Абир Мукерджи – Людина. що підводиться (страница 18)

— Так. Він дуже чесна і делікатна людина. Завжди відвертий і зі мною, і з іншими.

— З іншими?

— У майстра сагиба працюють іще кухар і покоївка.

— Вони тут?

— Ні, сагибе. Покоївка приходить лише тричі на тиждень. Кухар тут уранці, але вчора я повідомив йому, що його послуги вже не потрібні. Більше немає кому готувати.

— Мак-Олі жив тут сам?

— Так, сагибе,— кивнув він,— завжди майстер сагиб живе сам. Хоча я теж мешкаю у цій квартирі, за кухнею.

— А чи є у нього в Калькутті якась родина?

Чоловік похитав головою.

— Немає родини. Не тільки в Калькутті, сагибе, ніде немає родини. Є племінник, син його покійного брата, але племінника вбивають на війні, два роки тому. Смерть племінника дуже засмучує майстра сагиба. Майстер сагиб останній у своїй родині і не має потомства, тож родинне ім’я помирає разом із ним.

— Потомства? — перепитав я.

Він збентежився.

— Потомство — це неправильне англійське слово, сагибе? Мені кажуть, що воно означає, е-е, «діти»?

Що ж, він має рацію. Я вже почав дещо розуміти про Калькутту: індійці, на відміну від Не Здавайся з його двадцятичотирикратною дикцією, як правило, надають перевагу чудернацькій суміші вікторіанських виразів і вічному теперішньому часу.

— А друзі? — запитав я.— До нього приходило багато гостей?

— Знову ні, сагибе. Гості приходять сюди дуже рідко.

— А жінки? Чи заходили до нього подруги?

Він незграбно розсміявся.

— До майстра сагиба ніколи не приходять жінки. Єдина жінка, що інколи заходить,— його секретарка, міс Грант. Мемсагиб приходить із робочою метою.— І він вказав на теки на столі.— Вона знову приходить минулого вечора і забирає деякі теки і документи.

— Ви знаєте, які саме теки вона забрала?

— Вибачте, сагибе. Я до цього не маю відношення.

Цікаво. Знову на сцені несподівано з’явилася міс Грант. Може, просто звичайний збіг, але я не з тих, хто в таке вірить. Вона нічого не казала про те, що мусить іти до квартири Мак-Олі, коли я її розпитував. Хоча вона і не зобов’язана цього робити.

— Чи Мак-Олі сагиб має ворогів?

— Майстер сагиб дуже відкрита людина,— заперечив слуга.— Він усім подобається.

— А чи є хтось, хто йому не подобається? — не відступав я.

Чоловік на мить задумався.

— Стівенс сагиб,— сказав він,— другий після майстра сагиб у конторі. Я часто чув, як майстер сагиб каже, що той Стівенс сагиб є негідником. Майстер сагиб завжди пильно стежить за махінаціями Стівенса сагиба. Каже, що Стівенс сагиб заздрить гарним стосункам майстра сагиба з лейтенант-губернатором сагибом.

— Чи ви нічого незвичного не помітили в поведінці Мак-Олі сагиба останнім часом?

Слуга помовчав, почухав потилицю.

— Я не кажу погано про майстра сагиба.

Я змінив тон. Іноді ліпше натиснути.

— Вашого хазяїна вбили, і ми ведемо поліцейське розслідування. Відповідайте на запитання.

Він здався і видав таку історію:

— Останні три-чотири місяці майстер сагиб поводиться напрочуд незвично. Їде кудись пізно ввечері, повертається після опівночі. Спочатку уникає алкоголь, а тоді минулого місяця знову напивається до нестями.

— Що, на вашу думку, могло так змінити його поведінку?

Він похитав головою.

— Цього я, на жаль, не знаю, сагибе.

— А коли ви востаннє бачили Мак-Олі?

Він на мить задумався.

— У вівторок увечері. Перед тим як він їде до «Бенгальського клубу».

— А він казав, коли повернеться?

— Ні, сагибе. Якщо від мене не вимагається особливих приготувань, майстер сагиб ніколи не ділиться зі мною своїми планами.

— Він не казав, чи збирається того вечора до Коссіпора?

— Точно ні, сагибе.

Сказано це було так палко, що я зацікавився.

— А хоч колись туди їздив?

Знову повернувся нашорошений погляд. В очах немов опустилися завіси.

— Не знаю,— отримав я емоційну відповідь.— Я вже кажу це інспектору сагибу, який приходить вчора.

Сагибу? Коли на порозі він сказав, що вже говорив із поліцією, я вирішив, що то був місцевий констебль, який приходив повідомити про смерть його хазяїна. Я точно не посилав сюди жодного офіцера сагиба, і крім лорда Таггарта ніхто не міг цього зробити.

— Як звали інспектора? — поцікавився я.

— Не знаю, сагибе.

— Опишіть його.

— Схожий на вас, високий, і волосся такого ж кольору, але він має вуса. І форма дуже схожа на вашу.

Може, Дігбі? Можливо, але ніхто б не сказав, що він схожий на мене. Хоча в очах індійців ми всі маємо однаковий вигляд.

— Про що вас розпитував інспектор?

Слуга завагався.

— Розпитує переважно про майстра сагиба і Коссіпор. Дуже наполягає, а я відповідаю, що нічого не знаю про це. Урешті-решт він приймає мої свідчення. Переглядає теки майстра сагиба,— він знову вказав на стіл,— і особисті папери.

— А де ці особисті папери?

— У кабінеті майстра сагиба.

Він провів мене до кімнати без вікон, трохи більшої за шафу. Більшість місця займав дерев’яний стіл і полиці. На столі були розкидані теки і папери.

— Я не встиг скласти теки після огляду інспектора сагиба,— вибачився слуга.

Я зазирнув у деякі папери. Переважна кількість була кореспонденцією ділового характеру: Мак-Олі прохав різних людей втрутитися в земельні та податкові справи тощо. Імена адресатів нічого мені не вказували. А от на полиці над столом стояло кілька брунатних тек, усі підписані «Бучан».

Я взяв одну і погортав сторінки. Кореспонденція, датована 1915 роком; переважно листи від Джеймса Бучана, одні надруковані, інші написані рукою, і копії відповідей Мак-Олі, усі в чорних вугільних плямах, які лишаються від копіювального паперу. Наскільки я зрозумів, вони теж стосувалися ділових угод: страйк на одному з джутових млинів Бучана, проблеми з річними перевозками, з якими зіткнувся Бучан, намагаючись доставити гуму зі своєї плантації у Східній Бенгалії, нічого кримінального. Але я і сам не знав, чого шукати.

— А інспектор забрав якусь теку? — запитав я.

Слуга кивнув.