Дэн Браун – Джерело (страница 56)

Відтоді з допомогою Марка і нових друзів Авіла почав вибиратися з бездонного провалля відчаю. Він повернувся до регулярних тренувань, харчувався корисно, а головне — заново відкрив свою віру.

За кілька місяців, коли фізіотерапія вже завершилася, Марко подарував Авілі оправлену в шкіру Біблію, де виділив із десяток цитат.

Авіла поглянув на кілька з них:

ДО РИМЛЯН 13:4

А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона [влада] — Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло.

ПСАЛОМ 94:1

О Боже, відплати, Господи;

о Боже, відплати, явися в сяйві!

2 ДО ТИМОТЕЯ 2:3

Отож, перенось труди й ти, як добрий воїн Христа Ісуса.

— Не забувайте, — з усмішкою сказав йому Марко, — коли зло здіймає голову у світі, Бог через кожного з нас по-своєму діє, чинить Свою волю на землі. Прощення — не єдиний шлях до спасіння.

Розділ 58

ConspiracyNet.com

ОСТАННІ НОВИНИ

ХТО Б ВИ НЕ БУЛИ — ПОВІДОМЛЯЙТЕ НОВУ ІНФОРМАЦІЮ!

Цього вечора небайдужий громадянин monte@iglesia.org надав надзвичайний обсяг інсайдерської інформації нашому сайту ConspiracyNet.com.

Дякуємо!

З огляду на те, що незнайомець, який називає себе Монте, уже повідомив надзвичайно надійні, унікальні дані, ми з упевненістю звертаємося до нього зі скромним проханням:

МОНТЕ — КИМ БИ ВИ НЕ БУЛИ — ЯКЩО ВАМ ВІДОМО ЩО-НЕБУДЬ ПРО ЗМІСТ ЗІРВАНОЇ ПРЕЗЕНТАЦІЇ КІРША — БУДЬ ЛАСКА, НАПИШІТЬ НАМ!!

#звідкими

#кудимипрямуємо

Дякуємо.

Уся команда ConspiracyNet

Розділ 59

Роберт Ленґдон обшукував останні полиці в бібліотеці Едмонда й занепадав духом. Надворі дедалі гучніше завивали у дві ноти сирени машин поліції, які зупинялися просто перед Касою Міла. Крізь маленькі віконця Ленґдон бачив спалахи мигалок.

«Ми у пастці, — зрозумів він. — Нам потрібен сорокасемизначний пароль — інакше виходу не буде!»

Та, на жаль, Ленґдон досі так і не побачив жодної поетичної книжки.

Полиці останнього стелажа були глибші, і там виявилась Едмондова колекція великоформатних видань. Ленґдон рухався понад стелажем, проглядав назви й бачив книги, які відображували пристрасть Кірша до всього найкрутішого і найновішого в сучасному мистецтві.

Serra… Koons… Hirst… Bruguera… Basquiat… Banksy… Abramović…

Колекція різко уривалася — далі починалися маленькі книжки, і Ленґдон став придивлятися до них у надії знайти поетичну збірку.

«Нічого».

Книжки містили критику й коментарі до абстрактного мистецтва, і Ленґдон упізнав ті, які Едмонд давав йому почитати.

НА ЩО ВИ ДИВИТЕСЬ?

ЧОМУ ВАША П’ЯТИРІЧНА ДИТИНА НЕ МОЖЕ ЗРОБИТИ ТАКЕ САМЕ

ЯК ВИЖИТИ СЕРЕД СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

«Усе намагаюся, насилу виживаю», — подумав Ленґдон і посунув далі. Обійшов ще одне ребро і став переглядати наступні полиці.

«Книги з модернізму… — міркував він. Уже з першого погляду Ленґдон зрозумів, що ця сукупність книг присвячена давнішому періоду. — Принаймні рухаємося назад у часі… до того мистецтва, яке я розумію».

Ленґдон швидко проглядав корінці: біографії, систематичні каталоги імпресіоністів, кубістів, сюрреалістів, які вражали світ у 1870—1960-х роках новим баченням мистецтва.

Van Gogh… Seurat… Picasso… Munch… Matisse… Magritte… Klimt… Kandinsky… Johns… Hockney… Gauguin… Duchamp… Degas… Chagall… Cézanne… Cassatt… Braque… Arp… Albers…

Цей стелаж закінчувався останнім архітектурним ребром, і Ленґдон пройшов далі — наступною секцією бібліотека завершувалася. Там, схоже, стояли книги про митців, яких Едмонд у присутності Ленґдона полюбляв називати «школою мертвих білих зануд» — власне, це визначення стосувалося всіх, хто працював до середини ХІХ століття.

На відміну від Едмонда, Ленґдон серед старих майстрів почувався в рідній стихії.

Vermeer… Velázquez… Titian… Tintoretto… Rubens… Rembrandt… Raphael… Poussin… Michelangelo… Lippi… Goya… Giotto… Ghirlandaio… El Greco… Dürer… da Vinci… Corot… Caravaggio… Botticelli… Bosch…

У тій останній частині бібліотеки найбільшим предметом була велика скляна вітрина під важким замком. Ленґдон зазирнув і побачив за склом давню скриньку, оббиту шкірою, — вона, вочевидь, ховала в собі велику стару книгу. Літери на скриньці ледве можна було вирізнити, однак Ленґдон побачив достатньо, щоб зрозуміти, що лежить усередині.

«Боже мій! — подумав він, розуміючи, чому ця книжка схована під замком, аби не потрапляти в руки випадковим гостям. — Вона, певне, коштує шалених грошей!»

Ленґдон знав: збереглися лічені примірники цього видання легендарного митця, і їхня цінність дуже висока.

«Не дивно, що Едмонд вклав свої гроші в цю книжку», — подумав він, згадуючи, що Едмонд колись говорив про цього британця як про «єдину людину домодерної доби, яка справді мала уяву». У цьому Ленґдон із Кіршем не погоджувався, але особливу симпатію Едмонда добре розумів. «Вони обидва з того самого тіста!»

Ленґдон присів і придивився до золотого тисненого напису: «Повне зібрання творів Вільяма Блейка».

«Вільям Блейк! — промовив про себе Ленґдон. — Едмонд Кірш межі вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століть!»

Блейк був рідкісним генієм — різнобічним, активним світилом, чий малярський стиль настільки випередив свій час, аж дехто вважає, що Вільям зміг чарівним чином зазирнути в майбутнє у снах. Надзвичайно впізнавані його натхненні релігійні картини — зображення ангелів, демонів, сатани, Бога, міфічних істот, біблійні сюжети, а також пантеон божеств із духовних видінь митця.

«І так само як Кірш, Блейк радо кидав виклик християнству».

Ленґдона осяяло.

«Вільям Блейк!»

Він перевів подих.

Оскільки Блейк трапився професорові на очі серед сонму художників, то Ленґдон не одразу подумав про надзвичайно важливу грань його містичного дару.

«Адже Блейк не лише малював…

Блейк був плідним поетом!»

Серце Ленґдона закалатало. У своїх віршах Блейк висловлював революційні ідеї, за духом дуже близькі Едмондові. Власне, під найвідомішими висловами Блейка — із «сатанинських» творів на кшталт «Шлюбу Раю і Пекла» — Едмонд би охоче підписався.

УСІ РЕЛІГІЇ — ОДНЕ

НЕМАЄ ПРИРОДНОЇ РЕЛІГІЇ

Ленґдон згадав, що Едмонд казав про свій улюблений рядок. «Він говорив Амбрі, що це “пророцтво”». Ленґдон розумів, що мало який поет у всій історії людства настільки заслуговує на звання пророка, як Вільям Блейк, який у 1790-х роках написав дві темні, похмурі поеми:

АМЕРИКА: ПРОРОЦТВО

ЄВРОПА: ПРОРОЦТВО

У Ленґдона були примірники обох творів — елегантні репродукції поем в авторському рукописному оформленні, з ілюстраціями.

Ленґдон дивився на скриньку в шафі.

«Оригінали обох “пророцтв” Блейка мали б друкуватися як великоформатні ілюстровані тексти!»