Дэн Браун – Точка Обману (страница 37)

— Доволі переконливі аргументи, — зазначила Габріель, — і можу вас запевнити, що сенатор Секстон серйозно на них зважатиме, якщо йому коли-небудь доведеться розглядати цей законопроект. Але дозвольте спитати — який стосунок усе це має до мене?

Очі Тенч, що виднілися крізь сигаретний дим, лиховісно звузилися.

— Багатьом людям страх як кортить заробити на космосі купу грошей, і лобісти посилюють свій тиск, аби зняти всі обмеження і відкрити шлюзи. Право вето, яке має президент, — це єдина перешкода на шляху до приватизації... на шляху до повної анархії в космосі.

— Виходить, президент Захарій Герні молодець, що наклав вето на цей законопроект.

— Але я боюся, що ваш кандидат не буде настільки розважливим у разі свого обрання.

— Повторюю — сенатор, якщо його оберуть, ретельно зважить усі за і проти, приймаючи рішення стосовно цього законопроекту.

Але Тенч явно не поділяла її впевненості.

— А ви знаєте, скільки коштів витрачає сенатор Секстон на свою рекламу в засобах масової інформації?

Це запитання здалося Габріель дещо дивним.

— Ці цифри відомі широкій громадськості, ніхто не робить з них таємниці.

— Понад три мільйони на місяць.

Габріель знизала плечима.

— Приблизно стільки... — Ця цифра більш-менш відповідала дійсності.

— Це дуже багато грошей, ви так не вважаєте?

— А він має дуже багато грошей.

— Так, він усе добре спланував у своєму житті. Точніше, уклав вигідний шлюб. — Тенч зробила паузу і видихнула дим. — Така сумна історія вийшла з його дружиною Кетрін. Її смерть стала для нього страшним ударом. — Тенч трагічно зітхнула, вочевидь удавано. — Вона померла не так давно, наскільки я пам’ятаю?

— Або ви почнете говорити конкретно, або я зараз піду.

Тенч закашлялася, а потім простягнула руку до товстого коричневого конверта. Витягнувши з нього невеличкий стос скріплених паперів, вона подала його Габріель.

— Це фінансова звітність Секстона.

Габріель здивовано переглянула документи. Звітність за декілька останніх років. Хоча помічниця сенатора і не була втаємничена в тонкощі секстонівських фінансів, вона інтуїтивно відчула, що ці дані справжні: банківські рахунки, рахунки кредитних карток, акції, нерухомість, борги, прибутки на вкладений капітал і збитки.

— Це приватна інформація. Де ви її роздобули?

— Моє джерело інформації — не ваша справа. Але якщо ви завдасте собі клопоту вивчити ці документи, то чітко побачите, що сенатор Секстон не має тих грошей, які зараз витрачає. Після смерті Кетрін він розтринькав велику частину її спадку на невдалі інвестиції, предмети розкоші та на забезпечення своєї перемоги на попередніх партійних виборах. Півроку тому ваш кандидат був банкрутом.

Може, вона блефує? Якщо Секстон і справді збанкрутів, то цього не можна було сказати з його поведінки. Навпаки: він щотижня замовляв дедалі більше політичної реклами.

— Ваш кандидат, — продовжила Марджорі Тенч, — витрачає грошей у чотири рази більше за президента. А власних коштів він не має.

— Ми отримуємо багато пожертв.

— Так, декотрі з них законні.

Габріель різко підвела голову.

— Прошу?

Тенч нахилилася через стіл, і Габріель відчула її нікотиновий подих.

— Габріель Еш, зараз я поставлю вам запитання і раджу дуже добре подумати, перш ніж відповідати. Позаяк од вашої відповіді залежить, чи проведете ви кілька наступних років за ґратами, чи залишитеся на волі. Вам відомо про те, що сенатор Секстон бере величезні незаконні суми від космічних компаній, які сподіваються заробити мільярди від приватизації НАСА?

Габріель отетеріло витріщилася на неї.

— Це абсурдне припущення!

— Ви хочете сказати, що вам невідомо про цей бік його діяльності?

— Гадаю, якби сенатор і справді брав такі величезні хабарі, як ви кажете, то я б неодмінно про це знала.

Тенч холодно посміхнулася.

— Габріель, я розумію, що сенатор Секстон — не зовсім чужий вам чоловік і ви багато про нього знаєте, але запевняю: ви ще дуже багато не знаєте про цього чоловіка.

Габріель обурено підвелася.

— Нашу зустріч закінчено.

— Навпаки, — заперечила Марджорі Тенч, дістаючи з конверта решту його вмісту і розкладаючи на столі. — Наша зустріч тільки-но починається.

44

У «гримерці» житлосфери Рейчел Секстон відчула себе астронавтом, коли надягала автономний захисний костюм чорного кольору. Цей суцільний костюм нагадував надувний підводний скафандр. Його двошарова м’яка тканина з «ефектом пам’яті» мала отвори, крізь які подавався щільний гель, що допомагав регулювати температуру тіла як у.гарячому, так і в холодному довкіллі.

Коли Рейчел натягувала на голову еластичний каптур костюма, її погляд упав на директора НАСА. Він стояв біля дверей наче вартовий і був явно невдоволений цією невеличкою вимушеною експедицією.

Оснащуючи кожного всім необхідним, Нора не припиняла лаятися.

— А оцей — для недоумкуватих опецьків, — сказала вона, кидаючи Марлінсону його костюм.

Толланд майже встиг надягнути свій.

Коли Рейчел повністю застебнулася на зіпер, Нора знайшла на її костюмі клапан і приєднала до нього впускну трубку, обкручену навколо сріблястого бачка.

— Вдихніть, — наказала Нора, відкриваючи клапан.

Рейчел почула сичання, і костюм почав стискатися навколо неї завдяки гелю з «ефектом пам’яті». Відчуття було таке, наче опускаєш у воду руку в гумовій рукавичці.

Коли на її голові надувся каптур, він натиснув їй на вуха, від чого всі звуки стали приглушеними. «Я буцімто в коконі», — подумала Рейчел.

— Найкраще в цьому костюмі, — зазначила Нора, — це його підкладка. Можна впасти на дупу і нічого при цьому не відчути.

І Рейчел їй повірила, бо почувалася так, наче її зашили в матрац.

Нора подала їй декілька інструментів — льодоруб, а також застібки і карабіни зв’язки, які вона прикріпила до ременя, пристебнутого до талії Рейчел.

— І все це для того, щоб пройти якихось двісті ярдів? — спитала Рейчел.

Нора звузила очі.

— Ви йдете чи ні?

Толланд підбадьорливо кивнув Рейчел.

— Нора просто перестраховується.

Коркі, посміюючись, підключився до резервуара і надув свій костюм.

— Таке враження, що я увібрався у величезний презерватив.

Нора роздратовано простогнала.

— Хлопче, час би вже знати, що таке презерватив і як ним користуватися, незайманий ти наш.

Толланд присів біля Рейчел. Зав’язуючи їй важкі черевики та прикріплюючи до них шпичаки, він слабко посміхнувся.

— Ти дійсно хочеш піти? — У його очах промайнув вираз майже батьківської турботи, і вона одразу ж відчула симпатію до цього чоловіка.

Рейчел сподівалася, що Майкл не помітив її зростаючої триноги. Двісті ярдів... це ж зовсім недалеко.

— А ти, певно, думав, що захват можна відчути лише у відкритому морі під час сильного шторму?