Дебора Харкнесс – Сповідь відьом. Тінь ночі (страница 130)

На жаль, я не знала правил — ані правил лицарського турніру, ані магічних правил. Це мені чітко дала зрозуміти Гуді Альсоп, коли я вирушала до Праги: «Усе, що ти зараз маєш, це неслухняний дракон, сильне, майже сліпуче сяйво та схильність ставити запитання, які тягнуть за собою шкідливі відповіді та несприятливі наслідки». Я нехтувала навчанням своєму ткацькому ремеслу заради придворних інтриг, припинила осягати свою магію, а натомість погналася за манускриптом Ешмол-782. Можливо, якби я зосталася в Лондоні, то до цього часу вже б знала, як вибратися з халепи, в яку зараз потрапила.

А тепер стою прив’язана до товстої палі як та відьма, засуджена до спалення.

«Думай. Борися за життя».

— Треба ще раз спробувати, — сказала Луїза. Її слова затихли на відстані — то вона повернула свого коня і поїхала геть.

— Не роби цього, Кіте, — сказала я. — Подумай лише, чим це стане для Метью. Якщо ти хочеш, щоб я пішла, я піду.

— Твої обіцянки нічого не варті, відьмо. Ти все одно схрестиш за спиною пальці і знайдеш спосіб відбрехатися від своїх запевнень. Я бачу над тобою сяйво навіть зараз, коли ти намагаєшся спрямувати свою магію проти мене.

«Сліпуче сяйво. Запитання, які тягнуть за собою шкідливі відповіді та несприятливі наслідки. І неслухняний дракон».

Усе завмерло.

— Що робити будемо? — спитала я свою вогнедишну тваринку.

У відповідь вона ляснула крилами і розпростерла їх на всю ширину. Крила просунулися крізь мої ребра, крізь плоть і вийшли назовні по обидва боки мого хребта.

А сама драконка залишилася там, де й була, бережливо огорнувши мою утробу своїм хвостом. Обережно визирнувши з-за моєї груднини, вона блиснула сріблясто-чорними очима і знову махнула крилами.

— Борися за своє життя, — прошепотіла вона у відповідь, і з її словами у повітря наді мною здійнялося покривало сірого туману.

Від сильного удару крил дерев’яна паля, до якої я була прив’язана, тріснула навпіл, а її гострі шпичасті краї розрізали мотузку, що стягувала мені кисті. Щось гостре й схоже на пазурі розітнуло і пута на моїх ногах. Я піднялася на двадцять ярдів угору саме в ту мить, коли Кіт із Луїзою вскочили на конях у хмарину сірого туману, яка збила їх з пантелику й дезорієнтувала. Вони мчали надто швидко і тому не встигли ані зупинитися, ані змінити напрям руху. Їхні списи схрестилися, сплуталися, і від сильного зіткнення вони повилітали з сідел і гепнулися на втоптану землю.

Я зірвала пов’язку з очей непошкодженою рукою — і відразу ж побачила Енні, яка з’явилася на краю арени.

— Господине! — скрикнула вона.

Але я не хотіла її присутності, бо поруч була смертельно небезпечна Луїза де Клермон.

— Тікай геть! — засичала на неї я.

Мої слова вирвалися вогнем та димом, коли я кружляла над Кітом та Луїзою. Із моїх зап’ясть та кісточок цівками стікала кров. І там, де падали її червоні намистини, враз виростали чорні пагони. Невдовзі ошелешених демона та вампірку оточив частокіл тонких чорних стовбурів. Луїза спробувала була повисмикувати їх із землі, але моя магія трималася міцно і не піддавалася.

— Хочете, розкажу вам про ваше майбутнє? — суворо спитала я. Піднявши очі, Кіт і Луїза перестрашено витріщилися на мене зі свого загону. — Твоє сокровенне бажання ніколи не здійсниться, Кіте, бо ми не завжди отримуємо те, що бажаємо найбільше в світі. А тобі, Луїзо, ніколи не вдасться заповнити порожнечу своєї душі — ані кров’ю, ані люттю. І ви обоє помрете, бо всі ми свого часу маємо померти. Але смерть ваша не буде тихою й спокійною, це я вам обіцяю.

До нас наблизився стовп вихору. А потім він ущух і трансформувався у Хенкока.

— Дейві! — скрикнула йому Луїза, вчепившись своїми перлисто-білими пальцями за чорні палі частоколу. — Допоможи нам! Відьма своїми чарами поглумилася над нами. Виштрикни їй очі — і ти позбавиш трикляту її магічної сили.

— Метью вже прямує сюди, Луїзо, — відповів Хенкок. — І за отою огорожею під захистом Діани тобі буде набагато безпечніше, ніж коли ти втікатимеш від його гніву.

— Небезпека загрожує нам усім. Бо ця відьма здійснить давнє пророцтво, яким Герберт поділився з маман багато років тому. Вона зведе де Клермонів зі світу!

— У цьому пророцтві немає ані краплини правди, — відказав Хенкок, співчутливо поглянувши на Луїзу.

— Ні, є! — наполягала вона. — «Остерігайтеся відьми з кров’ю левиці й вовчиці, бо нею знищить вона дітей тьми». Саме вона і є тією відьмою з пророцтва! Невже ти не розумієш?

— Ти хвора, Луїзо. Це я тобі точно можу сказати.

Вампірка обурено випрямилася.

— Я — маньясанг, і тому я завжди у доброму здоров’ї.

Тут нагодились Генрі з Джеком, важко дихаючи після стрімкого бігу. Генрі швидко окинув арену уважним поглядом.

— Де вона?! — заволав він на Хенкока, крутнувшись на п’ятах.

— Он там, угорі, — відповів Хенкок, штрикнувши небо великим пальцем. — Точнісінько, як і казала Енні.

— Діано, жива, слава Богу, — полегшено зітхнув Генрі.

Ареною рвійно промчав сіро-чорний торнадо і різко зупинився біля зламаної палі, що позначала те місце, де я стояла, зв’язана по руках і ногах. Метью не треба було пояснювати, де я була зараз. Його очі швидко й безпомилково відшукали мене.

Останніми прибули Волтер і П’єр. У П’єра на плечах сиділа Енні, обхопивши тонкими рученятами його шию. Коли він зупинився, вона зісковзнула з його спини.

— Волтере! — розпачливо вигукнув Кіт, приєднуючись до Луїзи біля частоколу. — Її конче необхідно зупинити. Випустіть нас звідси. Я розмовляв з однією відьмою з Ньюгейта, і вона сказала мені…

Крізь чорні палі огорожі пролізла рука, і довгі білі пальці вхопили Кіта за горлянку. Марлоу забулькотів і замовк.

— Ані. Жодного. Слова. — Метью метнув погляд на Луїзу.

— Матьє. — Кров і наркотик, ударивши Луїзі в голову, трансформували англійську вимову імені мого чоловіка у французьку. — Слава Богу, ти тут. Дуже рада тебе бачити.

— Рано радієш, — відказав Метью, відкинувши Кіта убік.

Я опустилася позаду нього, ховаючи під ребра мої щойно вирослі крила. Однак мій вогнедишний дракон залишився насторожі, міцною пружиною скрутивши свого хвоста. Метью відчув мою присутність і, загнувши руку за спину, притягнув мене до себе, при цьому не зводячи очей з моїх полонених. Він провів пальцями по тому місцю, куди влучив спис, пробивши корсаж, корсет та шкіру, і зупинився лише тоді, коли на його шляху опинилися мої ребра. У точці, куди влучив спис, корсаж і корсет були мокрі від крові.

Метью різко крутнув мене, став навколішки і, матюкнувшись, розірвав тканину навколо рани. Поклавши вільну руку мені на живіт, він розшукав поглядом мої очі.

— Я в нормі. Ми в нормі, — запевнила я його.

Він підвівся — очі його почорніли, а на скроні проступила пульсуюча жилка.

— Пане Ройдон! — скрикнув Джек, бочком підсуваючись до Метью. Його підборіддя тремтіло. Метью блискавично випростав руку і схопив хлопця за комір, не даючи йому змоги підійти до мене ближче. Джек і оком не моргнув. — Пане Ройдон, вам привидівся кошмар?

Метью опустив руку, відпускаючи хлопця.

— Так, Джеку. Жахливий кошмар.

Джек просунув руку в долоню Метью.

— Я побуду біля вас, доки він не минеться. — Мої очі защипало від сліз. Саме це раніше казав Метью малому, коли на того напосідали кошмари.

Метью мовчки стиснув йому руку на знак згоди і вдячності. Отак і стояли вони — один високий, широкоплечий і сповнений надприродного здоров’я, а другий худорлявий та незграбний, що тільки зараз почав позбуватися ознак, залишених жорстокістю й неувагою. Лють Метью почала спадати.

— Коли Енні сказала мені, що тебе захопила якась вампірка, я навіть уявити не міг… — почав було він, але замовк, переповнений емоціями.

— То все Крістофер винуватий! — скрикнула Луїза, відсовуючись подалі від ошалілого демона. — Він сказав, що тебе зачаклували. Але я чую в тобі запах її крові. Ти не зачаклований, ти нею харчуєшся.

— Вона — моя пара, — лиховісним тоном відказав Метью — І вона вагітна.

Марлоу аж засичав од сказу. І штовхнув поглядом мій живіт. Пораненою рукою я інстинктивно прикрила мою дитину від погляду демона.

— Н-н-неможливо… Це неможливо, Метью ж нездатен… — розгубився Кіт. — І продовжив, швидко шаленіючи: — Вона навіть зараз заворожила його! Як же ти могла його так зрадити?! Хто є справжнім батьком вашої дитини, пані Ройдон?!

Колись Мері Сідней намислила собі, що мене зґвалтували, і я не стала переконувати її, що це не так. Гелоуглас спочатку приписав дитину померлому коханцю чи чоловіку і цим пояснив появу в Метью охоронного інстинкту та наш швидкий роман. Для Кіта ж існувала лише одна можливість: я наставила роги чоловікові, якого він кохав.

— Хапай її, Хенкоку! — благально скрикнула Луїза. — Ми не можемо допустити, щоб ця відьма зробила свого байстрюка членом родини де Клермонів.

Хенкок схрестив на грудях руки і, поглянувши на Луїзу, похитав головою.

— Ти намагався убити мою пару. Ти пролив її кров, — відказав Метью. — А дитина — не байстрюк. Це моя дитина.

— Але ж це неможливо, — сказала Луїза, але голос її прозвучав невпевнено.

— Дитина і справді моя, — гнівно повторив її брат. — Плоть від плоті моєї. Кров від крові.

— У її жилах тече кров вовчиці, — прошепотіла Луїза. — Вона — ота відьма з пророцтва. Якщо її дитя залишиться жити, воно всіх нас знищить!

— Заберіть їх геть з очей моїх, — кинув Метью зловісним голосом. — Бо я порву їх на шматки і згодую псам. — Він завалив частокіл і схопив за шкірку свого приятеля та свою сестру.