Александр Лукин – Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса (страница 83)

Олексій з хвилюванням чекав, що відповість Шаворський. Той різко пересмикнув плечем:

— Нехай так, вам видніше.

— Треба кличку йому придумати. — Рахуба оцінююче поглянув на його світло-жовте, вигоріле на сонці волосся. — Припустімо, Сивий. Підходить?

— Сивий то Сивий, — сказав Олексій.

Стати зв'язковим Рахуби, передаточною ланкою між «Союзом визволення Росії» і одеськими змовниками — та про краще він і мріяти не міг!..

Потім домовились про подробиці завтрашнього від'їзду Рахуби, і Шаворський пішов, попередивши Олексія, що чекатиме його в неділю вранці на Новобазарній.

Рахуба звелів зачинити двері щільніше й сісти ближче.

— Ти розумієш, яку роль я тобі приготував? Через тебе проходитиме «лінія на закордон»! Слухай, введу трохи в курс справи. Майже всі європейські держави готують вторгнення в Росію. Наше завдання підготувати їм успіх, зад більшовикам підпалити. Хто, по-твоєму, здатний на це тут, на Україні?

— Петлюрівці, чи що?

— Саме так, петлюрівці. Через те ми прагнемо примусити їх діяти за нашою вказівкою…

Олексій з сумнівом похитав головою:

— Нелегка справа! Перебачив я їх на своєму віку. Адже вони «щирі», за самостійну Україну. Ми для них теж москалі.

— А нам на їхні симпатії… — Рахуба додав брудне слово. — Дай строк, пропишемо їм таку самостійність — втомляться чухатись! Але, поки дійде до діла, їх треба використати, хочуть вони того чи ні!

— Та яка з них користь? — сказав Олексій, щоб навести розмову на згаданий Шаворським повстанком. — Розповзлись, як мурахи, і покусує кожен сам собі.

— Помиляєшся! Є вже в усякому разі дві великі петлюрівські організації, і з представником однієї з них ви саме повинні зустрітись у неділю. Зветься вона «Всеукраїнський повстанком», запам'ятай. Постарайся налагодити з ними постійний зв'язок і домовитися про взаємодію. Якщо це пощастить, успіх забезпечено! Головне зараз — посилити повстанський рух. І тоді більшовикам кінець! Радянська влада сама себе зживе. Господарського досвіду в більшовиків нема. Вони і в мирній обстановці не можуть нічого організувати, а при ускладненнях внутрішнього характеру й поготів спасують! Вони опустять руки! Тільки не дать погаснути вогню! Вони не витримають!.. — Він хапав Олексія за рукав, гаряче дихав йому в обличчя гнилим запахом з рота.

І цю людину Олексій мав завтра сам переправити за кордон!..

— Ти на шифруванні розумієшся?

— Ні, не доводилось.

— Зараз почнемо. Візьми в Золотаренка папір і чорнило…

Коли Рахуба заснув, Олексій у кімнаті Золотаренка написав Інокентьєву записку:

«Дядько сьогодні їде з Великого Фонтана. Вважаю, нехай їде. Повідомте, де зустрінемося: багато новин».

Уранці Золотаренко, йдучи на базар (дружина його вдала з себе хвору), доставив записку за адресою. Відповідь приніс на словах.

«Нехай їде». Зустрінемося післязавтра вранці, де завжди».

До вечора Олексій уже вправно шифрував будь-які тексти, що їх придумував для нього Рахуба. Його кмітливість і чудова пам'ять ще більше зміцнили в Рахуби думку, що, завербувавши цього парубка, він зробив велике надбання для «Союзу визволення Росії».

О сьомій годині вечора Золотаренко впустив з чорного ходу невисокого чоловічка в драній матроській робі, з батогом, перекинутим через плече.

— Хто по рибу? — спитав чоловічок хрипко. — Екіпаж готовий.

Він скинув з голови ширококрису солом'яну панаму, і Олексій побачив брезкле водянисто-рожеве обличчя Хоми Костильчука, того самого «представника гужового транспорту», який галасував за свободу на мітингу в Оперному театрі.

Перед тим, як іти, Рахуба в своїй комірці передав Олексієві товсту пачку грошей.

— Це на особисті витрати, — сказав він, — опісля ще підкину. Не пропий, гроші здадуться.

— Я непитущий.

— Знаємо ми вас!.. — недовірливо пробурчав Рахуба.

Олексій сам натягнув йому чобіт на хвору ногу і допоміг зійти чорним ходом у двір, де в глухому тупичку за сараями стояв віз, навантажений порожніми бочками, Між бочками вклали Рахубу, зверху накинули брезент, Олексій вмостився поряд Костильчука, і два худих битюги потягли воза з двору.

За Куликовим полем їх один-єдиний раз зупинив міліцейський пост.

— Куди їдете?

— По рибу до артільників на Середній Фонтан, — відповів Олексій.

— Для кого риба?

— Помголу.

— Знайшли час: на ніч глядячи! Життя набридло?

— Що ж робити, товаришу начальник! — зітхнув Олексій. — Наказано сьогодні доставити, а то нині, дивись, риба й по сухому попливти може. Либонь, довеземо.

Начальник поста, чорнявий парубчак у солдатських недоносках, озброєний кавалерійською гвинтівкою, побіжно оглянув воза, постукав кулаком по одній бочці і тим обмежився.

— Їдьте.

За містом на воза підсіли Микоша і Варфоломій Гиря, які чекали на трамвайній зупинці.

На чотирнадцяту станцію Великого Фонтана приїхали, коли вже зовсім стемніло. Воза загнали в сад якоїсь закинутої дачі. Повиснувши на плечі в Олексія, Рахуба сам дочвалав до обриву. Крутими східцями до берега його спускали на руках.

Унизу Микоша посвистів тихенько, і з темряви озвався Битюг:

— Є! Тягніть сюди.

Рахубу вмостили у вузькій розщелині берегового зсуву.

Чекали довго. Від води тягнуло вологим теплом. Гладенькі повільні хвилі розмірено й важко спадали на гальку. Проводжаючі розійшлись: Костильчук та Гиря чергували на обриві, Битюг і Микоша стежили за морем — один з тераски, що здіймалася метрів на два над пляжем, другий заліз під скелю і час від часу засвічував там ліхтар.

Рахуба шепотів Олексієві:

— Живи поки що в Золотаренка, на моєму місці, але підшукуй ще квартири. Прибудуть люди від нас — влаштуй.

Олексій впевнено пообіцяв:

— Влаштую!

— На перших порах виконуй доручення Шаворського, — вів далі Рахуба. — Коли оговтаєшся, можеш проявляти ініціативу. Але не квапся! Пам'ятай: обережність і ще раз обережність!..

Він мерзлякувато щулився і час від часу поглядав на море, видно було, що довге чекання гнітить його.

Нарешті, годині о третій ночі в морі заморгав жовтий вогник і погас одразу ж, як тільки Микоша засвітив сигнальний ліхтар.

Рахубу знесли до води.

Незабаром підплив човен. Тримаючись за лінією накату, чоловік, що сидів у ньому, крикнув:

— Чого мигаєте?

Рахуба відповів:

— Ліхтар зіпсувався! А вам чого треба?

— Скумбрію купимо.

— Скумбрії нема. Є камбала…

— Ви, Григорію Паличу?

— Я…

Кількома хвилинами пізніше, переваливши через зустрічну хвилю, човен одійшов від берега. Тінь його з силуетом Рахуби на кормі зникла в темряві, в недосяжності.

МНИМА ЧК