Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 24)
Та попри кпини й смішки Девід поліз нагору до Айзека, і Лубламай за ним.
Видершись на платформу, він зупинився й кинув оком на галасливих бранців.
— Чорт тебе візьми, Айзеку, — мовив він, широко усміхнувшись. — У скільки тобі обійшовся цей курник?
— Ми ще з Лемюелем не повністю розрахувалися, — сухо відповів Айзек. — Однак мій новий замовник усе владнає.
Лубламай піднявся до Девіда на горішню сходинку й обвів рукою строкаті ряди кліток у дальньому кутку підвісної платформи.
— А там що?
— Там у мене екзотика, — відповів Айзек. — Аспіди, лесі-мухи...
— У тебе є лесі-муха? — вигукнув Лубламай.
Айзек кивнув та усміхнувся.
— Не вистачає духу проводити експерименти над красивими тварюками, — відповів він.
— Можна глянути?
— Звісно, Лубе. Вона он там, за кліткою з беткіном.
Поки Лубламай пробирався крізь тісні ряди ящиків, Девід роззирнувся по кімнаті.
— То де твоя орнітологічна проблема? — запитав він і потер руки.
— На столі. — Айзек вказав на нещасного зв’язаного голуба. — Як зробити, щоб він перестав вириватися? Спочатку мені того й треба було, щоб побачити мускулатуру, але тепер я хочу сам рухати крилом.
Девід спокійно дивився на нього, як на недоумка.
— Убий його.
Айзек стенув плечима.
— Я пробував. Не вийшло.
— Та йо-пересете. — Роздратований, Девід попрямував до столу й скрутив голубові шию.
Айзек нарочито поморщився й показав масивні долоні.
— Вони недостатньо вправні для такої роботи. У мене руки — як граблі, а почуття достобіса ніжні, — безтурботно заявив він.
— Ага, звісно, — скептично глянув Девід. — Над чим ти працюєш?
Айзек враз загорівся.
— Ну... — Він підійшов до столу. — Мені явно не щастить з ґарудами в цьому місті. Чув про пару в Кургані святого Джаббера й Сиріаку, тож я пустив поголос, що збираюся щедро накинути грошви за декілька годин часу і дві-три геліотипії. Не отримав жодної відповіді. Я також наліпив декілька оголошень в університеті з пропозицією для студентів-ґаруд, які могли б і хотіли б заглянути сюди, але мої джерела повідомляють, що цього року набору не було.
— Ґаруди не... тямлять мислити абстрактно, — відповів Девід, передражнюючи глумливий тон спікера з Партії Трьох Пер, яка провела невдалий мітинг у Борсуковій Драговині минулого року. Айзек разом з Девідом і Дерхан прийшли зірвати акцію й шпурлялися образами та гнилими апельсинами в людину на трибуні, на превелику втіху вуличній демонстрації ксеніїв. Айзек пирхнув зо сміху на згадку про це.
— Точно. Тож, у всякому разі, на цей момент я не можу працювати зі справжнім ґарудою, хіба відправлюся в Розхлюп, тому розглядаю різні механізми польоту, які... гм... трапляються навкруги. Вражаюче різноманіття, до слова.
Він покопирсався в оберемку папірців і витяг креслення крил в’юрка й трупної мухи. Відв’язавши мертвого голуба, він акуратно розігнув крило по дузі, а потім мовчки показав на стіну над столом. Вона вся була обклеєна схемами й малюнками крил. Великі рисунки планів обертання плечового суглоба, спрощені графічні взаємодії сил, різнобарвні замальовки візерунків пір’я. Тут також висіли геліотипії дирижаблів з нашкрябаними чорнилом стрілочками й знаками питання. Були також ілюстративні замальовки безмозких сифонофор і збільшені зображення осиних крилець. Під кожним відповідний напис. Девід неспішно водив очима по результатах годин і днів роботи, порівняльному дослідженні механізмів лету.
— Не думаю, що мого клієнта дуже тривожить вигляд майбутніх крил чи що б то не було. Йому аби в повітря піднятися.
Девід з Лубламаєм знали про Яґарека. Айзек попросив їх мовчати. Він колегам довіряв, а розповів на випадок, якщо ґаруда заявиться у склад, коли вони будуть там, хоча досі Яґарекові вдавалось уникати їх під час своїх коротких візитів.
— А ти не думав просто, ну знаєш, причепити назад якісь крила? — промовив Девід. — Поробити його?
— Абсолютно точно, це головний напрямок мого дослідження, однак є дві проблеми. Перша: що таке крила? Мені доведеться їх відтворити. Друга: от ти знаєш хоч одного поробника, котрий згодиться тихцем зайнятися цим? Найкращий з відомих мені біотавматургів — це мерзенний Вермішанк. Я піду до нього, хіба, блядь, геть притисне... Тому на цей момент займаюся підготовкою, хочу прикинути розміри, форму й джерело енергії чогось, що підняло б його в повітря. Якщо, врешті, піду цим шляхом.
— Які ще ідеї? Фізико-тавматургія?
— Ти ж знаєш, моя улюблена, ОТП... — Айзек усміхнувся й стенув плечима. — Підозрюю, його спина занадто понівечена для пороблення, навіть якщо вдасться зробити крила. Я подумую про об’єднання двох різних енергетичних полів... Трясця, я не знаю, Девіде. Це тільки зародки ідей... — Він махнув у бік рисунка трикутника.
— Айзеку? — Лубламаїв крик на мить перекрив неослабний клекіт і вереск. Айзек з Девідом озирнулися. Він бродив поряд з клітками з лесі-мухою й золотим папугою та показував на дещо менший штабель коробок, ящиків і ночов. — Що це все таке?
— А, це мої дошкільнята, — гукнув Айзек, осміхнувшись. Він попрямував до Лубламая, потягнувши Девіда за собою. — Я подумав, цікаво буде спостерігати за перетворенням істоти, що не вміє літати, в летючу, тож мені вдалося роздобути купку немовлят і зародків.
Він зупинився поряд з колекцією. Лубламай саме заглядав у садок з яскраво-кобальтовими яйцями.
— Не знаю, що з них буде, — сказав Айзек. — Надіюся, щось симпатичне.
Садок височів на горі однакових коробок, відкритих спереду, у кожній з яких лежало кострубате саморобне гніздо з одним — найбільше чотирма яйцями. Одні мінилися барвами, інші були бруднувато-білі. Невеличка трубка тягнулася за коробками й зникала за поруччям вниз до бойлера. Айзек штовхнув її ногою.
— Гадаю, їм подобається тепло... — пробурмотів він. — А там хто зна...
Лубламай нагнувся, щоб зазирнути крізь скляну стінку одного з резервуарів.
— Ох... — видихнув він. — Мені ніби знову десять. Міняю оцих на шість крем’яхів.
На дні резервуара корчилися маленькі зелені гусенички. Вони пожадливо й методично точили листя, розкидане навколо. Листочки звивалися під навалою крихітних тілець.
— Так, вони вельми цікаві. Вони ось-ось згорнуться в кокони, і тоді я планую безжалісно розкрити їх на різних стадіях та роздивитися, як вони перероджуються.
— Тяжке життя лаборанта, еге ж? — промимрив Лубламай у резервуар. — Яке ще хробаччя ти роздобув?
— Є трохи личинок мух. Їх легко годувати. Певно, цей запах і дратував Щирозубку. — Айзек засміявся. — Є декілька личинок, що найпевніше стануть метеликами й міллю, також страшенно агресивні водяні істоти, які, мені казали, перетворяться на дамаських мушок, ось тут... — Айзек указав на бак, повний брудної води. — А тут, — чванливо почав він, підійшовши до невеликої дротяної клітки, — щось
Девід з Лубламаєм обступили його з боків і позирали на кліть, розкривши роти.
— От це щось неймовірне... — прошепотів Девід.
— Що це таке? — шелеснув сухими губами Лубламай.
Айзек втупився в свою улюблену гусінь поверх голів колег.
— Чесно кажучи, друзі мої, гадки не маю. Все, що знаю, це те, що воно здоровеньке, гарне й не дуже щасливе.
Личинка сліпо хилитала товстою головою. Вона мляво рухала масивним тулубом у стінах своєї дротяної тюрми. Її товстеньке циліндричне тіло завдовжки щонайменше чотири дюйми й завтовшки один то тут, то там вкривали різнобарвні яскраві ляпки. З хвоста стирчали гострі щетинки. Разом з нею у клітці лежали підгнилі листки латуку, шматки м’яса, скибочки фруктів і стрічки паперу.
— Бачите, — промовив Айзек, — я годував її всім, чим було. Я підсовував їй усі трави й рослини, які тільки існують, а воно не хоче. Ще пропонував рибу, фрукти, печиво, хліб, м’ясо, папір, клей, вату, шовк... А воно собі повзає голодне й докірливо витріщається на мене.
Айзек нахилився, просунувши голову між Девідом і Лубламаєм.
— Воно явно хоче їсти. Забарвлення його тьмяніє, що тривожить і з погляду естетики, і фізіології. Я розгубився. Боюсь, що ця красуня просто сидітиме тут, доки не помре.
— Де ти її взяв? — запитав Девід.
— Ти знаєш, як це робиться, — відповів Айзек. — Вона мені дісталася від хлопака, який отримав у чоловіка, котрому передала жінка, що взяла у... і так далі. Я не знаю, звідки вона взялася.
— То ти не збираєшся її препарувати?
— Чорта з два. Якщо вона доживе до лялечки, в чому я, на жаль, сумніваюся, мені буде страшенно цікаво глянути, що з того вийде. Може, навіть пожертвую її Науковому музею. Ти ж мене знаєш — філантроп до самої кості. У всякому разі, з цієї штучки небагато користі у дослідженні. Я не можу змусити її поїсти, не те що перетворитися чи полетіти. А тому все, що ти бачиш навкруги, — він широко розкинув руки в намаганні охопити всю кімнату, — це зерно в мій антигравітаційний млинок. А ця маленька дивачка, — він тицьнув пальцем у байдужу гусінь, — мій внесок на благо суспільства.
Айзек широко усміхнувся.
Унизу почулося порипування. Відчинилися двері. Усі троє необачно перехилилися через перила платформи й глянули вниз, очікуючи побачити ґаруду Яґарека з фальшивими крилами під плащем.
Знизу на них позирала Лін.
Девід з Лубламаєм заметушилися. Їм стало ніяково від дражливого здивування Айзека, й вони відвели погляд на щось інше.
Він стрімко кинувся вниз сходами.