Стивен Кинг – Талiсман (страница 81)

Джек чув Вовкові крики, навіть коли вантажівки вже поїхали, хоча старі глушники давно обернулися на металеве мереживо і двигуни сильно гриміли. Та Вовкові крики не стихали. У Джека з Вовком утворився ментальний зв’язок, тож він чув його скімлення, навіть коли робочі групи прибули на Дальнє Поле. Та усвідомлення того, що ці крики лунають лише в його голові, зовсім не покращувало ситуацію.

Ближче до обіду Вовк замовк, і Джек збагнув, що Ґарднер, очевидно, наказав витягнути його з Ящика, щоб не привертати небажаної уваги. Після того що трапилося з Фердом, він не бажав жодного зацікавлення «Домом Сонця».

Коли робочі групи надвечір повернулися, двері Ящика були відчиненими, а сам він виявився порожнім. Вовк лежав на нижньому ліжку їхньої кімнати нагорі. Коли Джек зайшов, вовкулака мляво всміхнувся.

— Як твоя голова, Джеку? Синець має трохи кращий вигляд. Вовк!

— Вовку, з тобою все гаразд?

— Я кричав, так? Нічого не міг із собою вдіяти.

— Вовку, мені шкода, — сказав Джек.

Вовк виглядав дивно — надто блідим і навіть якимось меншим.

«Він помирає», — подумав Джек. «Ні, — підправив мозок, — Вовк почав помирати тієї миті, коли вони перенеслися в цей світ, аби втекти від Морґана. От тільки тепер Вовк помирав швидше. Надто білий… менший… але…»

Джека охопило холодом.

Голі руки й ноги Вовка насправді не були голими: їх укривав тонкий шар волосся. Джек був певен, що дві ночі тому його не було.

Хлопчик відчув потребу кинутися до вікна і глянути на Місяць, переконатися, що він жодним чином не загубив сімнадцять днів.

— Ще не час Перевтілення, Джекі, — сказав Вовк сухим, захриплим голосом. Голосом інваліда. — Але я почав змінюватися в темному смердючому місці, куди вони мене запхали. Вовк! Почав. Бо я був дуже розлюченим і наляканим. Бо я вив і кричав. Якщо Вовк довго виє і кричить, Перевтілення може відбутися саме по собі. — Вовк розчесав волосся на ногах. — Це зникне.

— Ґарднер призначив ціну за твоє звільнення, — сказав Джек. — Але я не зміг заплатити її. Хотів, але… Вовку… моя мама…

Його голос потонув у сльозах і затремтів.

— Тссс, Джекі. Вовк знає. Просто тут і зараз. — Вовк знову жахливо, мляво всміхнувся і взяв Джека за руку.

Розділ двадцять четвертий

Джек називає планети

Іще один тиждень у «Домі Сонця», подякуймо Господу. Місяць і надалі зростав.

У понеділок усміхнений Сонячний Ґарднер попросив хлопчиків схилити голови і подякувати Господу за навернення брата їхнього Фердинанда Дженклова. Ферд прийняв доленосне рішення звернутися до Христа, відновлюючись у Парклендському Госпіталі, сказав Сонячний із променистою посмішкою. Він зателефонував за рахунок абонента батькам і розповів їм, що хоче врятувати свою душу заради Господа, і вони прочитали напутню молитву просто там, по телефону, і батьки того ж дня приїхали і забрали Ферда додому. Убитий і похований десь на замерзлому полі Індіани… або, можливо, на Територіях, куди не заїде жоден патруль штату Індіана.

Вівторок виявився надто холодним і дощовим для польової роботи. Більшості хлопчиків дозволили залишитися у своїх кімнатах, поспати або почитати, але Джека з Вовком почали діймати на повну. Вовк під зливою тягав сміття від хліва та сараїв на узбіччя дороги. Джекові ж треба було мити туалети. Він припускав, що Ворвік та Кейсі, які змусили його це робити, вирішили, буцімто дали йому по-справжньому брудну роботу. Вочевидь, вони ніколи не бачили чоловічі вбиральні в знаменитій на весь світ «Пивниці Оутлі».

Просто ще один тиждень у «Домі Сонця», скажи: «О так».

Гектор Баст повернувся в середу, його рука була по лікоть у гіпсі, а велике й трухляве, як тісто, обличчя виявилося настільки блідим, що прищі скидалися на яскраві цятки рум’ян.

— Лікар каже, що я, можливо, більше ніколи не зможу рухати нею, як раніше, — розповів Гек Баст. — Ти і твій тупуватий приятель заплатите за це вповні, Паркере.

— Хочеш, щоб і з іншою рукою сталося те саме? — спитав Джек… але злякався. В очах Гека він побачив не жагу помсти — то була жага вбивства.

— Я його не боюся, — сказав Гек. — Сонні каже, що весь його шал згас у Ящику. Сонні каже, він зробить що завгодно, аби тільки не повертатися туди. А щодо тебе…

Лівий кулак Гека промайнув у повітрі. Цією рукою він рухав ще гірше, ніж правою, але зачарований блідою люттю здорованя Джек не помітив удару. Його губи розпливлися під кулаком Гека в дивній посмішці й розчахнулися. Він відлетів до стіни.

Відчинилися двері, і Біллі Адамс зазирнув усередину.

— Зачини двері, інакше простежу, аби тобі насипали зверху, — закричав Гек, і Адамс, який зовсім не хотів додаткової порції лайки та побоїв, поспіхом зник.

Гек почав наступати на Джека. Хитаючись, хлопчик відштовхнувся від стіни і звів кулаки. Гек зупинився.

— Ти цього хочеш, так? — спитав Гек. — Хочеш битися з хлопцем, у якого лише одна здорова рука? — Багрянець залив йому обличчя.

З третього поверху долинув гуркіт кроків, які прямували до сходів. Гек поглянув на Джека.

— Це Сонні. Шуруй. Геть звідси. Ми тебе дістанемо, друже мій. Тебе і придурка. Превелебний Ґарднер казав, що ми можемо це зробити, хіба що ти розкажеш йому те, що він хоче знати.

Гек ощирився.

— Зроби мені послугу, плюгавчику. Не кажи йому нічого.

Вони щось вийняли з Вовка в Ящику, так і є, думав Джек. Минуло шість годин після їхньої розмови з Геком Бастом у коридорі. Зовсім скоро мав задзеленчати дзвінок на сповідь, але зараз Вовк поринув у глибокий сон на ліжку під ним. Надворі дощ продовжував тарабанити по стінах «Дому Сонця».

Не викликало сумнівів, і Джек це чудово розумів, що не тільки Ящик нашкодив Вовку. І навіть не «Дім Сонця». Увесь світ його скалічив. Вовк просто сумував за домівкою. Він втратив свою життєву силу. Рідко посміхався і ніколи не сміявся. Коли Ворвік закричав на нього під час ланчу, бо він їв руками, Вовк лише зіщулився.

Це скоро трапиться, Джеку. Бо я вмираю. Вовк помирає.

Гек Баст сказав, що не боїться Вовка, і у Вовку дійсно не було більше нічого страшного; певно, розчавлена рука Гека Баста стала останнім виявом сили, на яку він був здатен.

Задзеленчав дзвінок на сповідь.

Тієї ночі, після сповіді, вечері та каплиці, Джек і Вовк, повернувшись до своєї кімнати, побачили, що їхні матраци мокрі й смердять сечею. Джек підійшов до дверей, різко розчахнув їх і побачив Сонні, Ворвіка і величезного довбня на ім’я Ван Зандт, що стояли в коридорі й сміялися.

— Ми помилилися кімнатою, плюгавчику, — сказав Сонні. — Вирішили, що це туалет, зважаючи на гівно, яке тут весь час плаває.

Ван Зандт так зареготав над цим жартом, що майже зігнувся навпіл. Джек довго дивився на них, і Ван Зандт замовк.

— На кого ти дивишся, гівно? Хочеш, щоб розквасив тобі твій йобаний ніс?

Джек зачинив двері, роззирнувся і побачив, що Вовк заснув на своєму мокрому ліжку в одязі. У Вовка почала рости борода, але обличчя все одно виглядало блідим. Туга шкіра блищала. Обличчя інваліда.

«Краще облиш його, — втомлено подумав Джек. — Якщо він настільки втомився, хай спить так.

Ні. Ти не можеш дозволити йому спати в цьому брудному ліжку. Ти не можеш!»

Джек важко підійшов до Вовка, тряс, поки не розбудив, підняв його з мокрого смердючого матраца і зняв з нього комбінезон. Спали вони на підлозі, притиснувшись один до одного.

О четвертій ранку двері відчинилися: зайшли Сонні та Гек. Вони розштурхали Джека і потягли в підвальний кабінет Сонячного Ґарднера.

Ґарднер сидів, закинувши ноги на кут стола. Незважаючи на ранню годину, він був повністю одягненим. Позад нього висіла картина з Ісусом, який ішов морем Галілейським, поки апостоли вражено на нього витріщалися. Праворуч — скляне вікно, що вело в темну студію, у якій Кейсі працював над своїми дефективними дивами. До однієї з петель паска Ґарднера було прикріплено ланцюжок для ключів. Самі ключі, велика зв’язка, лежали в його долоні. Він бавився з ними, поки говорив.

— Джеку, відколи ти опинився в нас, ти жодного разу не сповідався, — з м’яким докором промовив Сонячний Ґарднер. — Сповідь — зцілення для душі. Без сповіді неможливе спасіння. О, я не маю на увазі ідолопоклонницьку, поганську сповідь католиків. Я кажу про сповідь перед братами твоїми і Спасителем.

— Якщо ви не заперечуватимете, хай моя сповідь залишиться між мною і моїм Спасителем, — рівно відповів Джек і, незважаючи на страх і дезорієнтацію, не міг не зрадіти люті, що розтеклася Ґарднеровим обличчям.

— Я заперечую! — закричав Ґарднер.

Біль пронизав Джекові нирки. Хлопчик упав навколішки.

— Стеж за тим, що ти кажеш Превелебному Ґарднеру, плюгавчику, — гаркнув Сонні. — Деякі з нас готові постояти за нього.

— Благослови тебе Бог, Сонні, за твою довіру і любов, — схвально мовив Ґарднер і знову повернувся до Джека.

— Вставай, синку.

Джекові вдалося підвестися, схопившись за край дорогого стола зі світлого дерева.

— Назви своє справжнє ім’я.

— Джек Паркер.

Він помітив, як Превелебний ледь помітно кивнув, спробував повернутися, але вже було запізно. Знову біль ударив по нирках. Хлопчик закричав і впав, гупнувшись синцем на лобі об край столу Ґарднера.

— Звідки ти, брехливий, нахабний гадючий виплодку?

— З Пенсильванії.

Біль пронизав верхню частину лівого стегна. Джек згорнувся в позі ембріона на білому килимі «Карастан»[192], притиснувши коліна до грудей.