Дэн Браун – Точка Обману (страница 92)
— Контролере, — затинаючись, мовив Дельта-Один тоном людини, ошелешеної своєю ганьбою. — Я навіть припустити не міг...
«Я теж», — подумав контролер. Вочевидь, вони сильно недооцінили можливості своїх потенційних жертв.
Контролер поглянув на Рейчел Секстон — та якраз піднесла до рота рацію, стежачи поглядом за вертольотом. Коли її голос затріскотів у кабіні «кайови», контролер очікував почути вимогу летіти геть і вимкнути систему глушення, щоб Толланд міг покликати на допомогу. Але слова Рейчел Секстон несподівано виявилися набагато страшнішими.
— Ви спізнилися, — сказала вона. — Ми вже не єдині, хто знає.
Слова на мить повисли відлунням у кабіні гелікоптера. Хоча ця заява прозвучала неймовірною і притягнутою за вуха, усе ж якась імовірність її правдивості залишалася, і тому контролер на хвильку замислився. Успіх проекту передбачав ліквідацію всіх, хто так чи інакше дізнався правду, і, хоча заради збереження таємниці довелося пролити багато крові, треба було пересвідчитися, що кровопролиття більше не буде.
Зважаючи на репутацію Рейчел Секстон як людини, схильної суворо дотримуватися правил поводження з секретною інформацією, контролеру важко було повірити, що вона могла передати її комусь сторонньому.
Рейчел знову заговорила по кодованому каналу:
— Летіть геть, і ми збережемо життя ваших людей. Якщо рушите вперед хоч на дюйм — вони помруть. Геть звідси.
— Ви блефуєте, — відрізав контролер, знаючи, що зараз Рейчел Секстон чує безстатевий механічний голос. — Ви нікому не сказали.
— Хочете ризикнути? Вперед! — вигукнула Рейчел. — Я не змогла зв’язатися з Пікерінгом, тому вирішила перестрахуватися.
Контролер нахмурився. Таке і справді могло трапитися.
— Вони не купуються на нашу хитрість, — сказала Рейчел, поглянувши на Толланда.
Військовик, який висів у механічних пазурах, гмикнув, долаючи біль.
— Ваш автомат порожній, і скоро вертушка відправить вас на той світ. Ви обидва помрете. Ваша єдина надія — це відпустити нас.
«Чорта з два!» — подумала Рейчел, похапливо обмірковуючи наступний крок. Її погляд упав на зв’язаного чоловіка з кляпом у роті, який лежав під підводним апаратом. Від втрати крові у нього почалося марення. Вона схилилася над ним і зазирнула у злі непривітні очі.
— Зараз я витягну кляп і піднесу до твого рота рацію, а ти переконаєш вертоліт летіти геть. Ясно?
Чоловік щиро кивнув.
Рейчел витягла кляп. І військовик плюнув Рейчел в обличчя згустком кривавої слини.
— Суко, я ще доживу до тієї миті, коли ти здохнеш. Вони заріжуть тебе, як свиню, а я втішатимуся кожною миттю твоєї агонії.
Рейчел витерла гарячу слину з обличчя і відчула, як ззаду її підняли дужі руки Толланда і відставили вбік. Трохи притримавши Рейчел, поки вона не відновила рівновагу, він забрав у неї автомат. З його тремтливого дотику вона збагнула, що в душі його щось зламалося. Толланд підійшов до пульта керування, що розташовувався неподалік, поклав руку на важіль і поглянув у вічі чоловіку, який лежав на палубі.
— Удар номер два, завершальний, — сказав океанограф. — На моєму кораблі ти можеш розраховувати лише на це.
З рішучістю та гнівом Толланд посунув важіль униз. І великий люк під «Тритоном» провис донизу, як ляда на шибениці. Зв’язаний військовик коротко верескнув від страху і полетів униз. Шубовснув у вируючий океан. Сплеск був рожевого кольору. Тієї ж миті на нього накинулися акули.
Контролер затрясся від гніву, побачивши, як сильна течія винесла з-під корпусу судна рештки Дельта-Три. Вода, освітлена ліхтарями, була червона від крові. Кілька «молотків» собачилися за якийсь шмат тіла, схожий на руку.
Контролер поглянув униз на палубу «Гої». Дельта-Два і досі висів у пазурах «Тритона», але тепер під ним у палубі зяяла велика діра. Його ноги дриґалися над прірвою. Все, що мав зробити Толланд, — це розтиснути пазурі, і Дельта-Два складе компанію своєму нещасливому напарникові.
— Добре, — сказав контролер по рації. — Стривайте. І нічого не робіть.
Рейчел стояла на палубі, уп’явшись поглядом у кабіну гелікоптера. Навіть з такої відстані контролер побачив рішучість у її очах. Рейчел підняла рацію до рота.
— І досі гадаєте, що ми блефуємо? — спитала вона. — А ви зателефонуйте до комутатора управління військово-космічної розвідки. Спитайте Джима Семільяна. Він зараз на нічному чергуванні в планово-аналітичному відділі. Я розповіла йому все про метеорит. І він вам підтвердить.
Дельта-Один спитав, поглянувши через плече:
— Мені вимкнути систему глушення, щоб ви могли подзвонити?
Контролер споглядав Рейчел і Толланда, які стояли перед ними на палубі як на долоні. Якщо хтось із них спробує скористатися стільниковим телефоном чи радіо, Дельта-Один швидко увімкне систему глушення знову і заблокує можливий дзвінок. Тому ризик був мінімальним.
— Вирубіть глушилку, — наказав контролер, витягуючи стільниковий телефон. — Зараз я переконаюся, що вона бреше. А потім придумаємо, як урятувати Дельта-Два, і завершимо операцію.
А у Ферфаксі операторові центрального комутатора управління військово-космічної розвідки почав уриватися терпець.
— Кажу вам, я не бачу ніякого Джима Семільяна у списку співробітників планово-аналітичного відділу.
Проте людина, яка подзвонила, наполягала:
— А ви пробували інші варіанти написання прізвища? Перевіряли в інших відділах?
Оператор уже перевірила, але про всяк випадок глянула ще раз. За кілька секунд вона відповіла:
— У нас у штаті немає людини на ім’я Джим Семільян. У жодному з варіантів написання.
Дивно, але в голосі абонента прозвучало задоволення:
— Отже, ви абсолютно впевнені, що у вас не працює особа на ім’я Джим Се...
Раптом на лінії почулася якась похаплива метушня. Хтось закричав. Абонент вилаявся і швидко від’єднався.
А на борту «кайови» Дельта-Один несамовито волав од люті, намагаючись якомога швидше увімкнути систему глушення. Надто пізно він усе зрозумів. Серед величезного розмаїття освітлених вимикачів та світлодіодів він не одразу помітив блимання маленького давача, який показував, що з борту «Гої» ведеться передача через супутникову систему.
Факс у лабораторії задоволено пропищав.
СИГНАЛ ЗНАЙДЕНО... ФАКС ВІДПРАВЛЕНО
121
— Що було у відправленому факсі? — вимогливо спитав голос по рації.
Рейчел була рада почути підтвердження, що факс відправлено за планом.
— Залиште цю зону, — сказала Рейчел. — Усе скінчено. Ваша таємниця стала надбанням громадськості. — І вона переповіла нападникам усю щойно відправлену інформацію — неспростовні відомості про те, що метеорит — це шахрайство. — Якщо ви завдасте нам шкоди, то собі ж зробите гірше.
Настала гнітюча пауза.
— Кому ви надіслали факс?
Та Рейчел не збиралася відповідати на це запитання. Їй і Толландові треба було виграти якомога більше часу. І вони розташувалися на палубі біля відкритої ляди на прямій лінії з «Тритоном», щоб гелікоптер не міг поцілити в них, не влучивши при цьому й у військовика, який теліпався в механічних руках.
— Вільямові Пікерінгу, — з надією в голосі висловив припущення контролер. — Ви надіслали факс Вільямові Пікерінгу.
«Відповідь неправильна», — подумала Рейчел. Так, Пікерінг був би її найпершим варіантом, але вона була змушена зробити інший вибір, побоюючись, що нападники вже встигли ліквідувати її шефа. Такий зухвалий крок міг свідчити лише про одне — про моторошну рішучість їхніх ворогів. Тієї миті, коли потрібно було терміново приймати рішення, Рейчел у відчаї надіслала інформацію на єдиний факсовий номер, який пам’ятала.
Вона надіслала факс до офісу свого батька.
Цей номер болісно закарбувався в її пам’яті після смерті матері, коли батько визнав за краще спілкуватися про численні деталі щодо статків, не зустрічаючись із Рейчел. Вона ніколи не думала, що їй доведеться звертатися до батька у скрутну годину, але сьогодні цей чоловік мав дві критично важливі риси: політичну спонуку без вагань оприлюднити інформацію про метеорит і достатній вплив, щоб зателефонувати до Білого дому, аби той відкликав свою команду кілерів.
Хоча, скоріш за все, о такій пізній годині батька в офісі не було, Рейчел знала, що він надійно забезпечив його охорону, перетворивши на справжній сейф. Фактично Рейчел послала інформацію до сейфа, який має замок з годинниковим механізмом. Навіть якщо нападники і прознають, куди пішла інформація, навряд чи вони зможуть проникнути крізь щільну державну охорону в офісній будівлі імені Філіпа А. Гарта і непоміченими прокрастися до батькового кабінету.
— Хоч би куди ви не надіслали факс, — почувся голос згори, — ви наражаєте ту людину на велику небезпеку.