Александр Насибов – Безумці (страница 6)
Абст. Ви були непритомні.
Бретмюллер. Майже місяць!
Абст. Ви спали. Це зробив я, бо сон для вас — найкращі ліки. Але розповідайте далі. І, будь ласка, не відхиляйтесь: часу мало.
Бретмюллер. Я знову знепритомнію?
Абст. Розказуйте далі.
Бретмюллер. Боже, невже все повториться?..
Абст. Ви даремно втрачаєте час.
Бретмюллер. Гаразд. Ми майже зарядили батарею, коли сигнальник помітив корабель. Це був корвет. Він швидко пішов прямо на нас. Човен спішно ринувся на глибину. Спустившись на півтораста футів, ми опинилися на рідкому грунті[11]. Ви знаєте, що це таке?
Абст. Так. Далі.
Бретмюллер. Застопорили двигуни — в останню мить здалося, що корабель почав повертати праворуч. Можливо, міркував я, нас іще не помітили, не варто виказувати себе шумом гвинтів. Але я помилився. Я зробив подвійну помилку. Я погубив людей, човен!..
Абст. Не відхиляйтесь. Розповідайте про найважливіше. Поки що мене цікавлять тільки факти. Згодом, коли ви одужаєте, ми повернемося до цієї розмови.
Бретмюллер. Дайте мені сигарету.
Абст. Для людини у вашому стані тютюн — найміцніша отрута!
Бретмюллер. Тільки одну сигарету!
Абст. Не можна.
Бретмюллер. Які ви жорстокі!
Абст. Я бажаю вам добра. Та ми даремно витрачаємо час.
Бретмюллер. Під водою ми стали на гідроакустичну вахту. Акустик доповів, що корабель підходить ближче. Я хотів було збочити з курсу корвета, але не встиг. Він розпочав бомбометання. Перша серія вибухів лягла ліворуч од нашого човна. Нас дуже струсонуло. А бомбування тривало. Корвет немов оскаженів, він крутився над нами і жбурляв нові й нові серії глибинних бомб. Вибухи, вибухи!.. Людей було оглушено. Човен кидало з боку на бік. За цих умов я прийняв рішення пливти. Я повинен був зробити спробу відвести човен… Боже, знову той самий біль у голові! І серце… Швидше відчиніть вікно. Повітря!
15 годин 41 хвилина. Препарати перестали діяти. Свідомість було відновлено на 38 хвилин.
Зроблено аналіз мозкових струмів, щоб з'ясувати, наскільки уражені його глибинні відділи. Результат різко негативний.
Четверта спроба.
Дозу групи ін'єкцій збільшено на 300 000 одиниць. Час — 18 година.
Відновлено свідомість о 18-й годині 47 хвилин.
Абст. Ось ми й знову зустрілися. Дайте-но руку. Пульс дещо прискорений, але так воно й має бути. Все гаразд. Розповідайте далі. Проте я повинен попередити: ви дуже швидко заснете. Тому поспішайте.
Бретмюллер. Голову мені перев'язано. Я відчуваю велику слабість. Що зі мною?
Абст. Нічого особливого. Лікування йде як слід. А голову перев'язали, бо ви вдарилися.
Бретмюллер. Напевне, сильно. Дуже болить. Отут…
Абст. Не чіпайте пов'язку! Опустіть руки, сядьте зручніше.
Бретмюллер. Чому ви не дасте мені поїсти? Раніше на столі завжди був обід… А втім, я й не їв би. Не можу. Паморочиться в голові. Паморочиться і болить.
Абст. Біль мине. Щодо харчування, то вам дають спеціальне харчування, коли ви втрачаєте свідомість. Звичайна їжа поки що для вас не годиться. Потерпіть, невдовзі видужаєте, і все буде гаразд. Розповідайте, я слухаю.
Бретмюллер. На чому я зупинився?
Абст. Вас бомбили, ви прийняли рішення відійти.
Бретмюллер. Так! Ми перейшли на ручне керування кермом, вимкнули всі допоміжні механізми, навіть машинки регенерації повітря, щоб до краю зменшити шуми човна. Електродвигуни, запущені на найменші оберти, ледве обертали гвинти. Ми довго маневрували, дуже довго. І нарешті нам пощастило відірватись од переслідування. Я зітхнув полегшено. Гадав, це — порятунок. А човен наближався до загибелі!
Абст. Що ж з вами трапилося? Сіли на мілину чи наштовхнулись на оту конічну скелю?
Бретмюллер. Я забув про припливну течію, яка в цих місцях занадто стрімка. А тоді саме був великий приплив.
Абст. Течією вас ударило об скелю?
Бретмюллер. Аби це!.. Та я веду далі. Минуло з півгодини, а ми, як і до того, рухалися на малих обертах. Курс було прокладено так, що скеля лишалася осторонь. І раптом човен, тицьнувшись скулою в перепону, різко збочив. «Повний назад!» — скомандував я. Мотори завили на граничних обертах. Човен одскочив, дістав міцного удару в корму і затремтів у вібрації. «Гвинти!» — закричав мій помічник. Миттю було вимкнуто двигуни. Та ми спізнилися. Трапилося найстрашніше: човен втратив гвинти! Обидва гвинти!..
Абст. Удар носом і одночасно удар кормою? Не збагну, як це могло трапитися.
Бретмюллер. Збагнете, дослухавши до кінця…. Дайте мені сигарету.
Абст. Ні.
Бретмюллер. Благаю вас, одну сигарету!
Абст. Ні в якому разі. А то я стану вашим убивцею.
Бретмюллер. Мені дуже погано. Голова болить… Тьмариться в очах. Дайте води.
Абст. Випийте це. Застерігаю: буде гіркувато, проте зніме біль… Отак. Тепер вам краще?
Бретмюллер. Трошки… Я продовжую розповідь. Ми випробували всі шляхи до порятунку: спустилися нижче, та човен дном упирався в перепону; обережно маневруючи баластом, намагалися спливти, і скоро над головою почувся скрегіт металу. Так, за незрозумілих обставин, ми опинилися в пастці. І раптом хтось гукнув: «Човен рухається!» Ми затамували подих, прислухаючись. Справді, підводний корабель без гвинтів усе-таки просувався вперед, торкаючись боками перепон. Безперечно, нас тягла течія. Що ж сталось? Пояснення могло бути лише одне: човен опинився у підводному скельному тунелі, звивистому й широкому. Нас тягнув туди приплив, а можливо, просто течія, про яку ми й гадки не мали. Так чи інакше, але ми попали в одне з тунельних колін і саме тому вдарилися спершу скулою, а потім, коли намагалися плисти назад, — кормою та гвинтами.
Абст. Що було далі?
Бретмюллер. Минуло понад годину. Човен усе рухався. Я міркував: можливо, тунель наскрізний, і ми, просуваючись уперед, зрештою опинимося на воді? Про свої надії я повідомив по трансляції, і люди трохи повеселішали. «Тільки б виплисти на чисту воду, — шепотів я, — а там ми придумаємо, як врятуватися!»
Абст. Ваші припущення справдилися? Тунель був наскрізний? Вам пощастило вивести з нього човен?
Бретмюллер. Ні.
Абст. Далі, Бретмюллер.
Бретмюллер. Мені важко говорити. Страшенно болить голова. І — спати. Я хочу спати! Дайте мені перепочинок, я посплю трохи, і ми…
Абст. Ось вам сигарета.
Бретмюллер. О, дякую! Будь ласка, сірника. Боже, як паморочиться в голові!.. Ні, не можу палити. Погасіть сигарету. Мене нудить од запаху диму!..
Абст. Розповідайте, Бретмюллер.
Бретмюллер. Минуло трохи часу, і удари об корпус вщухли. Човен вільно висів у воді. Чи рухався він, я не знаю. Ми виждали близько двох годин. Навколо було тихо. Тоді я ризикнув увімкнути машинки очищення повітря, — люди задихалися від нестачі кисню. Завмерши, ми ждали шуму гвинтів корвета і нових вибухів. Проте все було спокійно. Ще година нестерпного чекання. Я посміливішав і скомандував спливати. Ми могли ризикнути: за розрахунками нагорі ще була ніч. Немов крізь сон, я чув голос матроса, що лічив показання глибиноміра. Ми поступово спливали…
Абст. Перебиваю вас. Які глибини були в тунелі?
Бретмюллер. Приблизно сто п'ятдесят футів.
Абст. Це дуже цікавий тунель!
Бретмюллер. Отже, ми спливали. Щосекунди я ждав удару рубкою об скелю. Та над нами була вода, тільки вода. Трохи спливши, підняли кормовий перископ, але нічого не побачили. Два інших перископи були пошкоджені і не висувалися з шахт. І ось на глибиномірі нуль. Я відчиняю рубочний люк і підіймаюсь на місток. Мене охопила тиша й темрява — густа пітьма, якої не можна ні з чим порівняти. Нас наче занурили в туш. Пітьма і зовсім нерухоме повітря. Чомусь на думку спав «Наутілус» капітана Немо… Несподівано для самого себе я скрикнув. Звук полетів кудись у далечінь, і невдовзі до мене повернулась луна. Я стояв на містку, спантеличений, приголомшений, а голос мій усе ще звучав, відлунюючись од невидимих перепон, і поступово слабшав. Ніби він теж шукав порятунку і не міг знайти. Сумнівів не було — човен сплив у величезному гроті!..
Абст. Що ж ви?.. Чекайте, я підтримаю вас!
19 година 11 хвилин. Препарати не діють, і свідомість було відновлено на 24 хвилини.
Повторне дослідження мозкових струмів. Стан хворого загрозливий.
Це була остання сторінка. Фрідріх Кан перегорнув її і закрив папку.
Тільки тепер він почув звуки музики. За роялем сидів Абст. Його пальці легко бігали по клавіатурі, очі дивилися за вікно, на важкий червоний місяць, який повільно сходив над пустельним озером. Здавалося, туди ж летіла і мелодія, стрімка і тривожна. І музика, і місяць, і водяна гладінь, що тьмяно відсвічувала за вікном, та й сам Абст, його дивні нерухомі очі — все це прекрасно поєднувалося з тим, про що було сказано в жовтій папці.
Абст перестав грати.