Дэн Браун – Точка Обману (страница 99)

Я загину під водою.

Рейчел швидко обдивилася панель керування батискафа, але всі індикатори були темні. Це означало, що глибоководний апарат знеструмлений. Вона опинилася замкнутою в глухому сталевому склепі, який поволі опускався на океанське дно.

Здавалося, булькотіння в резервуарі посилилося, а вода піднялася ще вище по склу, залишивши незатопленими лише кілька футів. А далеко на обрії, за безкраїм пласким обширом з’явилася тоненька рожева стрічка. Починався ранок. Рейчел злякалася, що це може бути останній ранок у її житті. Щоб не думати про неминучу страшну розв’язку, Рейчел заплющила очі — і в її свідомість хлинули жахливі спогади дитинства.

Вона провалюється крізь кригу. І сповзає під воду.

ЇЙ нічим дихати. Вона не може піднятися догори. Вона тоне.

Матір гукає її: «Рейчел, Рейчел!»

Щось гепнуло об корпус «Тритона» і рвучко вихопило Рейчел зі стану марення. Вона різко розплющила очі.

— Рейчел! — гукав її приглушений голос.

У склі з’явилося чиєсь примарне обличчя з розпатланими чорними кучерями. Вона ледь упізнала його у темряві.

— Майкле!

Толланд випірнув на поверхню і полегшено зітхнув, побачивши, що Рейчел ворушиться всередині кабіни. Слава Богу, вона жива. Кількома потужними гребками Толланд підплив до тильної частини «Тритона» і видряпався на занурений у воду плаский майданчик на кожусі двигуна. Відчуваючи тепло течії, що омивала його, він розташувався якомога зручніше, щоб ухопитися за круглу ручку люка. Аби не стати легкою мішенню, Майкл намагався не надто підніматися над водою, хоча сподівався, що вже перебуває поза межами досяжності автомата Пікерінга.

Корпус «Тритона» майже повністю пішов під воду, і Толланд розумів, що коли він хоче відкрити люк і визволити Рейчел, то йому доведеться поспішати. Батискаф виступав над поверхнею води всього на кілька дюймів, і ці дюйми швидко зникали під водою. Якщо відкрити люк після занурення, то в батискаф хлине потік води, який не дасть Рейчел вибратися, а сам апарат каменем піде на дно.

— Зараз або ніколи, — видихнув Толланд, вхопив коліща люка і крутнув його проти годинникової стрілки.

Марно. Він спробував ще раз, вклавши в цей рух усю свою силу. І знову коліща вперто залишилося на місці.

Він почув, як унизу, потойбіч люка, рухається Рейчел. У її голосі прозвучали відчай і страх.

— Я вже пробувала! — вигукнула вона. — Але не змогла його повернути!

А вода вже хлюпала біля самого люка.

— Спробуймо повернути разом! —крикнув їй Толланд. — Тобі треба крутити за годинниковою стрілкою! — Він знав, що на коліщаті з протилежного боку є чіткі позначки. — Раз, два, три!

Толланд уперся в баластний резервуар і щосили крутнув коліща. І почув, як Рейчел зробила те саме. Коліща крутнулося на півдюйма, скреготнуло — і зупинилося.

Раптом Толланд побачив, у чому річ. Люк сидів у отворі нерівно. Його заїло — як кришку в банці, яку вставили з перекосом і закрутили. Хоча гумова прокладка сиділа нормально, люкові задрайки зігнулися, а це означало, що люк можна було відкрити лише за допомогою автогену.

Цієї миті люк накрило водою, і Толланда раптом охопив неймовірний всепоглинальний жах. Рейчел Секстон не зможе вибратися з «Тритона».

А на глибині дві тисячі футів під ними зім’ятий фюзеляж гелікоптера «кайова», заповнений боєприпасами та ракетами, швидко ішов на дно, потрапивши в полон до сили земного тяжіння та глибоководного виру. У його кабіні лежав труп Дельта-Один, жахливо спотворений до невпізнанності страшним глибоководним тиском.

І поки вертоліт з навісними ракетами «хелфаєр» спускався кругами, Купол магми на океанському дні, що сяяв у темряві, чекав на нього, немов розжарений посадковий майданчик. Під його триметровою корою булькала і сичала лава, розігріта до тисячі градусів за Цельсієм. Вона дедалі сильніше тиснула, і це означало, що підводний вулкан неминуче вибухне.

128

Стоячи по коліна у воді на кожусі двигуна, Толланд відчайдушно намагався придумати, як урятувати Рейчел.

Не можна дозволити батискафу потонути!

Він обернувся, поглянув на «Гою» і подумав, чи не можна якось причепити до підводного апарата лебідку, щоб тримати його біля поверхні води. Ні, не вийде. їх уже відділяли п’ятдесят ярдів, а Пікерінг вивищувався на капітанському містку, наче римський імператор у головній ложі Колізею під час кривавого видовища.

«Думай, думай! — наказав собі Толланд. — Чому тоне батискаф?»

Механіка плавучості батискафа була надзвичайно простою: баластні баки заповнювалися водою або повітрям залежно від того, куди мав рухатися апарат — угору чи вниз.

Ясно, що зараз баластні баки заповнювалися водою.

Але ж такого не мало бути!

Баластний бак на кожному батискафі мав отвори внизу і вгорі. Унизу — для впуску води, а угорі — для випуску повітря. Нижні отвори називалися заливними отворами, а верхні — випускними клапанами. Останні відкривалися, щоб випустити повітря і впустити воду.

Може, верхні клапани «Тритона» з якоїсь причини виявилися відкритими? Але Толланд не міг собі такого уявити. Він помацав руками верхню частину одного з баластних баків. Випускні клапани були закриті. Та коли він намацував їх, то виявив ще дещо.

Отвори від куль.

Чорт! Коли Рейчел заскочила всередину, спецназівець зрешетив «Тритон» кулями. Толланд негайно пірнув і підплив під батискаф, ретельно проводячи руками по найважливішому з баластних баків — цистерні швидкого занурення. Британці називали її «експресом на дно», німці — «свинцевими черевиками». В обох випадках значення було більш ніж прозорим. Цистерна швидкого занурення, якщо її наповнити водою, надзвичайно швидко тягнула апарат під воду. Провівши рукою по стінках бака, Толланд виявив десятки кульових отворів. І відчув, як вода швидко наповнює бак. «Тритон» готувався до різкого ривка на глибину, подобалося це Толланду чи ні.

Батискаф перебував тепер на глибині трьох футів. Перемістившись до носа, Толланд притиснув обличчя до скла. Рейчел гепала руками об скло і щось кричала. Зачувши в її голосі страх, Майкл відчув себе безсилим. На мить він перенісся в минуле, коли сидів у шпиталі й спостерігав, як помирає кохана жінка, але нічого не міг вдіяти. Однак зараз, під водою, Толланд пообіцяв собі, що такого більше не повториться. «Тобі жити», — сказала Селія, але він не збирався жити далі сам... як колись. Не збирався.

Легені Толланда криком кричали, благаючи повітря, але він усе одно залишався поряд із Рейчел. Щоразу, коли вона била по склу, зринали зграйки повітряних бульбашок, а батискаф просідав усе глибше й глибше. Рейчел щось кричала про воду, яка проходить крізь скло.

Переднє скло пропускає воду.

Дірка від кулі? Навряд чи. Його легені вже не витримували, і Толланд зібрався на поверхню. Коли він пропливав нагору повз велике акрилове скло, то зачепив пальцями шматок гуми, який висмикнувся. Отже, ущільнення пошкодилося під час падіння батискафа. Ще одна погана новина.

На поверхні Толланд тричі глибоко вдихнув, намагаючись прочистити думки. Вода, що просочувалася в кабіну, лише прискорить спуск батискафа на дно. Він уже був на п’ять футів під водою, і Толланд ледь торкався його ступнями. Якщо він добереться до моторного відсіку і знайде балон зі стиснутим повітрям, то зможе скористатися ним для того, щоб продути цистерну швидкого занурення. Хоча продування пробитого бака — Сизифів труд, ця процедура могла б утримати «Тритон» біля поверхні води ще якусь хвилину-дві, а потім пробитий бак заповниться знову.

І що тоді?

Не маючи вибору, Толланд приготувався пірнути. Увібравши в легені максимум повітря, він неприродно розширив їх так, що вони аж заболіли. Треба збільшити ємкість легенів. Набрати більше кисню. Аби більше пробути під водою. Та коли він відчув, як розширилися легені, йому на думку спала дивна ідея.

А що, як збільшити тиск усередині самого підводного апарата? Купол мав пошкоджене ущільнення. Якщо Толланд збільшить тиск усередині кабіни, скляне вікно може луснути й відскочити і Рейчел матиме змогу вибратися.

Він видихнув і постояв на поверхні батискафа, обмірковуючи такий варіант і його реальність. Зрештою, підводний апарат побудували так, що він витримував величезний тиск лише в одному напрямку — ззовні. Логічно? Зсередини ж міцність була набагато нижчою.

Більше того, у «Тритоні» використовувалися уніфіковані з «Гоєю» перепускні клапани, щоб зменшити кількість запасних частин, які доводилося мати на судні. Толланд може просто приєднати шланг подачі балона високого тиску до перепускного клапана аварійної вентиляції, розташованого ліворуч! Від нагнітання тиску в кабіні Рейчел стане дуже боляче, але це допоможе їй вибратися назовні.

Толланд набрав повні легені повітря і пірнув.

На той момент батискаф уже занурився на вісім футів, і темрява та течії сильно заважали орієнтуватися у воді. Швидко знайшовши балон, Толланд приєднав шланг до кабіни і приготувався нагнітати стиснене повітря. Та коли він уже схопився рукою за стопорний клапан, жовтий напис на боці глибоководного апарата нагадав йому, наскільки небезпечним може виявитися такий крок: ОБЕРЕЖНО! СТИСНУТЕ ПОВІТРЯ — 3000 ф/кв. дюйм.

Три тисячі фунтів на квадратний дюйм! Залишалося тільки сподіватися, що скляний купол «Тритона» відскочить іще до того, як величезний тиск у кабіні розчавить легені Рейчел. Це було все одно, що встромляти потужний пожежний брандспойт у гумову кулю з водою і сподіватися, що ця куля швидко лусне.