Бенедикт Спиноза – Теологічно-політичний трактат (страница 24)

Тепер, оскільки в цій оповіді йдеться тільки про старість Якова, а не про хворобу його, як у наступній главі, то здається більш правдоподібним, що думка історика була та, що Яків схилився на верх посоха (що його діди вельми похилого віку справді потребують для своєї підтримки), а не до узголів’я постелі. Особливо коли таким чином нема потреби в будь-якій заміні літер. І цим прикладом я не тільки хотів указане місце «Послання до гебреїв» узгодити з текстом книги «Буття», але головним чином показати, як мало довіри слід мати до найновіших крапок і наголосів. І тому той, хто хоче тлумачити Письмо без усякого забобону, зобов’язаний виявити сумнів до них і знову дослідити його.

Отож (повертаючись до нашої мети) на основі такого складу природи гебрейської мови кожний легко може уявити, що двозначності повинні виникнути в такій кількості, що неможливо дати ніякий метод, завдяки якому можна було б усі їх вирішити. Бо наша надія на те, що взаємним зіставленням слів (orationum) (досі ми показували, що це єдиний шлях для розкриття істинного сенсу із багатьох, які кожне слово може допустити на основі вживання мови) можна безумовно це зробити, нічого не значить, тому що це зіставлення слів тільки випадково може ілюструвати якесь слово. Бо ні один пророк не писав з тією метою, щоб пояснювати зі знанням справи (ex professo) слова іншого або свої власні. Так само й тому, що ми не можемо робити висновок про думку одного пророка, апостола тощо на підставі думки іншого, за винятком випадків, які стосуються життєвої практики, як уже ми переконливо показали. Але не тих, коли мовиться про спекулятивні речі або коли розповідають про чудеса й історичні події. Між іншим, це (тобто те, що в Святому Письмі зустрічаються численні слова, яких не можна пояснити) я можу показати на деяких прикладах, але зараз охочіше відкладаю їх і буду продовжувати відзначати інше, що лишається, а саме: які ще труднощі являє цей істинний метод тлумачення Письма або чого в ньому не вистачає.

Друга трудність, крім того, виникає при цьому методі тому, що він вимагає [знання] історії долі всіх книг Письма, яка нам здебільшого невідома. Адже авторів чи (якщо хочете) тих, хто написав багато книг, ми або зовсім не знаємо, або сумніваємося щодо них, як я докладно це покажу в наступних розділах. Потім, ми не знаємо також, ні з якого приводу, ні в який час були написані ці книги, автори яких нам не відомі. Крім того, ми не знаємо, до чиїх рук ці книги потрапили, в чиїх примірниках були знайдені такі великі різночитання і, нарешті, чи не було багатьох інших варіантів деяких із них. А що все це важливо знати, я коротко вказав у належному місці. Однак я там свідомо дещо пропустив, що тут тепер доводиться розглядати. Якщо ми читаємо якусь книгу, яка містить невірогідні чи незрозумілі речі або написану в досить темних висловах, і не знаємо її автора, а також у який час і з якого приводу він писав, то даремно будемо намагатися довідатись її істинний сенс. Бо, не знаючи всього цього, ми не можемо знати, що автор мав чи міг мати на увазі. Тим часом, навпаки, добре знаючи це, ми спрямовуємо свої думки таким чином, що ніякий забобон не оволодіває нами, тобто ми не приписуємо авторові або тому, на догоду кому автор писав, більше чи менше, ніж слід, і думаємо тільки про те, що автор міг мати на думці або чого вимагали час і обставини. Це, звичайно, я думаю, всім очевидно. Адже вельми часто трапляється, що ми читаємо в різних книгах схожі оповіді, про які робимо абсолютно різні судження саме внаслідок різних думок, які ми маємо про авторів.

Пригадую, що в якійсь книзі я читав колись, ніби чоловік, ім’я якому було Несамовитий Роланд32, мав звичку мандрувати повітрям на якомусь крилатому чудиську і перелітав у які тільки хотів країни; ніби він один убивав велике число людей та гігантів; там були й інші фантазії подібного ж роду, які з точки зору здорового глузду цілком незрозумілі. Подібну ж історію я читав у Овідія про Персея і, нарешті, ще іншу в книгах «Суддів» і «Царів» про Самсона, який один, і, [до того ж] беззбройний, убив тисячі, і про Ілію, який літав повітрям і нарешті піднявся в небо на вогняних конях і колісниці. Ці історії, кажу, дуже схожі, однак далеко не схоже судження ми робимо про кожну, а саме: що перший хотів написати лише казку, другий про політичні, третій, нарешті, про священні події. І в цьому ми переконуємося не на підставі якоїсь іншої причини, як внаслідок думки, яку ми маємо про авторів тих історій. Отож очевидно, що свідчення про авторів, які писали про предмети темні і для розуму незрозумілі, вельми необхідні, якщо ми хочемо тлумачити їхні твори. З тих же причин, заради того, щоб ми могли з різних варіантів темних оповідей обрати правильні, необхідно знати, в чиєму примірнику були знайдені ці різноманітні тлумачення і чи не було коли ще інших варіантів у інших, більш авторитетних осіб.

Інша, нарешті, трудність тлумачення деяких книг Письма за допомогою цього методу полягає в тому, що ми не маємо їх тією мовою, якою вони первісно були написані. Адже «Євангеліє від Матвія» і, без сумніву, також «Послання до гебреїв» були написані, згідно з загальною думкою, по-гебрейськи. Однак вони не збереглися. Стосовно ж «Книги Йова» не вирішено, якою мовою вона була написана. Абен-Езра у своїх коментарях твердить, що вона з іншої мови була перекладена на гебрейську і що в цьому лежить причина її темноти. Я нічого не кажу про апокрифічні книги, оскільки вони мають вельми неоднакову достовірність. Ось такі труднощі цього методу тлумачення Письма на підставі його історії, які ми можемо мати і про які я взявся розповісти. І їх я вважаю настільки значними, що не втомлююся стверджувати, що в багатьох місцях ми справжнього сенсу Письма або не знаємо, або гадаємо про нього без упевненості. Але, з іншого боку, доводиться зауважити знову й те, що всі ці труднощі можуть перешкоджати нашому осягненню думки пророків тільки стосовно незрозумілих речей і тільки уявних, але не стосовно речей, які ми можемо і розумом осягнути, і про які легко утворити чітке уявлення. Адже речі, які за своєю природою легко сприймаються, ніколи не можуть бути виражені настільки темно, щоб їх важко було збагнути, згідно з відомим прислів’ям: «Розумному сказаного досить»33.

Евклід, який писав тільки про речі, дуже прості й вельми зрозумілі, легко доступний кожному на будь-якій мові. Щоб осягнути його думку і бути впевненим у її справжньому сенсі, нам не треба мати досконалого знання мови, якою він писав, але достатньо тільки цілком звичайного і майже дитячого знання. Не треба знати життя, заняття, характер автора, ані кому, якою мовою і коли він писав, ні долі книги, ні її різночитань, ні яким чином, за чиїм, зрештою, рішенням вона була прийнята. І що тут сказано про Евкліда, те слід говорити про всіх, хто писав про речі, зрозумілі за своєю природою. І тому робимо висновок, що думку Письма стосовно моральних правил ми легко можемо збагнути з доступної нам його історії і бути впевненими у справжньому його сенсі. Адже правила істинного благочестя виражаються словами найуживанішими, оскільки вони достатньо звичайні і достатньо прості й легкі для зрозуміння. І оскільки справжнє спасіння та блаженство полягає у справжньому душевному спокої і ми істинно заспокоюємося тільки на тому, що вельми чітко розуміємо, то звідси найочевиднішим чином випливає, що ми можемо правдиво осягнути думку Письма стосовно речей рятівних і необхідних для блаженства. Тому нема підстав, чому б нам так турбуватися про решту. Адже решта швидше цікава, аніж корисна, оскільки ми здебільшого не можемо обійняти її ні розумом (ratione), ні інтелектом (intellectu).

Цим, гадаю, я показав істинний метод тлумачення Письма і достатньо пояснив свою думку про нього. Крім того, я не маю сумніву, що тепер кожний бачить, що цей метод не потребує жодного світла, крім природного. Адже природа і сила цього світла полягають головним чином у тому, що воно речі темні виводить і робить висновок про них на підставі законних наслідків із відомих або ніби відомих даних. І іншого наш метод не вимагає. І хоча ми допускаємо, що він недостатній для достовірного дослідження всього, що зустрічається в Біблії, однак це відбувається не внаслідок його недостатності, але від того, що про дорогу, яку він оголошує істинною і прямою, ніколи не дбали, і вона людьми не проторена, а тому з часом вона стала дуже важкою і майже непрохідною, як, гадаю, цілком очевидно стає із самих труднощів, мною наведених.

Залишається тепер розглянути думку осіб, які не згодні з нами. Перше, що тут доводиться розглянути, так це думку тих, хто стверджує, ніби природне світло не має сили для тлумачення Письма, але що для цього потрібне лише надприродне світло. А що це за світло, крім природного, пояснити надаю їм самим. Я принаймні нічого іншого не можу уявити, крім того, що вони побажали в ще темніших висловах признатися, що стосовно істинного сенсу Письма вони здебільшого сумніваються. Адже, коли ми розглянемо їхні пояснення, то знайдемо, що останні нічого надприродного не містять і є навіть тільки чистими здогадами. Хай їх зіставлять, якщо хочуть, з поясненнями тих, які відверто признаються, що вони ніякого світла, крім природного, не мають, і їх знайдуть цілком схожими, тобто людськими, вигаданими після довгих роздумів і з трудом. Що ж до твердження, ніби природного світла для цього недостатньо, то його брехливість очевидна вже з нашого доказу. Важкість тлумачення Письма сталася аж ніяк не внаслідок нестачі сили природного світла, але тільки внаслідок недбалості (щоб не сказати злостивості) людей, які знехтували історією Письма, тимчасом як вони могли її накреслити. Що ж до надприродного світла, то воно є божественним даром, доступним тільки вірним. Це, коли не помиляюся, всі визнають. Але пророки й апостоли проповідували зазвичай не тільки вірним, але здебільшого й невірним і нечестивим людям, які вочевидь були здатні розуміти думку пророків і апостолів. Інакше здавалося б, що пророки й апостоли проповідували дітям і немовлятам, а не мужам, які обдаровані розумом. І Мойсей даремно приписував би закони, якби їх могли розуміти тільки вірні, які жодного закону не потребують. Тому, хто вимагає надприродного світла для розуміння думки пророків і апостолів, той, певно, воістину потребує природного світла. Отож я дуже далекий від думки, що такі люди мають надприродний, божественний дар.