Абир Мукерджи – Необхідне зло (страница 68)

— Можливо,— не погодивсь я.— Але я не зможу не зазначити цього у своєму звіті.

Стара магарані зітхнула.

— Сумно було б, якби безпідставні звинувачення заплямували репутацію Самбалпура. Мені б хотілося цього уникнути.

Вона помовчала.

— Ви знайомі з однією жінкою,— продовжила нарешті магарані.— Така собі Шрейя Бідіка. Її не покарали за бунтарську агітацію попри поради дивана й голови міліції. Мені б не хотілося порушувати проти неї кримінальну справу.

Усе ясно. Я можу розповісти в Калькутті про смерть Ґолдінґа, але, як правильно завважила магарані, навряд чи влада щось робитиме. А на випадок, якщо я таки скою якусь дурницю, вона притримає Шрейю Бідіку. Тепер зрозуміло, як їй удалося п’ятдесят років тримати країну під контролем. Мушу віддати їй належне. Можливо, вона кращий правитель, ніж Адгір або Пуніт.

— А тепер,— сказала вона, повернувшись до пурда-автомобіля,— мушу вибачитися. Державні справи вимагають моєї уваги.— Вона взяла мене за руку: — Сподіваюся, ми ще зустрінемося, капітане. Не забувайте, що я вам казала. Ваша душа вимагає правди. Ви її маєте. Справедливість — справа богів.

Вона відпустила мою руку і пішла до автомобіля. Водій відчинив задні дверцята, і я побачив на задньому сидінні Даве. На чолі в нього було намальовано три лінії.

Автомобіль поїхав, а в голові моїй і досі лунали слова магарані. Я повільно вийшов за ворота, пішов до баньяна на березі, під яким на мене чекала Енні.

Примітка автора

На цей роман мене надихнула історія шаха Джахан-бегума, династії мусульманських цариць, що правили індійським штатом Бхопалом від 1819 до 1926 року. У сьогоднішньому світі релігійного фундаменталізму і реакційної політики варто пам’ятати, що сотню років одним із індійських королівств правили (дуже непогано) мусульманські жінки.

Королівство Самбалпур дійсно існує, майже в тих кордонах, що й у книжці, хоча в 1849 році його прибрала до рук Ост-Індська компанія, коли правитель Нараян Сінґх помер, не залишивши прямого спадкоємця.

Історія королівства налічує кілька тисяч років, про нього згадує у своїй книжці ще Птолемей[30]: Самбалака на лівому березі річки Манада, теперішньої Маханаді. Відомості про нього можна знайти у китайських хроніках, включаючи праці Сюаньцзана[31], де згадується і славетний король Самбалаки Індрабхуті, найдавніший із відомих правителів Самбалпура, засновник ваджраяни[32] та ламаїзму[33].

Самбалпур завжди був центром поклоніння Джаґґернауту, про ідола цього божества згадується у записах, які датуються десятим сторіччям. Тоді ідол стояв у печері біля Субарнапура. Вважали, що королівство перебуває під особливим захистом Джаґґернаута. Це єдине місце в Одіші, де добувають алмази й вугілля. Французький торговець Жан-Батист Таверньє у своїй книжці «Шість подорожей до Туреччини, Персії та Індії» (1676-1677) описує численні алмазні копальні Самбалпура. Він заявляє, що на час його візиту там працювало вісім тисяч людей, хоча є свідчення, що працювали вони на розсипищах, глибоко в шахти не спускалися. За словами англійського історика Едварда Гіббона, самбалпурські алмази експортували навіть до Римської імперії.

Усім, хто хоче дізнатися більше про індійські королівські штати та їхніх пишних магарадж, раджу почати з неймовірної книжки «Високість: магараджі Індії» Енн Морроу.

Тим же, кого зацікавив загублений світ опійних курців, варто прочитати книжку «Опійний біс» Стівена Мартіна, історію про те, як людина захопилася і стала залежною від цього екзотичного наркотику.

Подяки

Так багато людей допомогли цій книжці пройти шлях від задуму в моїй голові до надрукованого роману, і я в боргу перед кожним із них і дуже вдячний за підказки, поради, терпіння і гумор.

Особлива подяка моїй чудовій команді редакторів, Алісон Теннессі, Кейт Гарві і Джейд Чендлер, які протягом вісімнадцяти місяців так добре доповнювали роботу одне одного.

Дякую команді видавництва «Гарвілл Секер», особливо Анні Редман за її невтомну роботу, за два роки подорожей по всій країні з розповідями про мою книжку; Семптембер Вітерс за те, що з таким ентузіазмом проводила маркетингову компанію, Крісу Поттеру за чудові ілюстрації і Алісон Таллет за її орлиний зір. Дякую Ліз Фолі, Рейчел Каньйоні, Річарду Кейблу, Бетану Джоунсу, Алексу Расселу, Тому Дрейку Лі, Пенні Ліхті та всій команді підрозділу видавництва «Вінтаж» за те, що повірили в Сема і Не Здавайся.

Я дуже вдячний моєму агенту Сему Коупленду, найкращому чоловікові у видавничій справі, за те, що повірив мені, і літературному агентству «Роджерс Колерідж і Байт» за їхню нелегку роботу.

Дякую своїй дружині Сонал, чия любов і підтримка робить можливим усе, і моїм хлопчикам, Мілану й Арану, за хаос у нашому житті.

Завдячую також і письменникам Бел Мак-Дермід і Вазім Хану, акторам індійського фільму «Постріл» за підтримку, а Йоані Карамітровій за те, що ми із Сонал залишилися при здоровому глузді.

Авжеж, дякую всім друзям, які дозволили позичити їхні імена, не питаючи про те, що я з ними робитиму: моєму викладачу мистецтв містеру Вілсону, Дереку Кармайклу, Ніколасу Портеллі, Вівеку Арорі, Раджану Кумару, моїм партнерам із «Ґютон Стрит Кепітал» Нешу Даве, Ніраджу Бхардваджу і Алоку Ґанґолі,— ви для мене справжня родина, тому жодного з вас я не зробив євнухом.

І нарешті, дякую Адгіру Сахаю, Пуніту Беді й Марку Ґолдінґу. Вибачте, що вбив вас.

Про автора

Абір Мухерджі — нащадок індійських емігрантів, який народився в Англії. Ще в юності він захопився жанром кримінального роману, і обидві його дебютні книжки — «Людина, що підводиться» та «Необхідне зло» — натхнені прагненням розібратися в одному з найбільш гострих і маловивчених періодів англо-індійської історії — початку 20-х років минулого століття. У підсумку на світ з’явилися чудові детективи, дія яких розвивається в екзотичній, похмурій, зафарбованій у містичні кольори Калькутті — тодішній столиці Британської Індії.

Критика й читачі багатьох країн високо оцінили творчість молодого письменника: роман «Необхідне зло» був номінований на премію Вілбура Сміта й визнаний кращим історико-кримінальним твором 2018 року в Англії.

Абір мешкає в Лондоні з дружиною і двома синами.

Абір Мухерджі — нащадок індійських емігрантів, який народився у Великій Британії. Ще в юності він захопився жанром кримінального роману, й обидві його дебютні книжки — «Людина, що підводиться» та «Необхідне зло» — натхнені прагненням розібратися в одному з найбільш гострих і маловивчених періодів англо-індійської історії — початку 20-х років минулого століття. У підсумку на світ з’явилися чудові детективи, дія яких розгортається в екзотичній, похмурій, зафарбованій у містичні кольори Калькутті — тодішній столиці Британської Індії.

Індія, 1920 рік. Капітан Віндгем і сержант Банерджі з поліції Калькутти розслідують загадкове вбивство сина магараджі. Спадкоємця престолу вбито просто на очах капітана і сержанта. Розслідуючи цю справу, вони вирушають до багатого королівства Самбалпур — країни діамантових копалень і розкішних палаців. Та за зовнішньою красою приховуються заплутані конфлікти. Віндгем і Банерджі відчайдушно намагаються розгадати таємницю, що ховається за цим убивством. Та вони потрапили в небезпечний світ, де можновладці живуть за своїми правилами, і той, хто стане на їхньому шляху, легко може поплатитися своїм життям. Убивцю потрібно знайти раніше, ніж він знайде їх...