Дэн Браун – Точка Обману (страница 19)

— Боже, Майку! Ми замерзаємо собі на Північному полюсі, а він навіть тут примудряється відшукати собі подружку! Краще б я на телебачення подався працювати!

Майкл Толланд явно знітився.

— Міс Секстон, будь ласка, не ображайтеся на доктора Марлінсона. Свій брак тактовності він цілком компенсує масою даремних, нікому не потрібних знань про наш великий і безкрайній Всесвіт.

Коркі наблизився до них:

— Щиро радий бачити вас, пані. Пробачте, не розчув ваше ім’я.

— Рейчел, — відрекомендувалася гостя, — Рейчел Секстон.

— Секстон? — Коркі грайливо охнув. — Сподіваюся, ви не родичка того самого недалекоглядного й безрозсудного сенатора?

Толланд поморщився.

— Правду кажучи, Коркі, сенатор Секстон — батько Рейчел.

Коркі припинив сміятися та якось одразу похнюпився.

— Знаєш, Майку, думаю, не випадково мені так не щастить у стосунках з жінками.

22

Коркі Марлінсон, лауреат премії з астрофізики, провів Рейчел і Толланда до свого робочого місця і почав нишпорити, перебираючи інструменти і зразки породи. Він рухався, як міцно стиснута пружина, що ось-ось мала розпрямитися.

— Що ж, міс Секстон, — мовив він, тремтячи від радісного збудження, — зараз я прочитаю вам короткий, півхвилинний курс початкового метеоритознавства. Автор — Коркі Марлінсон.

Толланд підморгнув Рейчел — мовляв, виявляйте терплячість.

— Сприймайте його таким, як він є. Цей хлопець і справді колись хотів стати актором.

— Еге ж, а Майк мріяв стати поважним науковцем. — Із цими словами Коркі понишпорив у коробці з-під взуття, видобув звідти шматочки зразків породи і розклав їх на своєму робочому столі. — Перед вами — три основні типи метеоритів, що існують у Всесвіті.

Рейчел поглянула на три камінчики. Усі вони були схожі на грубі сфероїди завбільшки з м’ячик для гольфу. І кожен був розділений навпіл, аби було видно його поперечний перетин.

— Усі метеорити, — продовжив Марлінсон, — складаються з різної кількості нікелево-залізних сплавів, силікатів та сульфідів. Ми класифікуємо їх, виходячи зі співвідношення металу й силікатів.

Рейчел відчула, що півхвилинний початковий курс триватиме набагато довше, аніж півхвилини.

— Ось цей перший зразок, — сказав Коркі, показуючи на блискучий чорний камінь, — метеорит із металевим осердям. Дуже важкий. Цей маленький хлопчик приземлився в Антарктиці кілька років тому.

Рейчел уважно придивилася до камінця. Він мав явно позаземний вигляд — булька важкого сіруватого заліза з обсмаленою та почорнілою зовнішньою кіркою.

— Цей обвуглений зовнішній шар називається «кора плавлення», — пояснив Коркі. — Вона утворюється в результаті дії надзвичайно високих температур під час входження метеорита в атмосферу. Всі метеорити мають таку обвуглену кірку. — І Марлінсон швидко перейшов до другого зразка. — А оцей зветься «кам’яно-залізним метеоритом».

Рейчел поглянула на камінь і відзначила, що він теж був обвуглений. Однак він мав світло-сірий колір, а його поперечний перетин нагадував кольоровий колаж кутастих фрагментів — як у дитячому калейдоскопі.

— Гарненький який! — сказала Рейчел.

— Та що ви кажете, він просто розкішний! — І Коркі цілу хвилину розводився про високий уміст олівіну, що давав зеленуватий відблиск, а потім драматичним жестом узяв третій — останній — зразок і подав його Рейчел.

Вона взяла метеорит у руку. Цей камінь, сірувато-брунатного відтінку, нагадував граніт і був важчий за аналогічні земні камені, але не набагато. Єдиною ознакою його позаземного походження була кора плавлення — обсмалена зовнішня поверхня.

— А оце, — мовив Коркі, даючи зрозуміти, що лекція добігає кінця, — типовий кам’яний метеорит. Представник найпоширенішого типу метеоритів. Понад дев’яносто відсотків знайдених на землі метеоритів підпадають під цю категорію.

Рейчел здивувалася. Вона завжди уявляла метеорити такими, як перший зразок, — шматок металу нетутешнього вигляду. А той метеорит, який вона тримала в руці, був схожий на звичайний земний камінь. За винятком обвугленої поверхні, він мав такий вигляд, наче його знайшли на березі моря.

Очі Коркі аж світилися від збудження.

— Метеорит, похований під кригою отут, на льодовику Мілна, — це кам’яне утворення, дуже схоже на те, яке ви тримаєте. Кам’яні метеорити майже ідентичні нашим земним каменям вулканічного походження, і тому їх важко виявити. Це стає можливим завдяки суміші легких силікатів — польового шпату, олівіну та піроксену. Начебто нічого особливого.

«Та отож», — подумала Рейчел, віддаючи зразок.

— Цей метеорит схожий на звичайний камінь, який поклали до каміна і який там обвуглився.

Коркі вибухнув сміхом.

— Це ще той камін! Доменна піч і близько не здатна відтворити той жар, який відчуває метеорит, входячи в атмосферу Землі. Вони спопеляються!

Толланд із розумінням посміхнувся Рейчел.

— Це позитивний момент. Інакше б вони сипалися нам на голови.

— Візьмімо ось це, — сказав Коркі, беручи у Рейчел зразок метеорита. — Уявімо, що цей прибулець має розмір завбільшки з будинок. — 3 цими словами він підняв метеорит над головою. — Ось він пливе у космосі, мандруючи Сонячною системою, увесь просякнутий космічним холодом — мінус сто градусів за Цельсієм.

Толланд тихенько посміювався, вочевидь, він уже не раз був свідком театральної постановки «Прибуття метеорита на острів Елсмір» у виконанні Коркі.

Марлінсон почав поволі опускати зразок.

— Наш метеорит рухається до Землі. І коли він підлітає надто близько, сила земного тяжіння захоплює його, він прискорюється, прискорюється...

Рейчел спостерігала, як Коркі відтворює траєкторію метеорита, зображуючи його прискорення під дією сили тяжіння.

— І ось він уже мчить із шаленою швидкістю! — вигукнув Марлінсон. — Понад десять миль за секунду — це тридцять шість тисяч миль за годину! На висоті 135 кілометрів над поверхнею Землі він починає зазнавати дії атмосферного тертя. — Коркі несамовито затряс камінець, наближаючи його до крижаної долівки. — Впавши нижче ста кілометрів, він починає світитися! А тим часом щільність атмосфери зростає і тертя стає неймовірно сильним! Повітря довкола метеорита теж розжарюється, і матеріал на його поверхні плавиться від високої температури. — Коркі зашипів і забулькав, додаючи звукових ефектів до своєї розповіді. — Ось він швидко промайнув позначку вісімдесят кілометрів, і його поверхня нагрівається до восьмисот градусів Цельсія!

Рейчел спостерігала, не вірячи своїм очам, як лауреат премії з астрофізики з хлопчачим ентузіазмом стрясає метеорит, булькає і сичить.

— Шістдесят кілометрів! — вигукнув Марлінсон. — Наш метеорит наштовхується на стіну повітря. Воно надзвичайно щільне! Воно протидіє падінню з силою, що у триста разів перевищує силу тяжіння! — Коркі видав скреготливий звук автомобільних гальм і різко уповільнив рух космічного прибульця. — Метеорит враз охолоджується і припиняє світитися. Його політ стає невидимим. А розплавлена поверхня миттєво охолоджується до стану обвугленої кірки.

Рейчел почула, як Толланд досадливо простогнав, коли Коркі став навколішки, щоб зобразити фінальний акт — удар метеорита об землю.

— І ось, — сказав Коркі, — наш величезний метеорит проноситься в нижніх шарах земної атмосфери. — Стоячи навколішки, він зобразив, як камінь наближається до землі скісною траєкторією. — Він рухається в напрямку Північного Льодовитого океану під гострим кутом... падає... падає... схоже, що він зараз відскочить від поверхні океану, як плаский камінець... і нарешті... — 3 цими словами науковець доторкнувся зразком до крижаної долівки. — Геп!

Рейчел аж підскочила.

— Удар просто страшний! Метеорит вибухає! Його уламки розлітаються, кружляючи і підстрибуючи поверхнею океану. — І Коркі, як в уповільненому кіно, почав котити і перекидати зразок по уявній поверхні океану, наближаючи його до ніг Рейчел. — Один шматок метеорита скаче, перевертаючись, до острова Елсмір. — І Коркі притиснув камінець до великого пальця на нозі Рейчел. — Підскочивши на поверхні океану, він вистрибує на суходіл... — Камінь перемістився по язику черевика Рейчел і зупинився біля кісточки її ноги. — ...і нарешті зупиняється аж на льодовику Мілна, де його швидко вкривають сніг та лід, захищаючи від атмосферної корозії. — Коркі підвівся і посміхнувся.

Рейчел аж рота розкрила від подиву, надзвичайно вражена розповіддю. А потім розсміялася і сказала:

— Що ж, докторе Марлінсон, ваше пояснення вийшло винятково...

— Наочним? — підказав Коркі.

— Десь так, — посміхнулася Рейчел.

Науковець знову подав їй зразок.

— Ось погляньте на поперечний перетин.

Рейчел подивилася, але нічого особливого не помітила.

— Поверніть його під світло, — підказав Толланд приязно. — І придивіться ретельніше.

Рейчел піднесла камінь до очей і повернула його під світло сліпучих галогенних ламп. І нарешті побачила — малесенькі блискучі металеві вкраплення. Десятки їх було розпорошено по всій поверхні перетину, наче малесенькі краплини ртуті, кожна приблизно міліметр завбільшки.

— Ці маленькі краплинки називаються хондри, — пояснив Коркі. — І вони трапляються лише в метеоритах.

Рейчел примружилася і поглянула на краплинки.

— А й справді, я ніколи не бачила нічого подібного.

— І не побачите! — з упевненістю заявив Коркі. — Хондри — це така геологічна структура, якої на Землі просто не існує. Декотрі з них є надзвичайно древніми; вочевидь, вони складаються з первісних матеріалів Усесвіту. Інші — набагато молодші, на кшталт тих, що ви тримаєте у себе в руці. Хондрам у цьому метеориті всього-на-всього сто дев’яносто мільйонів років.