Дэн Браун – Цифрова Фортеця (страница 57)

Сюзанна чекала, напружено вдивляючись у ніч і сподіваючись, що Стретмор живий і неушкоджений. Минула, як їй здалося, ціла вічність, і вона прошепотіла:

— Командире?

Ще не встигла Сюзанна промовити це слово, як здогадалася, що зробила помилку. За мить ззаду її огорнув уже знайомий «аромат» Ґейла. А ще за мить вона вже беззвучно пручалася, хапаючи ротом повітря. Як і деякий час тому, Ґейл притиснув її до грудей своєю залізною хваткою.

— Як же в мене яйця болять! — прохрипів Ґейл їй на вухо.

Ноги в Сюзанни стали ватяними, а коліна — підігнулися. Зірки, що виднілися над нею крізь купол, раптом закружляли в шаленому танці.

РОЗДІЛ 80

Ґейл тримав Сюзанну за шию, як обценьками. Раптом він викрикнув у темряву:

— Командире, я спіймав твою улюбленицю. І вимагаю, щоб ти мене випустив звідси!

Відповіддю на його вимогу була тиша.

Ґейл іще міцніше притиснув Сюзанну.

— Я їй шию зламаю!

Прямо позаду клацнув курок пістолета. Голос Стретмора лунав спокійно та врівноважено:

— Відпусти її.

Сюзанна скорчилася від болю й прошепотіла:

— Командире!

Ґейл різко крутнув її на звук голосу Стретмора.

— Стріляй — і влучиш у свою безцінну Сюзанну. Хочеш спробувати?

Цього разу голос Стретмора пролунав ближче:

— Відпусти її.

— Спішу й падаю. Ти ж відразу мене вб’єш.

— Я нікого не збираюся вбивати.

— Та невже? Розкажеш про це Картукяну!

Стретмор підійшов іще ближче.

— Картукян помер.

— Не тринди. Це ти його вбив. Я сам бачив!

— Кидай Сюзанну, Ґреґу, — спокійно наказав Стретмор.

Ґейл міцніше притиснувся до Сюзанни й прошепотів їй на вухо:

— Це Стретмор штовхнув Картукяна — присягаюся!

— Вона не купиться на твій прийомчик «розділяй і пануй», — завважив Стретмор, підходячи ще ближче. — Відпусти її.

Ґейл просичав у темряву:

— Картукян — хлоп’я, заради Бога! Навіщо ти це зробив?! Щоб захистити свою жалюгідну таємницю?

Стретмор, здавалося, й оком не зморгнув.

— І що ж це за таємниця така?

— Ти, трясця твоїй матері, прекрасно знаєш, про що я кажу! Про «Цифрову фортецю»!

— Ой-ой-ой... — іронічно-поблажливо проказав Стретмор голосом холодним і незворушним, як айсберг. — То ти знаєш про «Цифрову фортецю»? Бо мені чомусь здалося, що ти заперечуватимеш і її існування.

— Пішов ти в сраку!

— Украй цікавий аргумент захисту!

— Слухай-но, йолопе, — сплюнув Ґейл. — Знай, що твій «Транскод» перегрівається й невдовзі вийде з ладу.

— Та невже? — саркастично хихикнув Стретмор. — Так чого ж ти від мене хочеш: щоб я розчахнув двері і викликав техніків із безпеки комп’ютерних систем?

— Саме так, — визвірився Ґейл. — І будеш останнім ідіотом, якщо цього не зробиш.

Цього разу Стретмор розреготався.

— Так ось у чому полягає твоя військова хитрість! Великий стратег знайшовся! «Транскод» перегрівається, тому відчини двері й випусти мене?

— Це правда, чорт тебе забирай! Я був у підземеллі! Аварійного живлення не вистачає, щоб прокачувати фреон!

— Дякую за підказку, — сказав Стретмор. — Але «Транскод» має автоматичну систему вимикання. При перегріванні він має вимкнутися — і «Цифрова фортеця» зникне сама собою.

Ґейл зневажливо пирхнув:

— Ти — божевільний. Та мені пофіг — згорить твій суперкомп’ютер чи не згорить. І цю бісову машину таки слід оголосити незаконною.

Стретмор зітхнув:

— Це белькотіння для малюків, Ґреґу. Відпусти її.

— Щоб ти мав змогу мене застрелити?

— Не збираюсь я в тебе стріляти. Мені просто потрібен пароль.

— Який іще пароль?

Стретмор знову зітхнув:

— Той, що прислав тобі Танкадо.

— Я й гадки не маю, про що ти кажеш.

— Брехун! — вичавила нарешті Сюзанна. — Я бачила електронні повідомлення від Танкадо у твоєму поштовому ящику!

Ґейл заціпенів. І крутнув Сюзанну обличчям до себе.

— Ти залазила до мого поштового ящика?

— А ти скасував мого «слідопита»! — відрубала вона.

Ґейл відчув, як кров ударила йому в скроні. Він сподівався, що добре замів сліди; тому й гадки не мав, що Сюзанна знала, що він зробив. Не дивно, що вона не вірила жодному його слову. Ґейл відчув, як стіни стискаються довкола нього. Він збагнув, що ніколи не доведе власної правоти — йому забракне часу на переконування. І він у відчаї прошепотів:

— Сюзанно, Стретмор убив Картукяна...

— Відпусти її, — спокійно сказав командир. — Вона тобі не вірить.

— Ще б пак! — огризнувся Ґейл. — Жалюгідний брехливий вилупок! Звісно — не повірить, бо ти вже встиг прочистити їй мозок і зазомбувати її! Ти розповідаєш їй лише те, що вигідно тобі! Вона знає, що ти насправді хочеш зробити з «Цифровою фортецею»?

— Ну і що ж? — глузливо спитав Стретмор.

Ґейл знав: те, що він скаже, може стати або його квитком на волю, або смертним вироком. Він увібрав повні легені повітря і пішов ва-банк:

— Ти плануєш створити чорний хід до «Цифрової фортеці».