Абир Мукерджи – Дим і попіл (страница 49)

— Можете зачинити браму,— сказав я,— але припускаю, що Ґурунг виконав домашнє завдання. Він знає, як увійти непоміченим та вислизнути звідси так, щоб його не впіймали. До того ж просто за садом річка. Якщо він знайшов човен, то вже на півдорозі до Калькутти.

Доусон потягнувся до кишені, намацав люльку.

— Не можна просто так чекати тут і нічого не робити,— вирішив він.— Я накажу, щоб браму зачинили і встановили спостереження за річкою.

— Робіть, що вважаєте за потрібне,— погодився я,— але якщо дійсно хочете уникнути катастрофи, скасуйте на сьогодні заходи з принцом.

Доусон зітхнув.

— Ви знаєте, що це неможливо. У віцекороля зв’язані руки.

— Тоді моліться, щоб Ґурунг прирізав Маꥳра і вирішив, що на цьому його помста за смерть сина закінчується. Якщо він зміг безкарно пробратися до такого військового містечка, як Барракпур, то які шанси зупинити його, якщо він вирішить убивати невинних громадян посеред Білого міста? І не лише британців. Індійців також.

Обличчя майора спохмурніло.

— Лишіть мені хвилюватися про британців,— заявив він.— Вам ліпше зосередитись на тому, щоб прибрати з вулиць індійців.

Тридцять чотири

втомобіль мчав до Бхованіпуру, до Дасового будинку. Ми з Не Здавайся зализували рани на задньому сидінні. Двічі ми мали можливість схопити Ґурунга, і двічі лишилися ні з чим, і я вважав себе фаталістом, щоб сподіватися на третій шанс. Доусон схилявся до схожих висновків. Єдиним розумним рішенням було б скасувати всі заходи за участю принца Уельського, щоб уникнути ризику для тисяч цивільних і вигадати час та зупинити гуркха, але розраховувати на це не варто. Лорд Таггарт уже сказав мені, що будь-яке скасування вважатимуть перемогою наших супротивників, сил Ґанді, Даса та хаосу. Тож хвилини минали, а ми, замість того щоб із подвоєною силою шукати Ґурунга, їхали через усе місто, сподіваючись переконати наших опонентів змінити свої плани. Дурна витівка, але вибору немає.

У Не Здавайся, що сидів поруч, був такий вираз обличчя, що я одразу зрозумів, що його мозок аж кипів, намагаючись розв’язати Гордіїв вузол, у який сам себе і зав’язав.

— Що? — запитав я.

— Сер?

— Що хвилює вас цього разу?

Перед тим як відповісти, він замислився.

— Маꥳр,— промовив він.— Навіщо Ґурунгу його викрадати? Чому не вбити на місці?

— Може, часу не мав,— припустив я.— Хотів, щоб у жертви лишилися такі шрами, що й у його сина, а сам не знав, як швидко ми здогадаємось, куди подівся Мак-Ґір.

— Це означає, що він уб’є Маꥳра, щойно з’явиться достатньо часу.

— Можливо.

— Втім, щоразу в минулому він не квапився убивати: нам відомо, що він розпитував Данлопа перед тим, як його зарізати, а рани на руках Рут Фернандес і Пріо Таманга дозволяють зробити висновок, що він катував їх, щоб отримати інформацію. Можливо, з Маꥳром те саме?

— Цілком імовірно,— погодився я.— Маꥳр відповідав за об’єкт. Можна сказати, що він був верхівкою дерева. Але розраховувати на це не варто. А зараз ліпше викинути Маꥳра з голови і поміркувати, як переконати Даса відкликати демонстрацію.

— Так, сер,— погодився він.— А що, як Дас відмовиться поступитись?

— У такому разі,— завважив я,— сьогоднішній день він закінчить або знову у в’язниці, або мертвим, разом із великою кількістю своїх прихильників.

Слуга Даса невпевнено відчинив двері і привітав нас із таким виглядом, ніби з більшою радістю впустив би бандитів, що заявилися грабувати дім. Щоправда, шансів у них було б небагато, враховуючи озброєних поліціянтів біля входу на територію маєтку.

Нас провели до тієї ж величезної вітальні з дзеркалами й портретами і лишили чекати, доки слуга сходить за господарем. Нам не сиділося. Снайпер Ґурунг і досі був на свободі, тож нам найменше хотілося відпочивати в салоні багатенького юриста з комплексом мученика, пити чай, пояснювати йому, як іприт впливає на людину, і вмовляти скасувати демонстрацію.

Двері відчинилися, й увійшов Дас, за ним дружина та його лейтенант Субхаш Бос. На Басанті Дас було сарі кольору хакі, ніби вона сама була членкинею Конгресу волонтерів.

Дас склав долоні у вітанні.

— Прошу,— запросив він нас жестом на канапу.

Я прийняв запрошення — немає сенсу ускладнювати ситуацію без потреби, Не Здавайся також. Дас із дружиною зайняли місце на канапі навпроти, Бос примостився на підлокітнику. Позолочений годинник на комині тихенько пробив час.

— Бажаєте чаю? — поцікавилась місіс Дас.

Але час для люб’язностей був невдалим.

— Нам потрібно обговорити термінову справу,— почав я, відмовившись від пропозиції.

— Авжеж,— кивнув Дас.— Будь ласка, продовжуйте.

— Ми так розуміємо, що ви збираєте людей на майдані о третій.

Дас нічого не відповів.

— Я приїхав сюди, щоб наполегливо просити скасувати демонстрацію; якщо ви цього не зробите, то порушите умови домашнього арешту й повернетесь до в’язниці.

Дас зняв окуляри й протер скельця складками дхоті.

— Вам не здається, що громадяни імперії захочуть вийти, щоб привітати принца Уельського, нашого майбутнього короля-імператора?

Типова бенгальська відповідь — ні тобі «так» чи «ні», а гра слів, до якої у мене зараз не лежало серце.

— Містере Дасе,— сказав я,— ми отримали достовірну інформацію, що на сьогодні заплановано атаку на людей, які вийдуть привітати принца, і вона може закінчитися численними жертвами, смертю багатьох людей. Якщо ви не відкличете протестувальників, наслідки можуть бути катастрофічними.

— Це правда, каку,— підтвердив Не Здавайся.— Ми з капітаном бачили докази. Це не обман.

Дас уважно вислухав, перезирнувся із Босом, а тоді повернувся до нас. Зчепив пальці рук.

— Будь ласка, розкажіть детальніше, що за інформацію ви отримали.

— Я не маю права розголошувати подробиці,— відповів я.

— Дуже зручно,— фиркнув Бос зі свого сідала.— Якщо ми вийдемо на марш, наші послідовники будуть у небезпеці; але ви не можете повідомити нам, якою саме є небезпека. Можна навіть подумати, що так ви хочете прибрати нас із вулиць, бо якщо заарештувати всіх, нас ніде буде тримати. Дякувати Богу, ми маємо слово Сурендраната, що ваші обіцянки чесні.

Я відчув, як Не Здавайся поруч зі мною напружився. Він уже відкрив рота, щоб відповісти, але втрутилася місіс Дас.

— Чи атака, про яку йде мова, не завдасть шкоди британцям? За таких обставин, я так розумію, ви вже скасували всі плани принца й повідомили про це всіх відвідувачів?

— Не думаю, що це вже зробили,— сказав я,— хоча заходи безпеки були посилені.

Дас удав здивування.

— Мушу визнати, для вашої влади є незвичним так турбуватися про безпеку індійських протестувальників, ігноруючи ризик для британських мешканців Калькутти, не кажучи вже про самого принца.

— Я не можу це коментувати,— зітхнув я.— Можу лише сказати, що загроза реальна і наслідки можуть виявитись сумними. Якщо ви не скасуєте марш, я маю наказ повернути вас та вашого асистента назад до в’язниці.

Дас на мить замислився.

— Я вам не брехатиму, капітане. Знаю, що на сьогодні заплановані протести, і схвалюю їх. Але ви помиляєтесь, якщо вважаєте, що я маю силу їх зупинити, навіть якби захотів.

— Нагадаю вам,— продовжив я,— що ви перебуваєте під домашнім арештом. Якщо ви вийдете за межі вашого будинку, вас негайно заарештують.

— Тут дюжина ваших людей, перевіряють усі автомобілі, що приїжджають та виїжджають звідси. Як же мені вийти за межі будинку?

Це було б слушне зауваження, якби трохи більш ніж годину тому я не розводив безсило руками, коли інший індієць утік від наших військових.

— Будь ласка, Дасе каку,— сказав Не Здавайся.— З цього не вийде нічого доброго. Агітація триває вже довгий час, і люди втомилися.

Дас узяв дружину за руку й зітхнув.

— Побачимо, Сурене. Може, ти маєш рацію. А може, ми вас здивуємо. У будь-якому разі, курс обрано. Я мушу йти стежкою, яку проклав для мене Ґанді.

На цих словах вони з дружиною підвелися. Бос також.

Усі втрьох проводили нас до сходів. Біля брами я повернувся до Даса.

— Ви впевнені, що хочете цього?

— Який у мене вибір, капітане? Всевишній відвів ролі нам усім.

— Якщо сьогодні загинуть люди,— сказав я,— це буде на вашій совісті.