Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 61)
Час від часу чоловік спалахував злісною безглуздою активністю, з вигуком «Так!» рішуче зчіпляв докупи пальці, та вирішувати не було чого. Жодного натяку, нитки, початку якогось сліду — безвихідь.
Тої ночі вони з Айзеком спали разом нагорі. Він горнувся до неї, сердега, без жодного натяку на збудження. Девід пішов додому, пообіцявши вернутися рано-вранці. Яґарек забракував матрац і скрутився на долівці в кутку, скоцюрбившись і дивно схрестивши ноги, вочевидь, щоб не пошкодити вдавані крила. Лін не знала, чи він для неї зберігав цю ілюзію, чи справді з дитинства звик так спати.
Уранці вони сиділи за столом, пили каву і чай, мляво жували й обдумували план дій. Перевіривши пошту, Айзек відкинув рекламні буклети і повернувся з цидулою від Лемюеля — без штемпеля, передану з рук у руки якоюсь шісткою.
— Що там? — спитав Девід.
Айзек підняв папірець так, щоб їм з Лін було видно. Яґарек тупцяв позаду.
— Неймовірно! — вибухнув Айзек, дочитавши листа. — Це ж зачіпка...
Девід приголомшено дивився на друга.
— Парламент? — здушено видихнув він. — Ти хоч розумієш, у яке смердюче лайно ми влізли? І що це за «Неймовірно!», довбня ти пустолоба? Ой як прекрасно! Ми тепер просто попросимо в Парламенті, щоб нам дали список працівників надсекретного департаменту, чиї прізвища починаються на «Б», а потім поспитаємося в них, може, знають щось про летючих штучок, які залякують жертв до коми, зокрема про те, як їх упіймати. Це ж як два пальці об асфальт.
Усі мовчали. На кімнату наповзла гнітюча тиша.
Своїм південно-західним крайцем Борсукова Драговина зустрічалася з Малим Кільцем — тугим клубком з аферистів, злочинності й колись пишної архітектури, що затишно вклинився у вигин річки.
Сто з невеликим гаком років тому Мале Кільце було своєрідним міським гніздом найвпливовіших сімей. Мекі-Дренди й Турґісаді, Драхшачети, водяники-засновники «Драх Банку», Сірра Джереміль Карр, купці-фермери — усі мали великі будинки на широких вулицях Малого Кільця.
У Новому Кробузоні почався промисловий бум, більшість підприємств фінансувалися саме цими сім’ями. Розросталися заводи й доки. Сірий Меандр, що розкинувсь одразу за рікою, пережив недовгий розквіт дрібного машиновиробництва з його невідступним шумом і смородом. Там утворився майданчик неозорих прибережних звалищ. У стрімкій пародії на геологічний процес з’явився новий ландшафт із руїни, покидьків та індустріальної брудноти. Візок за візком купи зламаної машинерії, протрухлого паперу, шлаку, органічних потрухів та хемічного детриту скидалися в обгороджені сміттєзвалища Сірого Меандру. Уся гидота осідала та згущувалася, набираючи подоби природного ландшафту. Пагорби, долини, кар’єри й ковбані бульботіли сморідними газами. За декілька років місцеві фабрики щезли, а звалища лишилися. Морські вітри інколи несли задушливий сопух через Смолу до Малого Кільця.
Багачі полишили свої будинки. Мале Кільце швидко вироджувалося. Стало шумнішим. Гротескно лущилася фарба й штукатурка, населення Нового Кробузона зростало й селилося у величних будинках. Розбивалися на друзки шибки, ставилися абияк нові, розбивалися знову. З’явилися продовольчі крамниці, пекарні й теслярні, й Мале Кільце стало добровільною жертвою неминучого розповзання спонтанної архітектури. Стіни, долівки й стелі переглядали й перероблювали наново. Для порожніх будівель знаходилися все нові й винахідливіші способи застосування.
Дерхан Сумолок квапливо простувала до цього згустку сплюндрованої, розбазареної розкоші. Міцно стискала під пахвою сумку. Обличчя — скам’яніле, нещасне.
Вона піднялася вгору на міст Півнячий Гребінь, одну із найстаріших міських споруд. Міст був вузький і де-не-де мощений; поруч, прямо на каміннях стояли будиночки. З мосту ріка була майже непомітною. З обох боків виднілися лише присадкуваті, кострубаті контури тисячолітніх будинків, чиї мармурові фасади полущилися вже невідь коли. Низки випраної білизни тяглися на мотузках через увесь міст. Пронизливі виляски розмов і сварок відбивалися то тут, то там.
Уже в Малому Кільці Дерхан пришвидшила крок під лінією Зюйд і припустила на північ. Річка позаду вигиналася, заломлюючись перед нею у велетенську зміїсту «S», а далі вирівнювала траєкторію і текла на схід та вниз до Іржі.
Там, де Мале Кільце непомітно переходило в Борсукову Драговину, будиночки були менші, вулички — вужчі і ще більш хитромудро заплутані. Старі попліснявілі будинки над ними повільно занепадали, похилі дахи нависали, мов каптур над вузькими плечиками. На фасадах та у внутрішніх двориках, де дерева й кущі зачахли від бруду, тріпотіли оголошення-реклами скарабомантії, механічного читання й чаротерапії. Тут найбідніші чи найнепокірніші із підпільних хеміків і тавматургів Борсукової Драговини боролися за місце з брехунами й шахраями.
Дерхан огляділась і покрокувала в бік Стаєнь Св. Гнідого. Вузенький прохід закінчувався розваленою стіною. Праворуч від Дерхан вищився іржавого кольору будинок, про який говорилося в цидулі. Вона ступила на поріг порожнього дверного прорізу та почала пробиратися крізь будівельне сміття через коротенький неосвітлений коридор, що буквально скрапував вологою. У кінці жінка побачила фіранку, яку їй сказали шукати, — друзки скла, нанизані на дроти, легенько погойдувалися.
Вона зібралася з духом й обережно відвела намистини битого скла, не поранившись. Зайшла у невеличку вітальню.
Обидва вікна в кімнаті були позапинані: товста матерія зібгалася в брижі й кидала на кімнату важкі тіні. Меблів було зовсім мало, такого ж коричневого відтінку, як і світло, що пропускала фіранка. За низьким столиком, з абсурдною граційністю присьорбуючи чай, ніжилася в розкішному, та вже пошарпаному кріслі повнява пишноволоса жінка.
Вона мовчки оглянула Дерхан.
— Чим можу допомогти? — спокійно запитала вона зі звичним роздратуванням у голосі.
— Ви комунікатриса? — відповіла Дерхан.
— Умма Бальсум. — Жінка гойднула головою. — Ви до мене у справі?
Дерхан покрокувала через усю кімнату й нервово застигла біля продавленого дивана, доки Умма Бальсум не показала жестом сісти. Дерхан різко опустилася на софу й почала копирсатися в сумці.
— Мені треба... поговорити з Бенджаміном Флексом.
Голос звучав напружено. Жінка говорила уривчастими фазами. Потім витягла торбинку з речами, що вона їх знайшла на місці бойні.
Напередодні увечері, коли звістка про розгін докерів-страйкарів вартовими прокотилася над Новим Кробузоном, Дерхан вирушила до Псячої Твані. За звісткою потяглися чутки. Одна стосувалася нападу на підпільну редакцію газети в Псячій Твані.
Коли Дерхан, як завжди замаскована, з’явилася на сирих вулицях південно-східної частини міста, вже сіріло. Дощило. Теплі товсті краплини лускались, як гнилі ягоди, об бруківку провулка. Вхід був завалений, тому Дерхан пролізла крізь низькі дверцята, через які підвішували м’ясо і тварин. Вона чіплялася за слизьке каміння, звисаючи над козирком різниці, загидженим послідом і засхлою кров’ю тисяч нажаханих тварин, і зістрибнула за кілька метрів у криваву темряву безлюдного склепу.
Вона переповзла через поламаний конвеєр, налетіла на кілька гаків для туш, що ними була всипана вся підлога. Кривава сльота, на якій жінка посковзнулася, була холодна й липка.
Дерхан пробиралася крізь громаддя вирваної зі стін цегли, по зруйнованих сходах угору до Бенової кімнати, епіцентру нищівного урагану. Її шлях встеляли уламки розпанаханого друкарського приладдя й закіптюжені обривки матерії та паперу.
Кімнатка була завалена мотлохом. Відколоте шмаття штукатурки розчавило ліжко. Стіна між Беновою спальнею та захованим друкарським верстатом була вщент розвалена. Крізь розбитий люк на роздроблений скелет верстата мрячив задушливий літній дощик.
Дерхан скам’яніла на обличчі. Вона завзято нишпорила і знайшла дрібні уривки інформації, хоч якісь докази того, що донедавна тут жив чоловік. І тепер вона принесла їх із собою та виклала на стіл перед Уммою Бальсум.
Дерхан відкопала бритву з дрібними щетинками й кров’ю на іржавому лезі. Розірвані рештки штанів. Клапоть паперу, забарвлений його кров’ю, — вона потерла його об червону пляму на стіні. Два останніх випуски «Безтямного бродяги», висмикнуті з-під розваленого ліжка.
Умма Бальсум спостерігала за тим, як жінка викладала свою вбогу колекцію.