Александр Насибов – Безумці (страница 10)

Настала пауза.

Здавалося, Абст і його шеф дрімають. Тим часом місяць посунувся далеко вперед до обрію. Хмари навколо нього розсіювалися. Стало світліше. Озеро затягнуло серпанком. Низько над катером прошелестіла зграйка качок. Легенько подув вітерець — ознака того, що надходить світанок.

Кан позіхнув, підніс до заспаних очей руку з годинником. І — завмер. Щось примусило його нашорошити вуха. Ось він обережно підсунув до себе підпорний гак, підняв його, перехилив через борт, підвівся.

— Де? — самими губами запитав Абст.

Кан підборіддям вказував на темну грудочку, що майже непомітно гойдалася поблизу катера.

— Бити? — Він націлив жердину, випростався, нахилився до борту. — Я його виразно бачу.

Абст не відповів, даючи шефові свободу дій.

Кан міцніше уперся ногами в ґратчастий поміст катера і з усіх сил ткнув жердиною в підозрілий предмет. Почувся сплеск, жердина глибоко пішла під воду, і Кап, втративши рівновагу, мало не впав за борт. Абст устиг схопити його і відтягнув назад. Удвох вони втягли жердину на судно. Гак було увінчано великим жмутком водоростей.

— Осічка, шеф! І знову чекання.

Ще двічі хапався Кан за жердину і щосили занурював її у воду, намагаючись влучити в невидимого плавця, і обидва рази безрезультатно. У першому випадку це була напівзатонула трухлява колода, і наконечник глибоко проштрикнув деревину, у другому маленький шматок очеретяної циновки.

— Дурниця! — роздратовано сказав він, витягаючи жердину. — Дурниця, Артуре, їх тут нема.

— Ви певні?

— Цілком. Вони збилися з курсу й повернули назад, або плавають навколо, не ризикуючи наблизитись… Ого, що це? — гукнув Кан, нахиляючись до кільсону[13]… — Поглянь, теча в катері!

В центрі кормового настилу прямо з-під ноги розвідника бив короткий водяний струмінь.

— А ось ще фонтанчик, — спокійно сказав Абст, освітлюючи настил ліхтариком. — Гляньте сюди. Ось він, трохи праворуч.

Кан побачив і другий струмінь.

— Дозвольте забити? — спитав Абст, порпаючись у ящику з інструментом. — Сподіваюсь, пробоїни зафіксовано?

Відповіді не було. Та Абст і не ждав її. Він витягнув чіпи, молоток і спритно позабивав отвори в днищі судна.

— Звичайно, діючи під дном ворожого корабля, плавці не свердлитимуть у ньому дірки, — сказав Абст, закінчивши роботу й випроставшись. — Вони підвісять заряди й ввімкнуть підривні механізми. Але, певна річ, я не міг дозволити їм мінувати наш катер. Тому бідолахам довелося взяти з собою свердла і добре таки попрацювати під кілем. Це цілком безпечно — я знав, на що вони здатні, тому мушкель[14] і чіпи заготував ще на березі. Словом, це був експеримент, і, мені здається, вдалий.

Кан мовчав.

— Та, боюсь, плавці не обмежаться тільки цим, — вів далі Абст. — Зараз ми піднімемо якір і подивимося, чи не втнули вони ще чогось.

І він пішов на бак.

Невдовзі звідти долинув грюкіт якірного ланцюга. Катер здригнувся і рушив уперед.

— Якір піднято й покладено на палубу, — доповів Абст, повернувшись і ставши біля штурвалу. — Тепер запустимо мотор.

Кана не здивувало б, якби зараз трапилося щось із двигуном чи з гвинтом. Та ні, Абст увімкнув стартер, мотор запрацював, і катер поплив.

— Слава Всевишньому, все гаразд! — промовив Абст, зітхнувши. — епер кермо право на борт, і за чверть години ми вдома… Боже спаси і помилуй! — вигукнув він, розгублено крутячи штурвал. — Гляньте, що вони наробили. Подумати тільки, катер не слухається керма!

Абст не брехав. Кан бачив: штурвал повернуто праворуч, але за кормою, як і раніше, лягає прямий, наче лінійка, слід. Ніби керма й не чіпали!

Абст вимкнув мотор, залишив штурвал і, обернувшись до шефа, розвів руками, немов запрошував його бути свідком пригоди.

— Ну-ну, — пробурмотів спантеличений Кан, — годі жартувати! Спритно ж ти все влаштував!

— Я? — весело сказав Абст. — Даруйте, я тут ні до чого.

— Хто ж зіпсував кермо?

— Звичайно, вони. Мабуть, хотіли якнайкраще показати себе. От і потягли кермове перо. Та не хвилюйтеся. Ми обдуримо їх. Я знав, з ким маю справу, тому, крім мушкеля, прихопив ще дещо.

З цими словами Абст заходився відв'язувати прикріплене до планширя велике весло.

І тут сталося таке, на що, здається, не розраховував навіть Абст.

Тільки-но він спустив весло за корму, щоб діяти ним замість керма, як його вирвало з рук і відкинуло геть.

Тієї ж миті з води виринуло чорне гнучке тіло. Кан і оком не змигнув, як людина опинилася на борту, схопила його за барки, занесла руку з ножем.

— Стій! — гукнув Абст, намагаючись вихопити з кишені пістолет. — Стій, кинь кинджал!

Та плавець тільки інсценував атаку. Ось він випустив Кана, сів на банку і, встромивши клинок поруч себе, стягнув з голови чорний гумовий шолом.

Абст оскаженів.

— Встати! — наказав він.

— Не треба. — Кан узявся за комір, попустив вузол краватки. — Не треба, Артур. — Він звернувся до плавця: — Скажи, ти сам це придумав?

Той усміхнувся.

Але ось він подивився на Фрідріха Кана, потім оглянув його уважніше і наступної миті схопився, став струнко. Обличчя плавця виражало жах.

— Сідай, сідай! — Кан поплескав його по блискучому чорному боці. — Сідай і давай поговоримо. Ти мені подобаєшся, хлопче. Та сідай же, хай тобі грець!

— Вибачте, — промурмотів плавець, проте й далі стояв, виструнчившись. — Бачить бог, ми не знали, що на катері — ви. Пан корветен-капітен Абст сказав перед тим, як ми пішли на завдання: «Якомусь штабному офіцерові заманулося подивитися, на що ви здатні». От ми й вирішили…

— Твоє ім'я?

— Штабс-боцман[15] Густав Глюк!

Кан уже заспокоївся, і до нього повернувся хороший настрій. Зручніше вмостившись біля транця, він допитливо розглядав чоловіка, що стояв перед ним. Руки, обличчя і шия плавця, там, де їх не закривала гума, були чорні — мабуть, змащені сумішшю жиру й сажі. На цьому тлі яскраво виділялася вогняно-руда борода, коротка й густа. В'язану водолазну феску було натягнуто на вуха. Гумовий костюм, який щільно облягав тіло, закінчувався на ногах широкими еластичними ластами. На грудях було пристебнуто дихальний апарат — невеликий балон стиснутого кисню, довгаста коробка з речовиною для поглинання вуглецю, що виділяється під час видиху, і гумовий лантух, від якого тяглася до шолома гофрована трубка. Плавець був оперезаний брезентовою стрічкою із свинцевим вантажем — на ній висіли підводний ліхтар та кинджальні піхви. До зап'ястя рук було прикріплено спеціальні компас, годинник та глибиновимірювач.

— Розповідай! — наказав Кан. — Розкажи, як ви діяли під кілем катера. Розповідай докладно, я хочу знати геть усе.

Плавець відкашлявся, делікатно відвернувшись, плюнув за борт, скинув феску і витер нею рога.

— Нас було троє, — почав він. — Поки ми — обермаат[16] Шустер і я — поралися біля керма, третій плавець свердлив днище моторки. Гайки заржавіли, і ми довго таки повозилися, поки відокремили перо від баллера[17]. Потім я допоміг матросові Руприху просвердлити обшивку катера. Тільки-но ми скінчили, як пан корветен-капітен Абст почав витягати якір. «Ого, — міркував я, — зараз запрацює гвинт. Стережися, Густаве Глюк!»

У цей час під кормою зібралася вся наша трійка — Шустер, Руприх і я. Вони подалися додому, бо завдання було виконано. А я вирішив затриматися.

— Чого?

— Цікаво!

— Не розумію…

— Цікаво, — повторив Глюк усміхнувшись. — Дуже кортіло глянути, як ви керуватимете без керма. От і лишився.

— Де ж ти був?

— Відплив трохи, виставив з-під води очі, і ждав. Бачив, як катер рушив і тут же спинився. Потім чув пояснення пана корветен-капітена Абста. Він сказав правду — всім нам хотілося якнайкраще показати себе. І тут диявол спокусив мене пожартувати… Хто ж міг знати, що на борту саме ви? Я гадав, один з цих штабних красенів…

І Глюк ніяково замовк.

Кан бачив — плавець сказав не все.

— Далі! — наполягав він.

Глюк переступив з ноги на ногу.

— Ви раз мало не простромили мене своїм гарпуном. Наконечник пройшов за дюйм від мого плеча. Я ледве вивернувся. І ще скажу: ну й очі у вас!

— Ти чуєш, Артур? — гукнув Кан.