Дебора Харкнесс – Сповідь відьом. Тінь ночі (страница 125)

Пані Трокмортон зиркнула на Волтера, який стояв поруч із Метью. Ми зустрілися з ним на потаємних сходах до приватних покоїв королеви, і він наполіг на тому, щоб супроводити нас, хоча Метью не вважав це потрібним.

Бесс стиснула губи, стримуючи своє здивування, але в її очах затанцювали вогники. Той факт, що її приваблива молода підопічна і її безоглядно сміливий, схожий на чорта, пірат були інтимними друзями, був очевидним для всіх, окрім самої Єлизавети. Купідон таки спромігся спіймати в свої тенета сера Волтера Рейлі, як і провіщав Метью. Його приятель закохався по самі вуха.

Під викличним поглядом коханки суворе обличчя Волтера дещо пом’якшало, і ледь помітний, але однозначно схвальний кивок, яким він відповів на її погляд, свідчив про те, що питання етикету буде розглянуте в більш приватній атмосфері.

— Оскільки ви не потребуєте присутності Діани, то, може, дозволите моїй дружині повернутися додому і трохи відпочити, як я й просив вас, — спокійно мовив Метью, хоча його очі були такі ж чорні й сердиті, як і в королеви. — Вона подорожувала кілька тижнів поспіль. — Королівська барка перехопила нас, коли ми навіть не встигли й ногою ступити в район Блекфраєрс.

— Відпочинок?! Та я ночами не спала, дізнавшись про ваші пригоди у Празі. Вона відпочине тільки тоді, коли я розберусь з тобою! — верескнула королева, і важка чорнильниця полетіла тією ж траєкторією, що й черевик королеви. Коли ж чорнильниця, як і останні карколомні події, несподівано звернула в мій бік, Метью різко виставив руку і спіймав її. Не кажучи ні слова, він передав її Рейлі, а той кинув чорнильницю слузі, який вже отримав у своє розпорядження черевик королеви.

— Знайти заміну пану Ройдону буде значно важче, аніж замінити оту астрономічну іграшку, ваша величносте, — сказав Сесіл, подаючи королеві вишиту подушечку. — Якщо у вас скінчилися боєприпаси, то раджу скористатися ось цим.

— Не вказуйте, що мені робити, лорде Берглі! — скипіла королева. І знову обернула свою лють на Метью. — Себастьян Сен-Клер не поводився так із моїм батьком. Бо не насмілювався будити Тюдорського лева.

Бесс Трокмортон закліпала очима, почувши незнайоме ім’я. Її золотиста голівка повернулася від Волтера до королеви, наче весняний нарцис, що тягнеться до сонця. Сесіл тихенько кашлянув, забачивши, як знітилася молода жінка.

— Про вашого благословенної пам’яті батька ми згадаємо іншим разом, коли зможемо присвятити належну увагу його пам’яті. У вас що, немає запитань до пана Ройдона? — Секретар королеви винувато поглянув на Метью. Здавалося, на його обличчі було написано: «Ну й в халепу ти вскочив, чоловіче!»

— Маєш рацію, Вільяме. Негоже левам возитися з мишами та іншими дрібними створіннями. — Своїм презирством королева якось примудрилася зменшити Метью до розмірів маленького хлопчика. Коли він в її очах усохнув до належно маленького вигляду — хоча м’яз, що сіпався на щоці у Метью, змушував мене засумніватися в щирості його каяття — королева замовкла, беручи себе в руки, і вхопилася за підлокітники крісла так, що аж кісточки пальців побіліли.

— Я хочу знати, чому мій Привид так ганебно провалив моє завдання і не виконав роботу, — сказала вона вже спокійнішим тоном. — Імператор має в своєму розпорядженні багато алхіміків. Навіщо йому знадобився мій — Келлі?

Плечі Волтера злегка розслабилися, а Сесіл із полегшенням зітхнув. Якщо королева почала звати Метью його прізвиськом «Привид», то це означало, що її гнів пішов на спад.

— Виявилося, що Келлі не можна просто так узяти і висмикнути з імператорського двору, наче якийсь будяк, що росте посеред численних троянд, — сказав Метью. — Бо Рудольф цінує його надзвичайно високо.

— Значить, Келлі таки досяг успіху. І невдовзі філософський камінь опиниться в руках імператора, — сказала Єлизавета, різко увібравши повні легені повітря. І відразу ж схопилася за щоку: то холодне повітря уразило хворий зуб.

— Ні, він не досяг успіху. І в цьому-то й уся справа. Допоки Келлі обіцятиме зробити більше, ніж він насправді здатен, Рудольф ніколи його не відпустить. Імператор поводиться не як мудрий монарх, а як недосвідчений юнак, зачарований тим, чого немає в нього і що він бажає мати. Його величності подобається така гонитва за недосяжним. Вона заповнює його дні й полонить уяву, — сухо констатував Метью.

Промоклі поля та набряклі річки Європи достатньо надійно захищали тепер нас від Рудольфа, але бували моменти, коли я й досі відчувала на собі його неприємний і небажаний дотик та чіпкі погляди. Незважаючи на травень місяць та вогонь, що палав у каміні, я мимоволі здригнулася.

— Новий французький посол пише мені, що Келлі вдалося обернути мідь на золото.

— Філіпу де Морнею можна довіряти не більше, ніж вашому колишньому послу, який, настільки я пригадую, намагався вас убити, — зауважив Метью, обережно зважуючи свій тон між улесливістю та роздратуванням. Єлизавета ошелешено витріщилася на нього.

— Ви навмисне мене дратуєте, пане Ройдон?

— Я ніколи не став би дратувати левицю, навіть маленьке левеня, — буркнув Метью. Волтер заплющив очі, немов не бажаючи ставати свідком того неминучого катаклізму, який могли викликати слова Метью. — Колись одна така спроба призвела до великих рубців, і я більше не маю бажання псувати свою зовнішність, бо боюся, що ви перестанете звертати на мене увагу.

Усі були шоковані; запала тривожна тиша, а потім вибухнув регіт, мало схожий на жіночий сміх. Волтер різко розкрив очі.

— Ви досягли, чого хотіли, лестощами заповзши в душу молодої дівчини, коли вона займалася шиттям, — сказала Єлизавета тоном, в якому прочувалося щось на кшталт поблажливості. Я злегка похитала головою, вирішивши, що це мені ввижається.

— Я не забуватиму про це, ваша величносте, якщо мені трапиться іще одна молода левиця з гострими пазурами.

Тепер і ми з Волтером знітилися, як раніше знітилася Бесс. Здавалося, лише Метью, Сесіл та Єлизавета розуміли, про що йдеться. І про що не йдеться.

— Навіть тоді ви були моїм Привидом. — І королева глянула на Метью так, що вмить набула вигляду молодої дівчини, а не жінки, чий вік стрімко наближався до шістдесятирічної позначки. Я отетеріло закліпала очима — і вона знову перетворилася на втомленого старіючого монарха. — Залиште нас.

— В-в-ваша величносте… — забелькотіла Бесс.

— Я хочу поговорити з паном Ройдоном приватно. Не думаю, що він погодиться хоч на мить розлучитися зі своєю надто балакучою дружиною, тому вона також може залишитися. Почекай мене у моїй приватній кімнаті, Волтере. І забери з собою Бесс. Ми невдовзі до вас приєднаємося.

— Але ж… — запротестувала Бесс. І нервово озирнулася. Її робота полягала в тому, щоб бути поруч із королевою, а тепер, опинившись у нестандартній ситуації, вона геть розгубилася.

— Натомість вам доведеться тепер допомагати мені, пані Трокмортон, — сказав Сесіл, зробивши кілька болісних кроків від королеви, спираючись на свою важку палицю. Проходячи повз Метью, він кинув на нього суворий погляд. — А за благополуччя її величності тепер потурбується пан Ройдон.

Королева помахом руки випроводила слуг із кімнати, і ми залишилися утрьох.

— Господи Ісусе, — простогнала Єлизавета. — Моя голова наче гниле яблуко, що ось-ось розвалиться на шматки. Невже ви не могли вибрати більш підходящого часу для влаштування дипломатичного інциденту?

— Дозвольте мені оглянути вас, — спитався Метью.

— Ви що, збираєтеся вилікувати мене, пане Ройдон? Це не вдалося навіть моєму хірургу, — сказала королева зі слабкою надією в голосі.

— Мені здається, що я зможу полегшити ваш біль, як буде на те воля Божа.

— До самої смерті мій батько відгукувався про вас дуже схвально. — Єлизавета нервово розправила пальцями складки своєї спідниці. — Він порівнював вас із тонізуючим засобом, чиї сильні властивості відкрив для себе надто пізно.

— Як це так? — спитав Метью, навіть не намагаючись приховати своєї цікавості та здивування. Раніше він про це не чув.

— Він казав, що ви можете позбавити його поганого гумору швидше за будь-кого, хто траплявся йому в житті, хоча, як і більшість лікарських препаратів, вас було важко й неприємно вживати. — Метью гучно розреготався, Єлизавета посміхнулася, а потім її посмішка враз щезла. — Він був великим і страшним чоловіком — і телепнем.

— Усі чоловіки — телепні, ваша величносте, — швидко зауважив Метью.

— Ні. Давайте знову поговоримо відверто, наче я — не королева Англії, а ви — не вер.

— Тільки якщо ви дозволите мені оглянути ваш зуб, — відповів Метью, схрестивши на грудях руки.

— Колись запрошення до приватної розмови було б достатньою спокусою, і ви б не стали ліпити якихось додаткових умов до мого запрошення, — зітхнула Єлизавета. — Я втрачаю більше, ніж просто зуби. Що ж, гаразд, пане Ройдон. — І королева слухняно розкрила рота. Навіть попри те, що я була від неї на відстані кількох футів, я відчула запах гнилизни. Метью взяв голову Єлизавети руками і повернув, щоб краще роздивитися уражений зуб.

— Та це ж просто чудо, що у вас досі є зуби, — строго мовив він. Єлизавета аж почервоніла від роздратування й хотіла було щось відповісти. — Коли я закінчу огляд, можете на мене кричати, скільки вам заманеться. І на той час ви матимете для цього вагомі підстави, бо я відберу в вас ваші зацукровані фіалки й солодке вино. І вам не можна буде пити нічого шкідливішого за настойку перцевої м’яти та масничної розтирки для ваших ясен, бо вони сильно запалені.