Аркадий Фидлер – Оріноко (страница 62)

— Хитрий, та не дуже…

Акавої подалися в ліс разом з Фуюді і ще з двома нашими воїнами. Зброю вони залишили в Кумаці. Менше ніж за годину повернулися назад з дровами. Вони бачили варту, однак нічого підозрілого не відбулося, навіть Фуюді нічого особливого не підслухав.

Перед полуднем повернулися з розшуків розвідувальні загони. Ніяких слідів украденої ітауби біля води вони не помітили.

— Становище трохи прояснюється, — сказав я старшинам. — Акавої над річкою.

— Бачу, що ти з цього задоволений, — сказав Манаурі, суворо похитуючи головою.

— Так, це правда! Якщо сьогодні не буде нападу на Кумаку, то сьогоднішня ніч напевно розкриє нам, де знаходиться табір акавоїв.

— Ти щось придумав?

— Так… Виберіть тільки мені з усіх родів у Кумаці п'ятнадцять воїнів з відважним серцем, але насамперед з совиним зором, щоб добре бачили вночі. Пришліть їх до мене через дві години після полудня.

Вони прислали воїнів і самі прийшли, зацікавлені моїм планом. Я пояснив їм свої наміри.

— Цієї ночі займемо двома човнами протоку, що з'єднує наше озеро з рікою. Я переконаний, що цієї ночі, так само як попередньої, акавої, заохочені вчорашнім успіхом, знову припливуть з річки і спробують викрасти у нас більше човнів. Якщо ми проженемо їх з Кумаки, вони втечуть, напевно, до річки і стрімголов попливуть до свого табору. Під час їх втечі наші два човни, заховані в протоці, попливуть непомітно за ними і таким чином відкриють місце їх табору. Ви згодні зі мною?

— А ти, Яне, теж підеш до протоки?

— Звичайно. Попливемо туди, коли стемніє. Я вестиму один човен, Арнак другий.

— А якщо під час твоєї відсутності в Кумаці трапиться нещастя, акавої захочуть напасти на селище?

— Для чого ж тоді ваша пильність? Зрештою, протока недалеко, ми швидко повернемося з допомогою.

До протоки, віддаленої від Кумаки майже на півмилі, не гаючи часу, ми пішли всі, за винятком Манаурі, щоб завидна підшукати зручне місце для нічної засади. Протока довжиною понад двісті кроків була досить вузька, береги її були вкриті густою стіною гілля дерев, що росли над водою. В їх тіні можна було чудово заховатися. Вибравши для човнів нічні позиції, ми повернулися в Кумаку.

Незабаром почався танець акавоїв, військовий танець, як обіцяв Дабаро. Вони знову трималися за руки, але на цей раз підстрибували жвавіше, дико викрикуючи. Час від часу один з них вибігав на середину кола і звивався там, підстрибуючи, як божевільний. Вогнища справді не розпалювали, зате один з акавоїв гучно вибивав на барабані, зробленому з порожнього пня, перемінний такт.

— Ти догадуєшся? — запитав я Манаурі, який стояв біля мене.

— Про що?

— Вони за допомогою барабана пересилають сигнали своїм.

— Що ж робити?

— Ще рано викривати їх.

— А якщо вони передадуть своїм щось важливе?

На цей раз Арасибо, наш новий чаклун, став нам у пригоді. Він ще вчора недалеко від привалу гостей вбив у землю дрючок ї почепив на нього череп ягуара, скерувавши одну очну яму на акавоїв. Сьогодні він зробив те саме. Коли воїни почали танцювати — а це було схоже на чари, — він, щоб їх знешкодити, теж танцював, щохвилини підскакуючи до свого барабана і злегка вдаряючи в нього.

Я вислав до Арасибо Вагуру з просьбою, щоб чародій бив безперервно у барабан і глушив барабанний бій акавоїв. Він погодився, і в повітрі почав лунати змішаний різноголосий бій барабанів.

Після короткого сильного дощу вечір обіцяв бути тихим і ясним. Ми задумались, чи брати в нічний похід Фуюді, і вирішили взяти. Взяли малі ітауби, кожну приблизно па вісім чоловік. Хоч пливли ми тільки в розвідку, я наказав воїнам узяти повне озброєння на випадок нападу акавоїв па Кумаку.

Перед виходом Лясана принесла мазь проти комарів і намастила нею все моє тіло. Як тільки настала темрява, ми відчалили від берега, переконавшись спочатку, що вісім акавоїв відпочивають у своїх хатах.

Спокійно допливли ми до протоки і зайняли намічені позиції — я з своєю ітаубою біля гирла річки, що впадала в озеро, Арнак біля входу в річку. Хмари блукали по небу. Місяць мав зійти лише в другій половині ночі. Було темно, і, на жаль, трохи туманно: імла висіла над водою, гуділи мільйони комарів. Почалося очікування, важке випробування терпіння. Комарі тисячами бриніли довкола нас, жалили навіть мене, незважаючи на мазь. Очманілі від гарячої ночі нічні метелики літали безперестанку і щохвилини билися об наші тіла. Якісь люті комахи чи щось інше вплутувалось у волосся. А тут треба було спокійно чекати, терпіти і тільки ловити відгомін ночі, а очима вдивлятися в імлу. На щастя, туман не густішав.

Ми розраховували на те, що акавої, якщо вони взагалі мали намір приплисти, прибудуть перед сходом місяця. І наша думка була правильною.

Десь опівночі почувся шелест, викликаний немовби обережним веслуванням, і незабаром у протоці в імлі замиготів темний силует. Він поволі посувався в бік озера. О, яке полегшення ми відчули, яку радість! Так, це були вони. А коли акавої пропливали повз нас, ми розпізнали п'ять чи шість постатей, схилених у човні. Ми стежили, чи не буде їх більше, але ні — акавої припливли тільки на цьому одному човні.

Ледве вони минули нас, як один з моїх воїнів вискочив на берег, щоб побігти в Кумаку і повідомити про небезпеку.

За якісь півгодини в селищі почулися вигуки: викрито злодіїв.

— Усе йде як по маслу, — засміявся я до товаришів. — За розрахунком вони повинні зараз з'явитися тут, швидко веслуючи.

Я не помилився. Вони наближалися, з усіх сил працюючи веслами. Вони дуже поспішали, мабуть, боячись погоні. Ось вони увійшли в протоку. Коли віддалилися від нас на шістдесят-сімдесят кроків і майже зникли з очей, ми вирушили в погоню.

— Тепер покажіть, чого варті ваші очі! — прошепотів я до екіпажу свого човна.

Незабаром перед нами виникло гирло протоки, що впадало в річку. Човен акавоїв вийшов на світлішу поверхню широкої води, і в цей же час праворуч з'явився човен Арнака.

— Близько не підпливати! — попередив я моїх гребців. — Якщо нас помітять — буде погано!

Залишивши протоку, акавої поспішили на середину річки. Ми за ними. Наш човен тримався на такій відстані, щоб ледве було видно силует човна акавоїв; гребці добре справлялися з цим завданням.

Акавої впевнено пливли серединою річки добру милю вверх по Ітамаці, потім наблизилися до протилежного берега. Там виступала коса. До кінця цієї коси і підпливали акавої. Опинившись на її рівні, вони раптом повернули праворуч, щоб досягти берега.

— Хочуть вийти на сушу, — сказав Фуюді.

— Там, за тим мисом — лагуна, — пояснив один з наших гребців. — Таке озеро, як наше Потаро…

Випливши за мис, ми справді побачили трохи яснішу прогалину в чорній стіні прибережної пущі. Там річка утворювала малу затоку, за якою простягалося озеро. В цю затоку акавої і направили свій човен.

Вони були від неї ще за кілька десятків кроків, коли у них раптом сталося щось непередбачене. Човен уповільнив свій хід, зворотними ударами весел акавої почали навіть рухатися назад. Ми помітили це досить пізно: наша ітауба, що пливла все ще в одному напрямку, наблизилась до них на небезпечну відстань, майже на кільканадцять кроків.

Я зрозумів, що трапилося: вони наскочили на великий стовбур дерева, що плив за течією. Щоб позбутися біди, акавої повинні були від'їхати назад.

Попереду почувся приглушений застережливий вигук: нас помітили. В цю хвилину щось ударило по нашому човну, і мій сусід зойкнув, пробитий списом.

До такої сутички ми були готові. Передні і задні гребці продовжували веслувати, решта ж, облишивши весла, схопилася за зброю. Засвистіли стріли. Наші стріли добре влучали в ціль, там заметушилися. Ми вже допливли до них. Списи вгрузали в людські тіла. Я дістав сильний удар у ліве плече, на щастя, палиця лише сковзнула по тілу. Я встромив списа у ворога. Запеклий опір одразу ж зламався. Один акавой хотів утекти і скочив у воду. Палиця дістала його й розбила йому голову.

Ми подолали всіх. Того, що був у воді, вкинули в їх човен, потім узяли човен на буксир і попливли на середину річки. Там, де течія була найшвидша, ми вкинули труп у воду, щоб його понесло вниз по Оріноко.

Один акавой ще жив. Фуюді намагався добути від нього які-небудь відомості, але даремно. Полонений втратив притомність і згасав. І він вслід за іншими пішов у річкову безодню.

На нашому човні було двоє вбитих і один поранений. Усі інші відбулися легкими ранами. Ворог був запеклий і хоробрий і, незважаючи на наш раптовий напад і свою малочисельність, завдав нам відчутних втрат. Бій закінчився так швидко, що човен Арнака не встиг і доплисти.

Ми поверталися мовчки, один човен майже біля другого, третій, захоплений у ворогів, — на буксирі. Всі ми глибоко замислились.

— Арнак, — промовив я приглушено, коли ми входили в наше озеро. — Ти розумієш, що війна почалася? Вона буде кривавою. Ми вбили шістьох. Я тільки тепер побачив, що таке акавої — або ми їх знищимо дотла, або вони нас!

— Ми їх, — відповів він спокійно, але твердо. Потім додав немовби для пояснення: — Тепер ми знаємо, де їх схованка…

Більшість жителів Кумаки не спала, очікуючи нашого повернення. Всі раділи, що ми здобули перемогу. Але було чого і сумувати: не всі повернулися живими.

Я наказав для більшої безпеки подвоїти варту довкола хат з акавоями, потім викликав старшин і найголовніших воїнів на другий кінець селища, щоб доповісти їм про все.