Блейк Крауч – Рекурсія (страница 48)
Шоу схиляється до монітора, де на лівій половині відображено показники життєвих функцій Тімоні, а на правій — картинка з камери нічного бачення, встановленої у резервуарі.
— Серцебиття нижче від норми, але вигляд спокійний.
— Ви теж так виглядали б, зупини вам серце і не дай дихнути, — каже Гелена.
Усі стежать, як кардіограма Тімоні з хвилястої стає прямою.
Минають хвилини.
Цівка поту тече в Шоу по скроні.
— Це так довго? — запитує він.
— Так, — каже Гелена. — Ось скільки часу потрібно на те, щоб померти після зупинки серця. І будьте певні, їй цей час здається набагато довшим.
На моніторі, що відстежує стан стимуляторів, моргає напис: «ЗАФІКСОВАНО ВИДІЛЕННЯ ДМТ». Досі темна картинка мозку Тімоні вибухає світловим шоу, показуючи сплеск активності.
— Стимулятори вмикаються, — коментує Радж.
За десять секунд замість повідомлення про викид ДМТ з’являється нове: «РЕАКТИВАЦІЮ СПОГАДУ ЗАВЕРШЕНО».
Радж обертається до Шоу:
— Будь-якої миті…
Гелена раптом опиняється не біля термінала, а за столом для конференцій в іншому кутку лабораторії. З носа йде кров, у голові пульсує біль.
Шоу, Радж і Тімоні так само сидять за столом. Носи в усіх, крім Тімоні, в крові.
— Ну й ну! — сміється Шоу. Обертається до Раджа: — Вийшло! Все, сука, вийшло!
— Що ви зробили? — питає Гелена, досі намагаючись відсіяти хибні спогади від нових, справжніх.
— Ану згадуй позавчорашню стрілянину в школі! — каже Радж.
Гелена намагається пригадати ранкові новини, які дивилася останні кілька днів удома: натовпи школярів, евакуйованих зі школи, страшні відеоролики зі сценами трагедії, що розігралась у шкільній їдальні (зняті учнями на смартфони), вбиті горем батьки, що благають політиків вжити заходів, аби цього не повторилося, брифінги правоохоронців і стихійні мітинги, і…
Та нічого такого не було.
Тепер це просто хибні спогади.
Тепер усе було інакше.
Коли стрілець ступив на сходи, що вели до школи, з автоматичною рушницею
Ім’я людини, що спинила невдатного шкільного вбивцю, залишається невідомим навіть за добу, та весь світ прославляє небайдужого пильного громадянина.
Шоу переводить погляд на Гелену.
— Ваше крісло врятувало дев’ятнадцять життів.
Гелена не знає, що сказати.
— Послухайте, — говорить Шоу, — я розумію ваші аргументи, чому це крісло треба знищити й забути як кошмарний сон. Воно порушує природний хід речей. Але воно просто бере та рятує від смерті дев’ятнадцять дітей, а їхніх рідних — від страшних страждань.
— Але це…
— Гра в Бога?
— Саме так.
— А мати таку силу й не втрутитися — хіба це не те саме вдавання Бога?
— Ми не повинні мати такої сили.
— Але ж вона в нас є. Завдяки вашому винаходу.
Гелена здригається.
— Схоже, ви бачите в кріслі лише зло, якого воно може завдати, — каже Шоу. — Коли ви тільки починали це дослідження та проводили досліди на мишах, чим ви тоді керувалися?
— Мене завжди цікавила пам’ять. Коли мама захворіла на хворобу Альцгеймера, я хотіла збудувати пристрій, що зберігав би найважливіші спогади.
— Хотіли одного, а досягнули набагато більшого, — резюмує Тімоні. — Ви не просто зберегли комусь спогади. Ви врятували людям життя.
— Ви питали в мене, навіщо нам крісло, — подає голос Шоу. — Сподіваюся, цей день вам трохи показав, хто я такий і чим займаюся. Ідіть додому, насолоджуйтеся моментом. Ці діти залишилися живими завдяки вам.
Повернувшись до квартири, Гелена цілий день сидить у ліжку та стежить за останніми новинами про шкільну стрілянину, яка «не відбулася».
Учні, яких було вбито, стоять перед камерами й переповідають хибні спогади про бійню.
Чийсь заплаканий батько каже, що їде в морг на упізнання сина.
Вбита горем мати розповідає, що готувалася до похорону дочки, аж раптом опинилася в машині за кермом: вона везла дочку до школи.
Гелена розмірковує: це тільки їй здається, що в очах одного учня вона бачить іскорку божевілля?
Спостерігаючи, як світ намагається прийняти неможливе, вона запитує себе: що роблять прості люди, щоб зрозуміти це?
Богослови розводяться про давнину, коли часто траплялися різні дива. Звучать припущення, що ці часи повернулися, що це, можливо, передвістя Другого пришестя.
Люди йдуть до церкви, а всі пояснення найкращих інтелектуалів зводяться до того, що світ спіткав черговий напад хибної пам’яті. І хоч вони розмірковують про паралельні реальності та фрагментацію часопростору, вигляд у них ще тривожніший і розгубленіший, ніж у божих слуг.
Гелена постійно згадує слова, які сказав Шоу в лабораторії: «Схоже, ви бачите в кріслі тільки лихо, якого воно може завдати». І це щира правда. Весь час вона враховувала тільки потенційну загрозу, і саме страхом перед загрозою продиктовані всі її кроки ще відтоді, коли вона перебувала на платформі Слейда.
Коли на Мангеттен опускається ніч, вона стає біля вітражного вікна й дивиться на міст на 59-й вулиці, на підсвічені ферми, які ефектно віддзеркалюються у збриженій поверхні річки.
І намагається вжитися в роль людини, здатної змінювати світ.
Вранці Гелену вдруге доправляють до будівлі
— Ви вчора дивилися вечірні новини? — питає він, коли вони прямують до лабораторії.
— Трохи.
— І як, приємно вам було?
За столом для конференцій у лабораторії сидять Тімоні, Радж і ще двоє чоловіків, яких Гелена бачить вперше. Шоу знайомить її з новачками: молодим морським котиком Стівом, якого відрекомендовує як партнера Тімоні, та бездоганного вигляду жевжиком у чорному костюмі вочевидь пошитому на замовлення. Звати жевжика Альберт Кінні.
— Альберт перейшов сюди з
— Це ви створили крісло? — запитує Альберт, потискаючи Гелені руку.
— На жаль, — відповідає вона.
— Це дивовижно!
Гелена сідає на один з вільних стільців, а Шоу переходить до чільного місця та обводить поглядом усіх присутніх.
— Вітаю вас, — каже він. — Упродовж останнього тижня я розмовляв з вами (з кожним окремо) про крісло пам’яті, яке моїй команді вдалося відновити. А вчора ми цілком успішно скористалися цим кріслом, щоб запобігти масовому вбивству в одній зі шкіл у штаті Меріленд. Однак існує думка (і я гадаю, ми не можемо нею нехтувати), згідно з якою ми не можемо дозволити собі користуватися пристроєм такої сили. Даруйте, докторко Сміт, що говорю це за вас, але я знаю, що навіть ви, творець крісла, теж так вважаєте.
— Саме так.
— Я маю протилежну думку, й успіх вчорашньої акції ще більше утверджує мене в ній. Я вважаю, що поява нових технологій зобов’язує нас ставити ці технології на службу процвітанню та вдосконаленню людського роду. Я особисто переконаний, що крісло має неабиякий потенціал, і треба використати його на благо всього світу. Окрім докторки Сміт, за цим столом також присутні Тімоні Родрігес та Стів Краудер — без жодних перебільшень найвправніші та найвідважніші бійці в історії Збройних сил США. А ще Радж Ананд — людина, що знайшла це крісло, й Альберт Кінні — системний аналітик з корпорації
— Ви збираєтеся й надалі використовувати крісло? — питає Гелена.
— Звісно.