Аврелий Марк – Розмисли. Наодинці з собою (страница 2)
Він не користувався лазнями у не визначений для того час, не захоплювався будівництвом розкішних будинків, був невибагливий щодо їжі, тканин, кольорів убрань, вибору красивих рабів. У Лоріумі він носив парадний одяг, виготовлений в прилеглому маєтку; в Ланувії, здебільшого, ходив одягненим в хітон, в Тускулані носив плащ, вважаючи за потрібне вибачатися за це – такий він був у всьому. Не було в ньому нічого грубого, непристойного, неприборканого, нічого такого, що дозволило б говорити про «свавільну дурість», навпаки – він все розглядав до подробиць, ніби на дозвіллі, спокійно, по черзі, терпляче, відповідно до суті справи. Моєму батькові пасувало б те, що розповідають про Сократа: про його вміння і утримуватись, і насолоджуватись, натомість коли більшість не здатна до стриманості перед спокусою насолод. Бути стійким і в тому, і в іншому, бути сильним і тверезим у міркуваннях – це якість людини з досконалою і непереможною душею. Саме таким він виявив себе під час хвороби Максима.
Від богів – те, що у мене гарні діди, гарні батьки, гарна сестра, гарні вчителі, гарні домочадці, родичі, друзі – майже всі довкола. І те, що я жодним чином нікого з них не образив хоча (маю таку схильність) і був би здатен часом це зробити.
Благодіяння богів, що не було такого збігу обставин, який зганьбив би мене.
І те, що я недовго виховувався у коханки мого діда. І те, що я врятував свою юність, що не змужнів передчасно, натомість дещо відтермінував це.
Я навчився підкорятися начальнику і батькові, котрий навмисне викорінював з мене будь-яку пиху і переконував мене, що навіть при дворі не потрібно ані тілохоронців, ні розішних шатів, ні смолоскипів, ні статуй і тому подібних пишнот, натомість є можливість обмежити себе, наблизитись якомога більше до побуту приватних осіб, і що через це не станеш повільнішим і ніяковішим в час, коли необхідно виявити силу у справах правління.
Я маю такого брата, що він за своїми моральними якостями міг спонукати мене до розвитку і водночас радував мене і шаною і любов’ю.
Діти мої вдалися розумними і позбавленими тілесних недоліків.
Добре і те, що я не виявив особливих успіхів ні у риториці, ні у поетиці, ні в інших вправах, що їм я б, напевне, віддався, якби відчував, що швидко у них просуваюся.
Я не забарився забезпечити моїм вихователям той почесний стан, що його вони, як мені здавалось, бажали, і не гаяв часу для здійснення їх надій на майбутнє під приводом, що вони ще молоді.
І те, що я познайомився з Аполонієм, Рустіком і Максимом. Часто і виразно виникало у мене уявлення про те, яким є життя, узгоджене з природою, отже, оскільки це залежить від від богів і дарів, які від них походять, впливів і навіювань, ніщо вже не заважає мені жити згідно з природою, а якщо мене для цього не вистачає, то лише з моєї провини і через те, що я не вважаю на нагадування і замало не на прямі вказівки від богів.
І те, що я настільки зберіг здоров’я за такого способу життя. І те, що я не доторкнувся ні до Бенедікта, ні до Федота, та й надалі залишався здоровим, коли оволодівали мною любовні пристрасті. Я часто гнівався на Рустіка, проте, нічого не зробив такого, про що потім би пожалкував.
Матінка моя, якій судилося померти молодою, однак, останні свої роки прожила зі мною.
Щоразу, коли я забажав би допомогти якомусь злидарю або тому, хто має якусь потребу, в жодному випадку я не почув, що не маю для цього коштів. Та й мені самому жодного разу не доводилось так зубожіти, щоб позичати у іншого.
І те, що дружина у мене така слухняна, така ніжно кохана, така простодушна.
І те, що вдосталь було відповідних вихователів для моїх дітей.
Богам я зобов’язаний тим, що у снах мені було надано допомогу, особливо – проти кровохаркання та запоморочень, як то траплялося у Кайєті…
І те, що коли я прагнув філософії, я не стикнувся з якимось софістом, не сидів над творами істориків, не марнував час розтлумаченням умовиводів та не захоплювався вивченням небесних світил.
Адже все це потребує допомоги богів і долі.
Друга книга
1. А зранку слід сказати собі: «Сьогодні мені доведеться наражатися на людей нав’язливих, невдячних, зверхніх, підступних, заздрісних, неприязних. Ці риси у них мають витоком те, що вони не знають, де добро, а де зло. А я, людина, що пізнала прекрасні витоки добра і ганебні – зла, можу збагнути і природу тих, хто перебуває в омані. Вони близькі мені не кревно і за походженням, а через божествену волю й завдяки моєму розуму. Від їхнього зла я захищений знанням. Вони не в змозі долучити мене до чогось ганебного. Але не можна й гніватися і ненавидіти тих, хто мені близький. Ми створені для спільної діяльності – як ноги і руки, повіки, верхня і нижня щелепи. Тому протидіяти одне одному – це чинити опір природі; а дратуватися цими людьми і цуратися їх означає їм протидіяти».
2. Хай би ким я був, я лише немічне тіло, слабкий прояв життєвої сили і панівного начала. Облиш книги, не відхиляйся від справи, час не терпить. Знехтуй своїм тілом, ніби ти при смерті. Воно лише кров та кістки, тлінне плетіння нервів, жил та артерій. Розглянь таке єство життєвої сили: воно – мінливе віяння, яке щомиті вдихається і видихається.
Отже, залишається тільки третє – панівне начало, і про нього ти маєш поміркувати. Ти старий: не дозволяй більше його поневолювати, не дозволяй, щоб ним правили протиборні прагнення, щоб воно скаржилося на свою справжню долю і жахалося майбутнього.
3. Що твориться богами, сповнене промислу. Те, чим наділяється в нашій уяві випадковість, так само не виникає без участі природи, тобто перебуває у зв’язку з тим, над чим панує промисел. Все витікає з цього джерела: в ньому і неминуче, і корисне для всього світу, частиною якого є ти. Для всякої частини природи благом є те, що створює природа Цілого і що сприяє її підтриманню. Зміни як елементів, так і складних тіл сприяють підтриманню світу. Ось думки, які мають принести тобі заспокоєння, і нехай вони стануть твоїм підгрунтям. Стримай жагу книжкового знання, аби не нарікати, коли прийде смерть. Коли ж твій час настане, зберігай спокій духу і віддай богам щиросерду подяку.
4. Згадай, з якої пори ти женеш від себе ці роздуми, і скільки разів, отримавши у богів відстрочку, ти скористався нею. Слід, врешті-решт, усвідомити, частиною якого світу ти є і волею якого правителя світу ти існуєш. Знай, що вже покладена межа твого життя, і якщо не скористаєшся часом для власної просвіти, час розчиниться, як зникнеш і ти, і більше не повернеться.
5. Піклуйся про справу, якою зайнятий цієї миті, щоб виконати її гідно римлянина і мужа, з повним сумлінням, щирістю, з любов’ю до людей і справедливістю. Відсторони від себе інші бажання.
Буде щастя, якщо кожну справу виконаєш як останню в своєму житті, звільнившись від нерозважності, підігрітої пристрастями, зневаги до веління розуму, лицемірства, себелюбства і невдоволення власною долею.
Бачиш, які невибагливі ці вимоги: кожен, хто їх виконає, буде в змозі досягти блаженного, божественного життя. Та й самі боги від того, хто виконує це, нічого більше не забажають.
6. То що? Нехтуй, нехтуй собою й далі, душе моя! Адже невдовзі ти вже не зможеш поставитися до себе з належною увагою. Життя взагалі мінливе, твоє життя вже йде до завершення, а ти досі не шануєш себе, але покладаєш своє благоденство у залежність від душ інших людей.
7. Нехай не відволікає тебе те, що впливає зовні. Виділи собі вільний час задля того, аби навчитися чогось доброго і припинити блукати без цілі. Варто стерегтися також іншої тяжкої омани. Адже божевільні ті люди, котрі все життя виснажують себе справами, не маючи певної цілі, з якою треба було б погоджувати всі прагнення та уявлення.
8. Нелегко знайти когось, хто став би нещасним через неуважність до того, що відбувається в чужій душі. Але неминуче буде горе тому, хто не стежить за розвитком своєї власної душі.
9. Завжди слід пам'ятати про те, яка натура Цілого, якою є моя натура, яке співвідношення однієї та іншої, і якою частиною якого Цілого є моє єство, а також про те, що ніхто не може перешкодити завжди діяти і говорити відповідно до натури, частиною якої ти є.
10. Теофраст, оцінюючи різні вчинки (оскільки таке оцінювання можливе зі звичайної точки зору), зауважує як справжній філософ, що вчинки, навіяні пориваннями, тяжчі, ніж вчинки під впливом гніву. Адже той, хто гнівається, відвернувшись від розуму, відчуває, мабуть, якусь гіркоту і таємний жаль, той же, що він грішить під впливом поривання, не в змозі встояти перед спокусою насолоди, проявляє, мабуть, своїми вчинками велику розбещеність і розніженість. Тому правильно вирішує Теофраст, що більшого осуду заслуговує переступ, пов'язаний із задоволенням, ніж пов'язаний з горем. Загалом перший скидається на того, у кого гнів спричинив почуття гіркоти, пов'язане з заподіяною йому раніше несправедливістю, інший же мимоволі прагне несправедливості, захоплений своєю пожадливістю до якоїсь дії.
11. Все слід робити, говорити і думати так, ніби кожна мить може стати для тебе останньою. Якщо боги існують, то зникнути з-поміж людей зовсім не страшно: адже боги не вкинуть тебе в біди. Якщо ж богів не існує або їм немає діла до людей, тоді чи є сенс жити у світі, де немає богів чи немає промислу? Але боги існують і виявляють піклування до людей. Вони влаштували так, що лише від самої людини залежить, піддатися чи ні злу. А якщо злом є і що-небудь інше, то вони подбали також, щоб від кожного залежало не піддаватися такому. Але те, що не робить людину гіршою, чи може зробити гіршим її життя? Природа Цілого не могла схибити таким чином, ані з несвідомости, ані через безсилля попередити або виправити, в разі якщо вона володіє усезнанням; не могла б вона також ані за безсилля, ані за безпорадності припуститися такої помилки, як розподіл благ і зла між усіма людьми без розбору, як між хорошими, так і між поганими. Смерть і життя, слава і безчестя, страждання і насолода, багатство і бідність – все це однаково випадає на долю як хорошим людям, так і поганим. Все це не чудово і не соромно, а отже, і не благо і не зло.