Александр Насибов – Безумці (страница 37)

— Як хочете.

Радист веде розмову далі. Карцов відповідає йому, всміхається, а думає про інше. З голови не виходить тайник, де Рішер заховала камеру. Карцов добре бачить скельний уламок, котрим завалено розколину…

Тайник треба використати, щоб знайти спільну мову з дівчиною. Але як?

У лагуні рух. Випливають Глюк і його супутники. П'ятеро з них буксирують по касеті — точнісінько такій, у якій лежав індієць. Отже, прийшов човен і привіз нову партію божевільних, про яку згадував Абст.

Вальтер спритно орудує краном, витягуючи з води вантаж.

Приходить Абст. За його наказом плавці стають до касет, підіймають їх і виносять. Першу касету разом із трьома плавцями тримає Глюк.

Невдовзі на майданчику не лишилося жодної касети, а слідом за ними підняли з води п'ять великих гумових лантухів. Півгодини на відпочинок. Потім Глюк та його група знову йдуть під воду. Мабуть, у новий рейс.

Куди віднесли контейнери? Транспортування їх забрало загалом хвилин сім-вісім. Значить, недалеко. Можливо, до Абстової кімнати.

Карцов відзначає: відтоді, коли контейнери спливли, Абст ні разу не глянув на нього, не промовив жодного слова. Чи не тому він і завітав на майданчик, щоб лікар не підійшов до контейнерів? Але навіщо така секретність? Адже нову групу хворих мають доручити йому, Карцову!

А що коли в контейнері не хворі, а люди з нормальною психікою, котих господар підземелля, садист і вбивця, намагається позбавити розуму й перетворити на покірливих, безвольних істот?

Повертається загін Глюка. Цього разу плавці прибуксирували тільки мішки.

Абста не видно. Правильно, чого йому тут бути, коли піднімають звичайний вантаж!

— Попливете ще разок? — запитує Вальтер, витягуючи з води останній мішок.

— Закінчили. — Глюк, уже скинувши шолом, ополіскує обличчя у воді, обертається до супутників. — Нагору!

Плавці підводять буксирувальники до скелі, і Вальтер підіймає їх на майданчик.

Незабаром плавців роздягнули. Карцов і Вальтер грубими рубчастими рушниками розтирають їх, допомагають натягти штани та светри.

— Гей, ви, — кричить Вальтер, — підніміть мішки! Четверо на мішок, ану лишень!

Лантухи важкі. Згинаючись, люди тягнуть їх до тунелю. Вальтер іде попереду. Останній плавець, спіткнувшись, падає.

Схопившись з каменя, Карцов поспішає до нього. Та Вальтер уже там.

— Встань! — гримає він, схилившись над чоловіком. — Вставай, каналія!

Мішок притиснув плавця, той насилу виповзає, але ніяк не може приловчитися й підняти вантаж.

— У, падло! — стусонувши його кулаком у бік, Вальтер підставляє плече під лантух, — Ну, ставай до мене… Отак.

Плавець слухається. Він навіть не глянув на кривдника. Мовчки став поруч, узяв мішок…

— Ходімо! — кричить Вальтер на тих, що стоять попереду, і прямує до тунелю.

Карцов повільно повертається на майданчик. Глюк загорнувся у ковдру і жадібно курить.

— Лікарю, — скаржиться він, — нога в мене розболілася. Завжди, коли змерзну, болить нога, де був перелом. Чого б це?

Карцов пояснює.

— Ну, а перетинки? — розпитує Глюк. — Пішов на глибінь, і відразу позакладало вуха. Намагаюсь продути — не можу. Добре, що пройшло. А то вже думав спливати. Ось і тут трохи болить. — Рудобородий пальцями торкається чола.

— Нежить?

— Є трохи. — Глюк усміхається. — Диви-но, ви й це знаєте.

— Годі вам! — Карцов розсердився. — Все перевіряєте мене. Сумніваєтесь: лікар я чи ні?

— Що ви! — Глюк регоче. — Це я так. З вами й пожартувати не можна. Ото який ви вразливий, справді.

Людей нагодовано. Після важкої роботи вони сплять.

Карцв замикає двері й виходить. Так, йому довірено ключ. Але це тільки видимість свободи. Кожен його крок під таємним контролем. Де б він не був, завжди поблизу тиняється хтось із Абстових помічників чи й сам хазяїн грота. А частина підземелля, де працює Абст, радіорубка, камбуз і якісь інші служби, — ця частина грота взагалі заборонена для нього.

Сьогодні він викличе Рішер на розмову. У нього в кишені маленький чорний валок — касета з плівкою, вийнята з тайника на майданчику. Касета повинна примусити Рішер заговорити.

Карцов наближається до тунельного роздоріжжя. Праворуч дорога до «забороненої зони», ліворуч — до Рішер. Її кімнатка поблизу вихідного тунельного отвору.

До повороту лишилося кілька метрів, коли в тунелі пролунали кроки.

Карцов спиняється. Кроки дедалі гучніші. Тепер можна визначити, що йдуть кілька чоловік. Вони наближаються до роздоріжжя.

Притиснувшись до стіни, Карцов жде.

Попереду Глюк. Окрім пістолета, він озброєний ще й автоматом. Потім повз Карцова цепом проходять незнайомці. Перший, як він встигає помітити, зовсім молодий. На ньому військова офіцерська форма. Руки сковані.

В наручниках і ті, що йдуть слідом. Це теж військові, але, певно, солдати. Німці? Ні, у тих інша форма. Та й ці зовні не такі: смугляві, схожі на жителів півдня. У того, що йде останнім, кремезного здорованя з сережкою у вусі, кучеряве чорне волосся.

Позаду іде Вальтер з автоматом напоготів.

Незнайомців п'ятеро. Карцов пригадує: стільки ж було касет-циліндрів. Хто ж ці люди? Американці чи англійці?

Група рухається в напрямку до лагуни. Кроки стихають.

Постоявши, Карцов виходить з укриття.

Звичайні процедури у Рішер Карцов робить машинально. Двічі він ловить себе на тому, що, припинивши роботу, тупо дивиться пацієнтці в обличчя. Нервує й вона: прискорений пульс, неспокій в очах.

— Що там скоїлося? — запитує Рішер. — Я чула, мимо пройшли люди, кілька чоловік…

Карцов не встигає відповісти. Двері відчиняються.

Це Абст. Він вітається, розпитує про самопочуття хворої.

— Давно ви тут? — запитує Карцова.

— Хвилин двадцять, шеф. Я прийшов у призначений час. Вам здається, я спізнився?

Абст не відповідає. Помовчавши, звертається до хворої.

— Де ваш ключ?

Рішер кивком вказує на двері.

— Я замкну вас, — каже Абст. — Замкну на годину або півтори. Рейнхельт, постарайтеся розважити свою підопічну. Сьогодні вам надаються всі можливості випробувати благотворний вплив психотерапії.

Посміхнувшись, він виходить і замикає двері. Чути, як двічі обертається ключ у замку. В кімнаті тиша. Рішер тяжко дихав.

— Випийте. — Карцов подає їй склянку води.

— Що там скоїлося? — знову питає вона. — Привезли нову партію?.. Ви бачили циліндри, які спливали з-під води?

— Бачив.

— У циліндрах були люди… Це їх провели повз двері?

— Так.

— Скільки?

— П'ятеро.

— Боже мій, — шепоче Рішер, — боже, ще п'ятеро!

— Хто вони? Що з ними зроблять?