Абир Мукерджи – Необхідне зло (страница 52)

— Не думаю, сер. Він очей не спускав зі снайпера.

Я замислився. Якщо Не Здавайся таки правий, існує дві версії. Перша: Арора впізнав стрільця і чомусь застиг на місці, хоча, враховуючи його військове минуле, це малоймовірно. Друга версія викликає занепокоєння: Арора сам причетний до стрілянини, а якщо він брав участь у цій змові, то чи не міг він бути задіяним і в убивстві принца Адгіра?

Я обперся на дерево і вирішив, що найкраще, що я можу зараз зробити,— це докурити сигарету і поміркувати. Схоже, Пуніт, головний підозрюваний, сам став мішенню для вбивці, а полковник Арора, єдина людина в Самбалпурі, якій я довіряв, людина, з якою я курив опій якихось кілька годин тому, може бути змовником. Ніби цього недостатньо, маємо і зниклого англійця, якого могли вбити за наказом прем’єр-міністра, і ще одного, життю якого загрожує небезпека.

Я погасив недопалок об стовбур дерева.

— Що робитимемо, сер? — запитав Не Здавайся.

— Що робитимемо? Повертаймося до Самбалпура і розпитаємо нашого гостя. Але спочатку я зазирну в намет і вип’ю по дві порції всього, що знайдеться.

Тридцять чотири

есподівана підозра, що Арора веде подвійну гру, поставила під сумніви геть усе.

Потрібен час, щоб поміркувати, з’ясувати, що, в дідька, відбувається. Я сподівався, що по дорозі до Самбалпура цей час матиму, але Пуніт був іншої думки.

Чомусь після того, як у нього стріляли, він вирішив «де факто» призначити мене своїм охоронцем, принаймні доки ми не повернемося до міста. Тож довелося мені в поганому гуморі провести з ним та Енні дві найдовші години мого життя. Я сидів на передньому сидінні роллс-ройса, а чоловік, життя його я щойно врятував, фліртував на задньому із предметом моєї любові. Виявляється, це трохи краще, ніж потрапити під газову атаку в окопах.

Оповідки принца були пересипані інформацією про вищий світ, кінозірок та екзотичні країни, які він вставляв у розмову із силою гаубиці. Біда в тому, що гаубиця не хибить. Не сумніваюся, що Енні була досить кмітливою, щоб зрозуміти наміри Пуніта, та якою ж сильною мусить бути жінка, щоб устояти перед запрошенням до Куршавелю на Різдво або до Канн весною. От про що він ані словом не обмовився в розмові, так це про напад на нього і про те, що стрільця вже везуть до палацу в одній із вантажівок. Дивна поведінка для людини, яка відчуває нестримну потребу говорити весь час про себе. Може, його бентежила роль жертви? Може, якби в машині не було мене, він би вигадав для Енні гарну казочку, зображуючи себе героєм? А може, весь цей епізод налякав його?

Я щосили намагався не звертати уваги на те, що відбувається на задньому сидінні, й обмірковував факти. Адгір убитий, загинув від руки чоловіка з шрічаранамом на чолі. Пізніше убивця позбавив себе життя. У Пуніта щойно стріляв снайпер із такою ж позначкою на чолі. Портеллі визначив, що це знак послідовників бога Вішну, утіленням якого є Джаґґернаут. За словами антрополога, Самбалпур тісно пов’язаний із культом Джаґґернаута.

Те, що Пуніт також мав стати жертвою убивства, може означати, що під загрозою вся королівська родина, і якщо так, принц не причетний до вбивства брата. Утім, має бути якийсь зв’язок із палацом, інакше як би Рупалі почула ті плітки?

План знищення королівської родини народився всередині палацу. Ці речі важко узгоджуються поміж собою.

Була ще одна версія, але це, певне, тому, що я підозрюю геть усіх і принц мені аж ніяк не подобається. Коли ми підстрибнули на особливо глибокій вибоїні, мені в голову прийшло, що сьогоднішній напад на Пуніта міг бути фальшивкою, такою собі виставою, щоб збити мене зі сліду. Може, життю принца нічого не загрожувало? Може, снайперу сам принц і заплатив? Може, саме тому Арора і завагався перед тим, як ударити чоловіка?

Але це означає, що Арора заодно із принцом. Невже він весь час був на його боці? Тож убивство Адгіра в Калькутті може бути його рук справою? Урешті-решт, то ж він вибрав маршрут повернення до готелю того дня. Але сенсу в цьому немає. Саме Арора, попри протести дивана, переконав магараджу дозволити нам із Не Здавайся провести розслідування. Саме Арора влаштував «пошкодження» телеграфних і телефонних ліній, щоб нас не відкликали до Калькутти. Навіщо йому все це робити, якщо він винний у злочині, який ми розслідуємо? Нічого не розумію. Мусить бути ще щось, якесь пояснення, чому він завагався, зустрівшись із снайпером.

Якою б не була відповідь, сподіваюся, скоро ми отримаємо її від нашого бранця.

— Повечеряєте з нами, капітане? — запитав Пуніт, коли автомобіль зупинився біля будинку для гостей.— Усі свої. Я, міс Ґрант, Фіцморіс, Даве, полковник Арора і ви з сержантом. Непогана нагода поговорити, як ви й хотіли.

Не бачу причин відмовлятися.

— Авжеж, Ваша Високосте,— відповів я. Лакей відчинив мої дверцята.— Але спочатку маю дещо зробити.

— Чудово,— сказав принц, потираючи руки.— Тоді зустрінемось о дев’ятій?

— Я передам сержанту Банерджі,— кивнув я і вийшов із автомобіля.

— О дев’ятій,— повторив принц, і лакей зачинив дверцята.

Машина поїхала до палацу. Я повернувся до Енні.

— Вам доведеться витратитися на теплий одяг,— зауважив я,— якщо плануєте провести Різдво в Альпах із принцом.

— Семе, Семе,— взяла вона мене за руку.— Вам це не пасує. До того ж мене більше цікавить, що сталось у джунглях після того, як ви полишили мене з Фіцморісом і Кармайклом. Ви із принцом провели кілька годин на слоні і стали кращими друзями?

— Можу поставити вам таке ж запитання,— огризнувсь я.

Вона посміхнулася.

— Дізналися в нього, що хотіли?

— Не зовсім. На його боці сумніви.

Вона підняла брови.

— Адгіра застрелили у Калькутті,— почала міркувати вона вголос.— Із того, що ви мені розказали, виходить, що це вбивство добре спланували, і коли вбивцю загнали в кут, він випустив собі кулю в лоб. Ви серйозно вважаєте Пуніта здатним спланувати такий вчинок і викликати таку відданість?

Я нічого не сказав, провів її всередину. У фойє стояв аромат трояндового масла. Біля сходів вона випустила мою руку.

— Хочете випити? — запропонувала вона.

Побути наодинці з нею... Хіба не про це я мріяв, запрошуючи її до Самбалпура? Але саме зараз мушу допитати снайпера. От дідько!

— Не можу,— зітхнув я.— На мене чекають справи.

— Упевнені?

— Боюся, так.

Обличчя її засмутилося.

— У такому разі я теж відпочину перед вечерею. Пити на самоті не цікаво.

Я дивився, як вона піднімається до своєї кімнати. Може, вона і має рацію щодо Пуніта. Фат, шукач задоволень. Навіть якби він і хотів убити власного брата, чи міг би скласти такий план, не кажучи вже про те, щоб утілити його? Утім, Шрейя Бідіка, яка знає його краще за мене, не стала заперечувати таку можливість. Де ж правда?

Я вийшов на свіже повітря, саме під’їхав автомобіль з Аророю і Не Здавайся.

— Де снайпер? — запитав я.

— Відвезли на гауптвахту в бараках,— відповів полковник.

— Він при своєму розумі?

— Отямився, але важко розібрати, що він каже,— сказав Не Здавайся.— Мабуть, отримав струс мозку.

Погано. Я відчинив задні дверцята і сів поруч із Не Здавайся.

— Їдьмо й перевіримо, гаразд?

Тридцять п’ять

ауптвахта виявилася приземкуватою будівлею неподалік від Будинку троянд. Потрапити до неї можна було через арочні двері та коридор, у якому смерділо ваксою та потом. За наказом Арори нас провели в камеру два охоронці. В’язень лежав у дальньому куті на койці. Арора кивнув, і охоронці відімкнули двері, тоді взяли чоловіка під руки і поставили на ноги. Голова в нього безвольно звисала. Арора підійшов, схопив бранця за волосся і відкинув голову назад. Очі розплющились, але погляд його залишався несфокусованим.

— Мусиш відповісти на кілька запитань,— сказав Арора.— Хто тебе послав?

Чоловік не відповідав.

— Яке твоє ім’я? — Полковник ще більше відтягнув назад голову в’язня, і той застогнав.— Ми виб’ємо з тебе правду!

Арора відпустив чуба, і голова чоловіка знову повисла. Полковник зайшов іззаду, щось пробурмотів незрозумілою мовою і вдарив по нирках. В’язень зігнувся від болю, але охоронці знову його випрямили. Полковник підняв руку, але я перехопив, не давши нанести наступний удар.

— Стривайте,— сказав я.

Він повернувся і витріщився на мене. Очі його виблискували від люті.

— У цьому немає сенсу. Ми хочемо розпитати його, а не перетворити на шматок м’яса.

— Можете запропонувати щось краще? — прогарчав полковник.

— Покличте лікаря. Нехай подивиться рану на голові, тоді дайте йому поїсти. Допитаємо його вранці.

Арора подумав.

— Гаразд,— погодився він.

Він віддав накази охоронцям і вийшов. Ті безцеремонно кинули в’язня на підлогу камери, вивели нас і замкнули двері.

Ми з Не Здавайся повільно вирушили до будинку для гостей.

— Що робитимемо, сер? — запитав він.

— Дотримуватимемося плану,— сказав я.— Вечеряємо з принцом, тоді повертаємося до кабінету дивана шукати звіт Ґолдінґа.