В гаях, на полі відляски озвались,
Перекотились вдалині, як грім,
І вершники у сідлах захитались,
Одкинуті ударом тим страшним.
Дві кульки так, що діти їх пускають,
Високо розгойдавши на нитках,
Стрічаються, відскакують, плигають,
Знов падають, аж миготить в очах,
І плющаться у зіткненні свойому,
Ваги набравши в розмаху страшному.
Британці й галли молять всіх святих
За воїнів і звірів їх баских.
Та дівчина, хоч кремезна, нівроку,
Будову мала не таку широку,
Ніжніше тіло, м’язи і кістяк,
Ніж пан Шандос, гартований вояк.
Не помогла ні спритність, ні одвага.
Тож по одному з голосних спіткань
Хибнулася їздецька рівновага,
А тут ще гопки мудрий став ухань, —
І навзнаки, як дівчині й годиться,
На землю впала гожа войовниця.
Шандос гадав, що перед ним лежить
Хоч сам король, хоч Дюнуа в ту мить.
Підбіг, зірвав шолома переможно, —
І враз на нього дивляться тривожно
Довгасті очі, ніби два огні.
Він панцира шнурівки рве міцні
І бачить — о предиво! сили Божі! —
Як дві сестри, одна з одною схожі,
Дівочі перса, круглі та гладкі,
Пружисті, повні, в лініях стрімкі,
З рожевими, як пелюстки, сосками.
Уперше тут з побожними словами
Звернувсь до неба сміливий вояк
На знак подяки і шаноби знак.
«Вона моя, французька Незайманка! —
Гукає він: — Оце-то пишна бранка!
На цю красуню, з нею в боротьбі,
Подвійне право я здобув собі.
Святий Денисе, гнівайся тепера, —
За мене Марс, а також і Венера!»
Тоді його конюший: «Закріпіть,
Мілорде, цю велику перемогу!
Нехай собі товстий Лурді кричить,
Що це дівоцтво — дар самому богу,
Паладіум троянців запальних,
Латинців щит, що з неба впав до них5;
Це знак — він каже — можності і слави;
Це орифлама. Тож візьміть її!»
«Візьму! — Шандос одповідає бравий, —
Любов і честь — от виграші мої!»
Безсила Жанна слухає в одчаї
Ту мову — і молитви огняні
Денисові святому посилає.
Пан Дюнуа не всидить на коні,
Спинити хоче безсоромний вчинок,
Та ба! відбувся чесно поєдинок,
І хоч огидний недруг поборов,
А треба всіх додержувать умов.
Киваючи сумною головою
І вуха опустивши мимохіть,
Святий осел з печаллю та журбою
На Жана-переможника зорить.
Він затаїв до Діви-войовниці
