Александр Насибов – Безумці (страница 52)

Його все більше охоплює тривога, передчуття близького лиха. Марта була на майданчику і все знає; в розпачі вона може зважитися на таке, чого вже не виправиш…

Ні на мить не забуває він також про італійця, котрий лишився сам на сам з Абстом. Щоправда, Абста зв'язано і в нього у роті кляп. Та все одно він небезпечний!

Вони зберегли Абстові життя, вирвавши з нього обіцянку врятувати плавців. Він дав слово. Але — Абстове «слово»!..

Головне зараз — видати плавцям препарат, розшукати Марту, з її допомогою знешкодити решту жителів підземелля.

Потім вони повернуться на майданчик, де чекає Пелла. Сейф відімкнуто, спостерігаючи за Абстом, італієць готує підривні заряди й респіратори. Крім того, він повинен вкрутити детонатор в одну з торпед — про всяк випадок. Все може статися…

Марта лишиться в гроті, а Карцов і Пелла, взявши заряди, подадуться розшукувати фашистські підводні човни. У цих справах Пелла великий спеціаліст. Недарма на нього полював Абст.

Такі плани.

Тільки б знайти Марту і встигнути до плавців, тільки б не спізнитися!..

Тунельний заворот. Містки перекинуто через розколину. Що це темніє на її протилежному боці? Якийсь предмет. Та Карцову не до нього.

Хутче, хутче до плавців!

Ще заворот. Ось вони, двері.

Ледве дихаючи від хвилювання, він одсуває заслінку вічка.

Нари порожні. Люди скупчилися в центрі печери, похитуючись на зігнутих ногах. Приміщення сповнене гомону.

Відсахнувшись, Карцов мчить туди, де зберігається препарат. Це в бічному тунельному відгалуженні, зовсім поряд. Можливо, він ще встигне відвернути лихо.

Ось і сховище. Та що це? Двері розчинено навстіж! Стелажі, котрі ще вчора було заставлено сірими картонними ящиками з брикетами, порожні.

Він іде назад, тицяючись ліктями об стіни. Немов сліпий. Містки через розколину. На самому її краю лежать два брикети. Очевидно, їх загубили, коли несли.

Карцов нахиляється над розколиною. З темряви війнуло холодом. Скинувши туди брикет, він чекає. Кілька секунд тихо, потім ледве чути сплеск.

У боковині містків стирчить цвях. На ньому довга темна нитка. Він і не помітив би її, та повітря в тунелі рухається і гойдає шерстинку.

Карцов довго не може спіймати її задерев'янілими пальцями. Нарешті підносить до очей.

Синя шерстинка.

Пам'ять підказує: Марта, коли вона з'явилася біля лагуни, була в синій куртці.

Марта!.. Карцов так ясно бачить її. Маленька, ще не зміцніла після хвороби, вона плентається тунелем, згинаючись під вагою ящика. Скинувши його в розколину, повертається, щоб узяти новий.

Її хитає од слабості. Їй зовсім кепсько.

Кожен крок дається важко.

Стелажі спорожніли. Ящик за ящиком зникли в безодні. Нарешті лишився останній. Дотягнувши, Марта кидає його на скелю, падає навколішки, сантиметр за сантиметром штовхає важкий ящик до розколини.

Краї провалля положисті. Тут легко втратити рівновагу. Та Марта не думає про небезпеку. Налягаючи на ящик, вона суне його, суне.

Швидше, кожну секунду її можуть наздогнати!

Останній ривок — і ящик летить у провалля.

А за ним, знесилившись, сповзає туди й сама Марта, чіпляючись за камені і не знаходячи в них опори…

Карцов примушує себе підвестися, помалу йде через містки.

А гомін у спальні плавців гучнішає. Він схожий на гуркіт штормового моря.

Гомін наростає. Тепер чути й удари. І раптом голосне ревіння потрясає тунель: немовби звук, протаранивши перепону, вихопився на волю.

Нарешті Карцов опам'ятався!

Та вже чутно тупіт десятків ніг — ті, що біжать, ось-ось вискочать з-за рогу.

Метнувшись убік, він ховається за скелю. Стоїть, притиснувшись до каменя, і його обдають хвилі повітря, розбурханого втікачами. Юрба мчить повз нього, зникає в тунельному закругленні. А невдовзі звідти долинають постріли, зойки.

Дорога до лагуни ще вільна. Пересуваючись уздовж стіни, Карцов поспішає до виходу.

З новою силою гримить підземелля: юрба повертається.

Все вирішують секунди. І Карцов, уже не ховаючись, біжить по тунелю. Тепер недалеко. Вій встигне. Тільки б Пелла був на місці.

Вибігши на майданчик, Карцов очима шукає товариша.

— Я тут! — Пелла біля стелажів. Орудуючи ключем, він угвинчує детонатор в торпеду.

— У воду! — волає Карцов.

Схопивши спорядження, складене біля трапа, вони одночасно стрибають у лагуну.

Швидко надівають респіратори, прикріплюють вантажі. Підривні заряди, компаси, ножі — все напоготові. І вони поринають.

А плавці вже вискочили з тунелю. Юрба розтікається по майданчику, божевільні падають із скелі у воду. Та без дихальних апаратів вони безпорадні. Пірнувши, плавці задирають голови і, оточені роєм світних бульбашок, пориваються до поверхні.

Вода напрочуд гарна. Вона міниться всіма відтінками синього кольору — од кобальту до ультрамарину; сповнена світла, життя, яскриться; зграї риб'ячої молоді крутяться в ній та граються, і в кожній рибчині відбивається сонячний промінь.

Але все це — біля поверхні. Ближче до дна, — а до нього тут метрів двадцять п'ять — переважають спокійні і холодні тони. В сіро-синій сутіні пропливають великі риби. Вони прямують до невисокого пасма, що стирчить з мулу, пасма, за яким дно стрімко йде вниз. Риби перевалюються через каміння й розчиняються в густій імлі. А з похмурої безодні випливають зустрічні мандрівниці. Проминувши пасмо, злітають вертикально угору, немовби знудьгувалися по світлу та сонцю. І кожна, досягнувши поверхні, народжує беззвучний вибух — срібними стрілками на всі боки мчать мальки, наче тріщини бризкають по люстерку…

Біля пасма з'явилися люди. Великий групер втупився випуклим оком у чужинців, засовав плавцями, обережно відсунувся. Із скельної щілини виволокла своє гадюче тіло мурена, постежила за ними, вищирила отруйні зуби і знову ковзнула до нори.

А ті пливуть далі. Їх двоє. Ноги в ластах звиваються, наче щупальця, руки витягнуто над головою. Ще недавно Пелла тримав перед очима компас, щоб точно йти по курсу. Тепер потреби в ньому нема — ціль знайдено. Підводний човен, один з трьох, що згадувався в радіограмі, лежить на дні, напівсхований у гущавині бурих водоростей, немовби спеціально зарився в них.

Карцов і Пелла зупиняються — заряди, які вони буксирували, опускаються і повисають на лінях.

Рухом руки Пелла кличе товариша. Зблизившись головами, вони ширяють у прозорій воді. Пелла вказує на великі циліндри — ними заставлено палубу човна. Чотири циліндри перед рубкою, по два в ряд. Стільки ж у кормовій частині підводного човна. Пелла жестами пояснює: в циліндрах торпеди; підійшовши до ворожого порту, човен лягає на грунт і випускає плавців; ті відкривають кришки циліндрів, витягають торпеди….

Карцов киває — він усе зрозумів.

Знову скоромовка жестів. Італієць просить, щоб Карцов лишився на місці й спостерігав — мало що може скоїтися. Він, Пелла, підвісить заряд, увімкне годинниковий механізм детонатора. На це піде небагато часу, і вони почнуть шукати нову ціль.

Карцов згоден. Повільно опускаючись у водорості, він стежить за товаришем, що продовжує путь.

Тиша, спокій.

Човен немов мертвий. Вимкнено навіть машинки для очищення повітря. Це зрозуміло — субмарина на невеликій глибині, її можна виявити приладами з корабля, що проходитиме поблизу, а виявивши — закидати бомбами.

Тиша. Спокій. Тільки іноді клацають клапани в Карцовому респіраторі — клапан вдиху різкіше, клапан видиху — слабкіше.

Де ж Пелла?

Карцов розсовує водорості і ривком мчить уперед.

Він побачив: з поверхні моря на човен пікірує людина. Невідомий у респіраторі. Ось він підніс руку до пояса, вихопив ніж.

Карцов з усіх сил працює ластами. Його жене страх за товариша, жене лють, шал, бо в атакуючому він упізнав Артура Абста.

Вони швидко пливуть до однієї точки.

Їхні шляхи перетнуться за метр од італійця. Той, ні про що не підозрюючи, прикріплює до човна вибухівку.

Вороги ось-ось зштовхнуться. Абст уже біля Пелли, підняв руку з ножем. Карцов атакує його і відганяє. Чи встиг Абст ударити італійця? Здається, ні…

Плавці кружляють у воді, не ризикуючи зблизитися. Вони знають: для перемоги потрібен тільки один удар. Той, хто схибить, загине.