Александр Насибов – Безумці (страница 40)

— Так, шеф.

— Консерви беріть найсвіжіші — з зеленою етикеткою. Вам зрозуміло?

— Зрозуміло, шеф. — Радист перезирається з Абстом. — Усе зрозумів.

— Ну й чудово. А там і обід скоро. Йдіть.

Конвоїр зникає в тунелі.

Абст звертається до італійців.

— Сподіваюсь, ви задоволені?

— Просто щасливі! — крізь зуби цідить Пелла. На майданчику запала мовчанка.

Минає кілька хвилин.

І ось повертається Вальтер. Він несе тацю, на якій кухоль кави, купка бісквітів і консерви — бляшанки вже розкрито, поряд з кожною лежать сухар та ложка.

— Можна роздати, шеф?

— Звичайно. — Абст широким жестом показує на бранців.

Вальтер передає каву і бісквіт лейтенантові, потім обходить його супутників.

Італійці беруть консерви. Лейтенант Пелла чекає, поставивши кухля на камінь. І тільки впевнившись, що всі одержали порцію, ковтнув кави.

А німці спостерігають.

В круглих Вальтерових очах гостра цікавість. Він подався вперед, витягнув шию, мне комір светра. Глюк спокійніший: стоїть, поклавши руки на автомат.

Абст, сидячи на розкладній табуретці, постукує пальцем по коліну, немов відлічує секунди.

Це от-от станеться. Але минає час, і нічого незвичайного не відбувається. Люди жадібно їдять. Лейтенант, покінчивши з бісквітом, п'є каву.

Гарріта підвівся, йде до нього, подає бляшанку.

— Командире, — пропонує він, — тут зовсім небагато, візьміть, прошу. Дуже смачно!

Вальтер робить мимовільний рух — немов хоче втрутитись. Абст зупиняє його малопомітним жестом, і радист лишається на місці.

Пелла відмовляється від частини сержантової порції. Постоявши, Гарріта повертається туди, де сидів, і дожовує останній шматок.

— Глюк, перепишіть людей! — наказує Абст.

— Єсть, шеф. — Рудий виймає блокнот, бере олівець, по черзі опитує італійців, занотовуючи їхні імена та військові звання.

Так минає ще чверть години.

І ось з чотирма полоненими щось сталося. Тільки-но вони нахилялись один до одного, перемовлялися, навіть пересміхались — експансивність не залишає жителів півдня ні за яких обставин. Тепер італійці немов куняють з розплющеними очима.

Переміну, що відбулася з солдатами, помітив їх командир. Спочатку він тільки здивований. Але минає час, і лейтенант непокоїться.

— Підійдіть до мене, сержант Гарріта! — кличе він.

Той повільно обертається. На його обличчя лягла тінь — зусилля думки. Та через секунду обличчя знову нерухоме. Сержант зітхає і одвертається.

— Гарріта! — повторює командир.

Не діставши відповіді, підсідає до сержанта.

— Що з вами? — хвилюючись запитує Пелла. — Занедужали?

Гарріта мовчить. Він як камінь. Тільки сережка легенько тремтить у вусі.

Пелла хапає його за плечі, трясе, зазирає в очі.

— Гарріта, — кричить він злякано, — сержант Гарріта!..

Абст, що стежив за цим, ловить на собі розгублений лейтенантів погляд і відвертається. Ось він позіхнув, мигцем глянув на годинник.

— Що ж ви стоїте, Глюк? — Абст невдоволений. — Ану лишень зніміть браслети з цих бідолах. Уявляю, як вони намучилися… Боже, та киньте до біса свій автомат!

Рудобородий широко усміхається, кладе автомат, підходить до полоненого, безцеремонно бере його за руку. Знімає наручники. Руки італійця вільні. Але той ніби й не зрадів — підніс руки до очей, оглянув їх і знову опустив.

Дзеньк — і браслети розкрито на руках другого полоненого.

Невдовзі розковані всі четверо.

Підібравши наручники, Глюк з'єднує їх в один ланцюг.

— Готово, шеф.

— Одведіть людей.

— Єсть, шеф. — Глюк обертається до полонених. — Гей, ви, рушайте за мною!

І він іде в тунель.

Італійці прямують слідом. Групу замикає сержант Гарріта. Він несе в'язку наручників, яку шпурнув йому конвоїр.

— Йдіть і ви, — звертається Абст до Вальтера.

— Слухаю, шеф.

— Зашифруйте й передайте в ефір: «У мене все гаразд».

— Зрозуміло.

Радист підіймає з землі автомат, якого залишив Глюк, і теж зникає в тунелі.

Тепер Абст сам на сам з офіцером. Не дивлячись на бранця, він походжає майданчиком, замислено оглядає лагуну. Потім, вирішивши, що час для розмови настав, підходить до італійця і стає у своїй улюбленій позі: руки в кишенях штанів, ноги широко розставлені.— Ну, що ви скажете, дорогий Джордже Пелла? Як вам подобається у мене, які враження?

— Звільніть мені руки, — тихо просить італієць.

— Охоче!

Абст спритно відсунув засувку браслетів, жбурнув їх убік, потім обережно розтер долонями глибокі сині борозни на зап'ястях італійця.

— Отак… А тепер я запрошую вас обідати. Ми разом пообідаємо і побалакаємо. Ходімте!

Шостий розділ

За дверима кроки… Важке човгання. Карцов прислухається.

— Глюк? — Він запитально дивиться на Рішер.

— Інший. Вальтер.

— Знаю: радист?

— Він і радист, і керує краном, і обслуговує електростанцію.

— До речі, про станцію. Енергії витрачається багато: освітлення, камбуз, зарядка акумуляторів торпед, підводних буксирувальників… Що це за станція? За допомогою динамо обертається мотор? Але ж його не чутно. І звідки береться пальне?

— Мотора нема. Приплив і відплив обертають турбіни з генератором, а той заряджає акумулятори. Так мені пояснив Абст.

— Де містилася станція?