуючись від утоми, впав у маленьку кам’яну кабінку. Довкола — високі стіни й вузькі оглядові щілини. І жодного виходу.
Сьогодні вранці доля була до Бекера немилосердною. Коли він вискакував із собору у двір, його куртка зачепилася за двері. Тканина зупинила його на ходу, різко кинувши ліворуч, а потім тріснула. І дезорієнтований Бекер, мало не впавши, вилетів у двір під сліпуче сонце. Коли він підвів голову, то побачив, що біжить до сходів. Перестрибнувши через мотузок, він кинувся нагору. А коли збагнув, куди ті сходи ведуть, було пізно.
Тепер він стояв у невеличкій камері, хапаючи ротом повітря й тамуючи біль. Рана в боці палала вогнем.
Крізь отвори в стіні просочувалися вузенькі промені вранішнього сонця. Він обережно зиркнув униз. Чоловік у дротяних окулярах був далеко внизу. Він стояв спиною до Бекера й обдивлявся майдан. Девід змістив тіло перед вузькою щілиною так, щоб краще бачити. «Іди через майдан», — навіював він кілеру.
Тінь Гіральди лежала на майдані, наче велетенська спиляна секвоя. Гулогот придивився до неї, ковзнувши поглядом по всій довжині. На дальньому кінці довгастої тіні виднілися три вузенькі смужки світла, що падало на бруківку майдану крізь оглядові щілини вгорі. В одному з цих чотирикутників щойно показалася людська тінь. Навіть не глянувши на вершечок вежі, Гулогот крутнувся на місці й кинувся до сходів Гіральди.
РОЗДІЛ 99
Фонтейн гепнув кулаком об стіл. Походжаючи залою засідань, він невідривно дивився на вогні, що оберталися під куполом шифровідділу.
— Вимикай, чорти б тебе забрали! Вимикай!
На порозі з’явилася Мідж, вимахуючи свіжою роздруківкою.
— Директоре! Стретмор не може скасувати роботу «Транскоду»!
— Що?! — в унісон охнули Брінкергоф і Фонтейн.
— Він намагався це зробити, сер! — Мідж подала йому звіт. — Аж чотири рази! «Транскод» зациклився на якійсь нескінченній операції!
Фонтейн різко крутнувся і знову витріщився у вікно.
— Господи милосердний!
У залі засідань різко задзвонив телефон. Директор здійняв догори руки.
— Це має бути Стретмор! Як вчасно, чорт його забирай!
Брінкергоф схопив слухавку.
— Офіс директора.
Фонтейн простягнув руку до слухавки.
Брінкергоф збентежено завовтузився й повернувся до Мідж.
— Це Джабба. Він питає тебе.
Директор обернувся й кинув погляд на Мідж, яка вже йшла через кімнату. Вона увімкнула спікерфон.
— Кажи, Джаббо.
Металічний голос Джабби забубонів у кімнаті.
— Мідж, я в головному банку даних. Тут відбувається щось дивне. Мені спало на думку, що, можливо...
— Чорти б тебе забрали, Джаббо! — не втрималася Мідж. — А я тобі що казала?!
— Та, може, тут нічого серйозного й немає... — ухильно говорив далі Джабба, — але...
— Замовкни! Це не дрібниця! Що б там не відбувалося, постався до цього з усією серйозністю. Мої дані не «палені» — ніколи вони такими не були й не будуть. — І перш ніж покласти слухавку, додала: — Ага, до речі, Джаббо, до твого відома — тільки не падай: Стретмор таки обійшов «Лабети».
РОЗДІЛ 100
Гулогот видряпувався на Гіральду, долаючи по три сходинки за раз. Єдине світло, що падало на Гвинтовий коридор, надходило крізь невеличкі незасклені вікна, розташовані через кожні сто вісімдесят градусів.
«Він у пастці! Девід Бекер скоро помре!» Ідучи вгору по спіралі, Гулогот тримав наготові свій револьвер і пересувався уздовж зовнішньої стіни на той випадок, якщо Бекер спробує на нього напасти згори. Залізні канделябри, що стояли на кожній сходовій площадці, могли б стати в пригоді, якби професор зважився на такий напад. Але, тримаючись зовнішньої стіни й забезпечуючи собі широкий кут огляду, Гулогот зміг би вчасно помітити нападника. А його пістолет мав незрівнянно більший радіус дії, аніж канделябр п’ять футів завдовжки.
Кілер рухався швидко, але обережно. Сходи були круті; тут інколи на смерть розбивалися туристи. Це ж не Америка — ні тобі попереджувальних знаків, ні поруччя, ні табличок про те, що на цю вежу дія страхового поліса не поширюється. Це Іспанія. Якщо ти виявився настільки дурним, що впав, то це твоя, бовдуре, провина, а не того, хто колись збудував ці сходи.
Гулогот зупинився й визирнув назовні з одного вікна-отвору, нижній край якого був йому на рівні плечей. Він опинився на північному фасаді і, скоріш за все, устиг здолати половину підйому.
За рогом він побачив отвір, що виходив на оглядовий майданчик. Усі сходи — аж до самого верху — були порожні. Девід Бекер не насмілився на нього напасти. Гулогот збагнув, що, можливо, Бекер і не побачив, як він увійшов до вежі. Це означало, що на боці Гулогота був ще й елемент несподіванки — хоча в цьому й не було особливої потреби. Бо всі козирні карти він мав. Навіть конструкція вежі була йому на користь: сходи виходили на оглядовий майданчик у південно-західному кутку, а не посередині, тому Гулогот матиме безперешкодну лінію вогню до кожної точки кам’яної камери, а Бекер не зможе зайти на нього ззаду. А на довершення Гулогот виходитиме з темряви на світло. «Як у тирі», — подумав він.
Кілер зміряв поглядом відстань до отвору. Сім кроків. Він подумки прокрутив убивство. Якщо він триматиметься праворуч, наближаючись до отвору, то зможе бачити лівий дальній кут майданчика ще до того, як на нього вийде. Якщо Бекер тепер у тому кутку, то Гулогот вистрелить. Якщо ні, то він вистрибне всередину й відразу ж рушить на схід, лицем до правого кутка, бо то було єдине місце, яке залишалося Бекеру при такому розкладі. Гулогот усміхнувся.