Дэн Браун – Цифрова Фортеця (страница 29)

— Саме так Танкадо підписував усі свої листи до мене. То було його улюблене прислів’я.

РОЗДІЛ 32

Девід Бекер стояв у коридорі напроти номера люкс 301. Він знав, що десь там, за різьбленими дверима є перстень. «Справа національної безпеки».

За дверима почулися слабкі звуки розмови. Він постукав. Озвалися німецькою.

— Ja?

Бекер змовчав.

— Ja?

Двері прочинилися на вузеньку щілину, і на нього глянуло округле товсте обличчя.

Бекер ввічливо всміхнувся. Він не знав імені чоловіка.

— Deutscher, ja? — спитав він. — Ви — німець?

Чоловік потойбіч дверей невпевнено кивнув.

Бекер говорив далі бездоганною німецькою:

— Можна з вами хвилину поговорити?

Чоловік стривожився.

— Was willst du? Що тобі треба?

Бекер збагнув, що перш ніж стукати, треба було прокрутити в голові майбутню розмову. Він на мить замовк, підшукуючи правильні слова.

— Ви маєте дещо таке, що потрібне мені.

Вочевидь, ці слова виявилися не зовсім правильними. Очі німця підозріло звузилися.

— Ein ring. — пояснив Бекер. — Du hast einen ring. У вас є перстень.

— Іди геть, — прогарчав німець. І намірився зачинити двері.

Недовго думаючи, Бекер просунув ногу в шпарину. Німець перелякано витріщився на нього.

— Was tust du? Що ти робиш?

Бекер збагнув, що опинився в безпорадному становищі. Він знервовано озирнувся — чи немає когось у коридорі. Сьогодні його вже один раз вигнали — з клініки; і він не збирався допустити, щоб це сталося вдруге.

— Nimm deinen Fuss weg! — заволав німець. — Прибери геть свою ногу!

Бекер швидко окинув поглядом сосископодібні пальці чоловіка — чи, бува, немає на них персня. Немає. «Я так близько до мети!» — подумав він.

— Ein ring! — повторив він. Але німець із розмаху наліг на двері й зачинив їх.

Девід Бекер довго стояв у добре обставленому коридорі. Неподалік на стіні висіла копія картини Сальвадора Далі. «Доречний збіг! — простогнав Бекер. — І справді, це якийсь сюрреалізм. Я потрапив у пастку з якоїсь абсурдної маячні». Сьогодні вранці він прокинувся у своєму ліжку, але якимось чином усе скінчилося тим, що він опинився в Іспанії і тепер вламується до готельного номера в пошуках якогось магічного персня.

Суворий голос Стретмора повернув його до реальності: «Ви мусите знайти той перстень».

Бекер набрав повні легені повітря й заблокував ці слова у своїй свідомості. Йому захотілося додому. Він знову поглянув на двері з номером 301. Його квиток додому був поряд, за оцими дверима. Золотий перстень. Треба було тільки увійти й забрати його.

Він видихнув і, набравшись рішучості, рушив до дверей 301 і гучно постукав. Настав час проявити жорсткість.

Німець рвучко розчинив двері й хотів був запротестувати, але Бекер перервав його. Тицьнувши йому в пику посвідчення члена сквош-клубу, він гаркнув:

— Polizei! — І ввірвався до кімнати й увімкнув освітлення.

Крутнувшись на п’ятах, німець шоковано витріщився на нього.

— Was machst...

— Тихо! — крикнув на нього Бекер, перейшовши на англійську. — У вашому номері є повія?

Бекер почав озиратися довкола. То був стандартний комфортабельний номер люкс. Троянди, шампанське, ліжко з балдахіном. Рочіо ніде не було видно. Двері до ванни були зачинені.

— Prostituiert? — перепитав німець, збентежено зиркнувши на зачинені двері ванни. Він виявився дебелішим, аніж уявляв собі Бекер. Його волохаті груди починалися під потрійним підборіддям і спадали на колосальне черево. Зав’язка білого фірмового халата ледь сходилася на його талії.

Бекер вирячився на гіганта з усією лютістю, яку тільки міг зобразити.

— Як вас звати?

По дебелій мармизі німця пробігла хвилька паніки.

— Was willst du? Чого ти хочеш?

— Я — із севільської поліції, з відділу у справах туристів.

Німець знервовано поглянув на двері ванни.

— Вам відомо, що проституція в Іспанії заборонена законом?

— Nein, — збрехав німець. — Я не знав. Я негайно відішлю її додому.

— Боюся, що ви спізнилися, — сказав Бекер із владними мотками в голосі. І невимушено пройшов до кімнати. — У мене до вас пропозиція.

— Ein Vorschlag? — перепитав німець. — Пропозиція?

— Так. Я можу просто зараз забрати вас до відділка або... — Бекер зробив ефектну паузу й хруснув кісточками пальців.

— Або що? — спитав німець із широко розкритими від страху очима.

— Або ми з вами домовимося.

— Про що домовимося? — Німець чув розповіді про корупцію в іспанській громадянській гвардії.

— Ви маєте те, що потрібно мені, — пояснив Бекер.

— Ну аякже, звісно! — полегшено зітхнув німець, вимучуючи посмішку. І відразу ж потягнувся за гаманцем на туалетному столику.

— Скільки?

Бекер роззявив рота, зображаючи благородне обурення.

— Невже ви хочете підкупити правоохоронця?!

— Ні! Мені просто здалося, що... — І з цими словами огрядний чоловік швидко поклав гаманець на місце. — Я... я... — Він украй розгубився й не знав, що вдіяти. Важко впавши на край ліжка, він почав у відчаї заламувати руки. Під його вагою ліжко аж застогнало. — Прошу вибачення.

Бекер витягнув із вази троянду, елегантно понюхав її й картинно впустив на підлогу. А потім різко обернувся і впритул поглянув на німця.

— Що ви можете розповісти мені про вбивство?

Німець пополотнів.

— Mord? Вбивство?

— Так. Про вбивство азіата сьогодні вранці в парку. Пам’ятаєте? То було вбивство — Ermordung. — Бекеру подобалося це німецьке слово, яке означало «вбивство». Ermordung. Аж кров холоне в жилах.

— Ermordung? Його... убили?

— Так.

— Але ж це неможливо! — Аж задихнувся німець. — Я там був. У нього трапився серцевий напад. Я сам бачив. Не було крові. Не було куль.