Дэн Браун – Точка Обману (страница 2)

«Почалося», — подумала Рейчел.

— Я отримала твоє повідомлення. Що сталося?

— А мені що — вже не можна запросити свою доньку на сніданок?

Рейчел давно призвичаїлася, що батько рідко коли запрошував її зустрітися, не маючи при цьому якогось прихованого мотиву.

Сенатор відсьорбнув кави.

— Ну, розповідай — як твої справи?

— Справ багато. А я бачу, твоя кампанія проходить успішно.

— Заради Бога, тільки не про це. — Секстон нахилився над столиком і стишив голос: — А як той хлопець із Держдепартаменту, з яким я тебе познайомив?

Рейчел зітхнула, переборюючи бажання поглянути на годинник.

— Татку, я й справді не мала часу йому зателефонувати. І, будь ласка, припини...

— Треба вчитися викроювати час для важливих речей, Рейчел. Без кохання все решта не має сенсу.

Їй одразу ж спали на думку кілька варіантів дотепної відповіді, але Рейчел визнала за краще промовчати. Бо батько полюбляв повчати і це йому добре вдавалося.

— Татку, ти хотів мене бачити? Сказав, що це — щось важливе.

— Так, важливе. — Він прискіпливо подивився на неї.

Рейчел відчула, як під цим поглядом розтала перша лінія її оборони, і подумки чортихнулася, віддаючи належне непереборному шармові свого батька. Сенаторові очі були подарунком долі, і Рейчел відчувала, що цей подарунок зможе довести його аж до Білого дому. Він запросто міг наповнити ці очі слізьми, а за мить — осушити їх і перетворити на кришталево чисте вікно душі, крізь яке він подає руку довіри всім і кожному. «Вся справа — в довірі», — полюбляв казати її батько. Сенатор уже давно втратив довіру Рейчел, але натомість швидко завойовував довіру всієї країни.

— Маю дещо тобі запропонувати, — мовив сенатор Секстон.

— Стривай, дай здогадатися, — відповіла Рейчел, намагаючись відновити свої оборонні позиції. — Якийсь багатий та відомий холостяк шукає собі молоду дружину?

— Люба, не треба себе дурити. Ти не така вже й молода.

У Рейчел з’явилося вже знайоме боязке відчуття, яке часто супроводжувало її зустрічі з батьком.

— Я хочу кинути тобі рятувальний круг, — сказав він.

— А я й не знала, що тону.

— Ти — не тонеш. Тоне президент. І тобі слід зіскочити з корабля, поки не стало запізно.

— Здається, ми вже про це говорили, еге ж?

— Подумай про своє майбутнє, Рейчел. Можеш піти працювати до мене.

— Сподіваюся, ти не для цього запросив мене на сніданок?

У фасаді напускного спокою сенатора з’явилася маленька тріщина.

— Рейчел, ти не можеш не розуміти, що твоя робота з ним кидає тінь на мене. І на мою кампанію.

Рейчел зітхнула. Вони з батьком уже не раз про це говорили.

— Татку, я працюю не на президента. Я з ним навіть не знайома. Я працюю в Ферфаксі, заради Бога!

— Політика — це чисте сприйняття, Рейчел. І тому зовні виглядає так, наче ти працюєш саме на президента.

Рейчел перевела подих, намагаючись стриматися.

— Я доклала багато зусиль, щоб отримати цю роботу, татку. І тому не збираюся її кидати.

Сенатор звузив очі.

— Знаєш, часом твій егоїзм і справді...

— Сенаторе Секстон! — мовив репортер, несподівано вигулькнувши біля столу.

Настрій сенатора одразу ж пом’якшав. Рейчел невдоволено простогнала і взяла булочку з кошика, що стояв на столі.

— Я Ральф Сніден з «Вашингтон пост», — продовжив журналіст. — Можна поставити вам декілька запитань?

Сенатор посміхнувся і промокнув рота серветкою.

— Із задоволенням, Ральфе. Тільки поспішай. Я не люблю пити охололу каву.

Репортер нещиро засміявся.

— Звісно, сер. — Він витяг мініатюрний записувальний пристрій і увімкнув його. — Сенаторе, ваші виборчі телевізійні ролики закликають законодавчу владу забезпечити однакові зарплати для жінок та чоловіків, а також зменшити податки для новостворених сімей. Ви можете коротко обґрунтувати ці вимоги?

— Аякже. Просто я великий симпатик сильних жінок та міцних родин.

Рейчел ледь не вдавилася своєю булочкою.

— До речі, про сім’ї, — продовжив репортер. — У ваших виступах ви багато уваги приділяєте освіті. І пропонуєте дуже суперечливе скорочення декотрих бюджетних витрат заради збільшення фінансування державних шкіл.

— Я вважаю, що діти — це наше майбутнє.

Рейчел повірити не могла, що її батько опустився до цитування популярних пісень.

— І останнє запитання, пане сенатор. За останні кілька тижнів ваш рейтинг, за даними опитувань, стрімко підскочив. Президента має занепокоїти цей факт. Що є причиною вашого успіху?

— Гадаю, це пов’язано з довірою. Американці починають бачити, що нинішньому президентові не можна довіряти: він не здатен вжити рішучих заходів, які зараз так необхідні нашій країні. Захмарні витрати уряду щоденно заганяють нашу країну дедалі глибше у борг, і американці починають усвідомлювати, що настав час не марнувати, а ремонтувати.

Рятуючи Рейчел від смертної кари через вислуховування батькової риторики, в її сумочці озвався пейджер. Зазвичай його різке електронне пищання бувало неприємною несподіванкою, що недоречно переривала розмову, але зараз воно прозвучало мало не солодкою мелодією.

Сенатор невдоволено насупився — його посміли перервати!

Рейчел вивудила пейджер з сумочки і натиснула в певній послідовності п’ять кнопок, підтверджуючи, що саме вона і є тією особою, що тримає пристрій. Пищання припинилося, і почав блимати рідкокристалічний дисплей. За п’ятнадцять секунд вона отримає засекречене текстове повідомлення.

Сніден радісно вишкірився на сенатора.

— Вочевидь, ваша донька — дуже зайнята жінка. Приємно бачити, що ви все одно знаходите час у ваших щільних розкладах, аби разом пообідати.

— Як я вже сказав, сім’я — це найголовніше.

Сніден кивнув, а потім його погляд враз посуворішав.

— А дозвольте вас спитати, пане сенатор, — як вам з донькою вдається долати конфлікт інтересів?

— Конфлікт? — сенатор Секстон з удаваним нерозумінням сіпнув головою. — Який конфлікт?

Рейчел підвела очі вгору, аж скривившись від невдалого акторства батька. Вона прекрасно знала, про що йдеться. «Бісові репортери», — подумала вона. Половина з них — на утриманні політиків. Запитання, яке щойно прозвучало, на жаргоні журналістів мало назву «грейпфрут». Тобто воно мало виглядати як несподіванка, хоча насправді було заздалегідь зрежисованою «домашньою заготовкою» для прояснення декотрих моментів у вигідному для сенатора світлі — така собі зручна подача у баскетболі: тільки хапай м’яча і забивай його у кошик.

— Ну, розумієте, пане сенатор... — прокашлявся репортер, удаючи збентеження від власного запитання. — Конфлікт полягає в тому, що ваша дочка працює на вашого опонента.

Сенатор Секстон вибухнув сміхом, розряджаючи начебто напружену атмосферу.

— Ральфе, по-перше, ми з президентом не опоненти. Просто ми патріоти, але маємо різні погляди на те, як слід керувати країною, яку обидва любимо.

Журналіст аж засяяв од щастя: йому вдалося вивудити саме такий вираз, на який він сподівався.

— А по-друге?

— А по-друге, моя донька працює не на президента, її наймає розвідувальне відомство. Вона систематизує розвідувальні дані й надсилає їх до Білого дому. Це не така вже й висока посада. — Сенатор замовк і поглянув на Рейчел. — Якщо вже на те пішло, то я навіть не певен, що ти, моя люба, особисто знайома з президентом, чи не так?

Рейчел витріщилася на батька, мало не пропікаючи його гнівним поглядом.